УКРАЇНСЬКИЙ ПАРНАС ТА ОДЕСЬКА СПАДЩИНА

Вулиця Панаса Саксаганського: історія, архітектура, визначні діячі та постаті

Ця старовина київська вуличка, яка мала колись поетичну назву — Маріїнсько-Благовіщенська, зберегла цілі квартали вишуканих прибуткових будинків. Її часто обирали для проживання відомі представники київської інтелігенції: письменники, професори, лікарі, театральні діячі й музиканти.

Головною артерією історичної місцевості Нова Забудова є вулиця Панаса Саксаганського, що з’єднує вулицю Еспланадну з Галицькою площею.

Свого часу вона вважалася однією з найпрестижніших для проживання, а значна кількість добре збережених пам’яток архітектури досі приваблює багатьох дослідників історичної забудови нашого міста.

У 1880-х Велику і малу Жандармські об’єднали у одну єдину вулицю. Фото з відкритих джерел

Відомий києвознавець Кирило Третяк у своїй книзі «Мінливе обличчя міста або доля київських фасадів» пише:

«Забудова нинішньої вулиці Саксаганського є цікавим симбіозом архітектури ХІХ-XX століть і типових коробок радянського часу, які не тільки спотворюють усю вулицю, а й компрометують саму ідею зодчества».

З цією тезою неможливо не погодитися, адже саме ця вулиця чудово ілюструє як формувалася міська забудова Києва кінця ХІХ — першої половини XX століття, відображаючи головні архітектурні напрями тих часів. На ній можна знайти яскраві будинки у стилі класицизму, історизму, неоренесансу та модерну у поєднанні з радянською архітектурою 1930-х — 80-х і сучасними бізнес-центрами та хмарочосами.

Нещодавно вулицю Панаса Саксаганського прогулявся і «Вечірній Київ», дослідивши історію цієї місцевості, архітектурні перлини та їх творців, а також відомих мешканців.

ЯК ВИНИКЛА ВУЛИЦЯ

Назва вулиці Маріїнсько-Благовіщеська походить від будівлі Маріїнської громади червоного хреста. Фото з відкритих джерел

Києвознавці стверджують, що історичний район Нової Забудови у Києві з’явився внаслідок будівництва Київської Печерської фортеці у 1830-х роках. Тоді ж цивільна забудова старого Печерська була знесена, а його мешканці переселилися до інших районів міста. Спеціально для них почалося розпланування і забудова простору між колишніми валами давньоруських часів і долиною річки Либідь на півдні та південному заході нашого міста.

Внаслідок цього у Києві з’являються десятки нових вулиць, а сам район отримує назву Нова Забудова. Тоді ж від еспланади фортеці в бік Брест-Литовського (нині — Берестейського) шосе були прокладені дві нові вулиці: Велика Жандармська (від Еспланади до Тарасівської) і Мала Жандармська (від Паньківської до Галицької площі). Їх можна віднайти на мапах нашого міста, починаючи з 1840-х років.

Трамвайна мережа з’явилася у 1897 році. Фото з відкритих джерел

Однак вже у 1880-х приватна забудова між Тарасівською і Паньківською була знесена, внаслідок чого обидві вулиці з’єдналися в одну єдину — Жандармську. Щоправда, нова назва закріпилася зовсім ненадовго, оскільки вже у 1889 році, через появу на ній Маріїнської громади сестер милосердя та будівництво парафіяльної церкви Благовіщення, колишня Жандармська отримує назву — Маріїнсько-Благовіщенська.

Після приходу до влади більшовиків, вулиця знову змінює свою назву на честь революціонера Леоніда П’ятакова, однак у 1937 році вона отримує ім’я відомого українського актора, корифея театру та режисера Панаса Саксаганського, що збереглася до нашого часу.

До 2001 року вулицею курсував трамвай, прокладений ще у 1897 році.

БУДИНОК ІЗ СИМВОЛАМИ СПОКОЮ ТА ГАРМОНІЇ

Прибутковий будинок Ш.Паїна на Саксаганського, 12. Фото: Тетяна Асадчева

Одним з найпомпезніших будинків перших кварталів вулиці є прибутковий будинок Ш.Паїна. На думку києвознавців, цю вишукану шестиповерхову споруду у стилі модерн з елементами класицизму було зведено у період з 1910-1913 років за проєктом київського архітектора Федора Олтаржеського.

За свідченням відомої пам’яткознавиці Олени Мокроусової, авторство архітектора вдалося встановити, завдяки заяві Олтаржевського, який у 1918 році подав заяву на посаду київського архітектора, вказавши цю споруду серед переліку своїх робіт.

Будинок має симетричну трьохосьову структуру фасаду з трьома розкріповками, завершеними аттиками. Композицію ускладнюють два спарені еркери з 2 по 4 поверх, розміщені по центральній осі. Фасад виконано у стилі модерн з елементами неокласицизму. Рослинний декор у стилі модерн поєднується з геометричними орнаментами з світлого цементу.

У верхній частині аттика розташований великий горельєф з постаттю богині (можливо, Гестії) з голубом, а також групою фігур, які моляться біля жертовника, та карикатурним зображенням бога війни Марса. Між третім і четвертим поверхом еркери прикрашені рельєфами з античними сценами побуту та відпочинку, запозиченими з розписів вілли Містерій у Помпеях.

Наразі фасад цієї унікально будівлі знаходиться у дещо занедбаному стані, але це не заважає шнувальникам київської старовинної архітектури милуватися його красою та вишуканістю.

ШЕДЕВР НЕВІДОМОГО ГЕНІЯ

Будинок Саксаганського 26/26. Фото: Тетяна Асадчева

Розкішний прибутковий будинок №26/26 на розі вулиць Саксаганського та Антоновича є одним з найяскравіших у нашому місті.

На жаль, автора цієї вишуканої споруди дослідникам не вдалося встановити, проте на фасаді можна побачити рік будівництва: 1911. Відомо, що його власником був київський купець єврейського походження Липа Іцхак Кенін. Саме його ініціали ЛІК можна роздивитися на вершині витонченого кутового еркера.

Будинок є одним з найякравіших споруд Нової Забудови. Фото: Тетяна Асадчева

Він був директором Волзько-Чорноморського акціонерного торговельно-промислового товариства. Цікаво, що у будинку знаходилися не лише його розкішні апартаменти, але й і правління товариства.

У декорі фасаду будівлі домінує тематика агрокультури, яка чудово доповнюється з рослинними мотивами у вигляді водяних лілій, тюльпанів, троянд і маків.

За міською легендою, на фасаді з боку Саксаганського можна побачити своєрідних лик духа лісу, сформованого з дубового листя. А головною окрасою будівлі є два барельєфи в аттиках: «Сіяння зерна» та «Збір врожаю».

БУДІВЛІ ЙОСИПА ЗЕКЦЕРА

Забудова вулиці Саксаганського пов’язана з іменами багатьох талановитих зодчих кінця ХІХ — початку століть. Свій значний внесок у формування архітектурного обличчя цього району здійснив і Йосип Зекцер, подарувавши одразу декілька самобутніх будівель, які знаходяться у різних кварталах вулиці.

Варто згадати, що розквіт творчості цього архітектора припадає на період з 1901 по 1915 роки. Тоді за його проєктами у Києві були споруджені близько 30 прибуткових будинків. На думку дослідників, вони вирізнялися не стільки зовнішньою привабливістю, розкішним ліпним декором чи оригінальністю фасаду, а прекрасним плануванням та технічним оснащенням, що набагато випереджало свій час.

Будинок Гронфайна, архітектор Йосип Зекцер. Фото: Тетяна Асадчева

Наприклад на замовлення купця Хаїма-Бера Гронфайна, архітектор створив справжній готичний замок на розі вулиць Саксаганського й Антоновича. Також серед замовників зодчого були й господарі з однаковими прізвищами та іменами — Оскар Каміонський, які не були пов’язані родинними зв’язками (Саксаганського, 58 та 72). Щоправда, професії у двох Оскарів були зовсім різні: один був відомим лікарем, а інший — видатним оперним співаком (баритоном), якого порівнювали з видатним італійцем Маттео Баттістіні.

Також відомо, що Йосип Зекцер долучився до створення проєкту прибуткового будинку №61/27 на розі вулиць Саксаганської і Тарасівської. Замовником цієї ошатної будівлі у стилі модернізованого неокласицизму був купець Хаїм Вольфман.

Проте з невідомих причин, у квітні 1915 року Йосип Абрамович раптово відмовляється від подальшого нагляду за проєктом. Тож спорудження будинку завершилося у 1916 році під керівництвом Климентія Грінберга.

ОДЕСЬКА СПАДЩИНА

Саксаганського, 34. Фото: Тетяна Асадчева

Монументальний прибутковий будинок №34 належить до найяскравіших київських творів одеського зодчого Федора Троуп’янського. Варто згадати, що на цей час зодчий разом зі своїм колегою Адольфом Мінкусом вже реалізували у Києві гучний проєкт легендарного 11-поверхового хмарочоса. Його замовником був легендарний київський підрядник Лев Гінзбург.

Хмарочос Гінзбурга, збудований за проєктом Ф. Троуп’янського. Фото: Вікіпедія

Унікальний будинок-велет займав площу цілого кварталу. Під час будівництва довелося знести кілька дво- та чотириповерхових будівель, щоб звільнити площу під диво-будинок. Хмарочос будували в авральному темпі та витратили на нього 12 мільйонів цеглин і понад півтора мільйона рублів — третину річного бюджету тогочасного Києва.

На жаль, ця непересічна для нашого міста споруда на розі Інститутської та Ольгинської була втрачена у роки II світової війни.

Ініціал власника на фасаді будівлі. Фото: Тетяна Асадчева

А у 1912 році Федір Троуп’янський на замовлення купця та домовласника Ефроїма Манова зводить розкішний прибутковий будинок у стилі модернізованого ампіру. Фасад будинку прикрашають силует двох жінок, які тримають ріг достатку, а між ними розташовується ініціал власника — літера «М». Також на замовлення власника, зодчий створює проєкт надбудови сусіднього будинку №36, гармонійно доповнивши цегляний стиль елементами модерну. Обидві споруди чудово доповнюють одна одну, створюючи єдиний архітектурний ансамбль забудови кварталу. Хоча сучасна мансарда, яка з’явилася на будинку №34 впродовж останнього часу, дещо порушує первинні пропорції та художній задум автора цієї споруди.

ШУМОЗАХИСНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИЙ БУДИНОК

У радянські часи на вулиці Саксаганського замість малоповерхової забудови почали з’являтися і взірці типової радянської архітектури. Серед сірих та одноманітних коробок траплялися і досить незвичайні проєкти. Одним із таких, на думку києвознавців, є будинок №45, збудований у 1979 році.

Вважається, що це був один з перших у радянському союзі 12-поверховий будинок, зведений за технологією шумоізоляції. Його особливістю його планування було те, що вікна квартир виходять у внутрішній двір, захищаючи мешканців від зайвого шуму вулиці. А ось вікна сходових кліток під’їзду, також кухонь і ванн торцевих квартир звернені на бік дороги.

Архітекторами цієї незвичної будівлі виступили: Ніна (?) Бруштінська, Вадим Шарапов та інженер Яків (?) Шамес.

Окрім будинку на Саксаганського, подібні шумозахисні проєкти були реалізовані вулиці Борщагівській 173/187, на Південній Борщагівці (вулиця Симиренка, 34) та на Бориспільській, 12Б.

БУДІВЛЯ МАРІЇНСЬКОЇ ГРОМАДИ ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА

Однією з відомих архітектурних перлин вулиці є вишукана будівля Товариства сестер милосердя, що знаходиться на вулиці Саксаганського, 75.

Вона була збудована у 1913 році відомим архітектором Валеріаном Риковим у стилі венеціанського ренесансу, фасад прикрашено рельєфами на тему догляду за пораненими та скульптурами видатного майстра Федора Балавенського, що символізують Любов, Милосердя, Життя та Медицину.

УКРАЇНСЬКИЙ ПАРНАС

Наприкінці ХІХ століття вулиця Саксаганського мала неофіційну назву — Українська, адже впродовж тривалого часу тут жили, працювали та підтримували дружні зв’язки родини Миколи Лисенка, Михайла Старицького та Косачів (сім’я Лесі Українки).

Трохи пізніше, в тому ж кварталі на сусідній вулиці Жилянській проживав корифей театру Панас Саксаганський.

На думку дослідників, першим на Маріїнсько-Благовіщенській, 95 оселився видатний композитор та педагог Микола Лисенко, а згодом у будинку №93 винайняв квартиру і письменник Михайло Старицький.

А вже влітку 1899 року, у будинку №97 орендувала помешкання родина Косачів. Зараз в цій будівлі знаходиться Музей Лесі Українки, який входить до Музею видатних діячів української культури.

«Відтоді, як склалося дивовижне сусідство митців, цей куточок Києва насправді став унікальним центром українського духовного буття. Саме тут зароджувалися ідеї, обговорювалися, вирішувалися всі українські (культурні й громадські) справи. Тут вирувало бурхливе, інтенсивне творче життя. «Українським Парнасом» назвали цей осередок культури сучасники. І не було, мабуть, жодного митця чи культурного діяча, який не побував би на «Українському Парнасі», — зауважують в Музеї видатих діячів української культури.

Поряд з будинками, де винаймали помешкання родини Лисенків, Старицьких та Косачів, жив редактор педагогічного журналу «Світло», друг і колега Олени Пчілки — Григорій Шерстюк. За цією ж адресою деякий час жив зі своєю родиною відомий український підприємець і меценат Євген Чикаленко. По судідству, майже в один проміжок часу, жили Яків Шульгін, Вільям Беренштам, Володимир Науменко, родина Грінченків… І це далеко не повний перелік відомих постатей, пов’язаних з вулицею Саксаганського та прилеглими кварталами.

Благовіщенська церква на Саксаганського була осередком української культури та духовності. Фото з відкритих джерел

Також відомо, що переважна більшість з них були парафіянами Благовіщенської церкви на Паньківщині. Святиня була збудована у 1885-1887 роках на вулиці Жандармській.

Споруда, збудована у неовізантійському стилі, вважалася однією із найяскравіших сакральних пам’яток у творчому доробку видатного київського архітектора Володимира Ніколаєва.

Парафія Благовіщенської церкви об’єднувала мешканців вулиць Жилянської, Тарасівської, Паньківської, Микільсько — Ботанічної та інших. Станом на 1910 рік вона нараховувала 609 осіб.

У 1935 році Благовіщенську церкву спіткала сумна доля багатьох київських храмів — її розібрали на цеглу за наказом комуністичної влади. А за декілька місяців на її місці збудували школу.

БУДІВЛЯ, ЯК ВИТВІР МИСТЕЦТВА

Ще одним яскравим представником забудови Києва початку ХХ століття є прибуткоий будинок лікаря-терапевта Якова Белаковського на Саксаганського, 99.

Фасад будинку виконанний у стилі пізнього модернуз елементами неокласицизму. Для нього характерні: симетрична композиція, рустований цоколь, вхідна група з напівколонами та пластичний декор.

Основний декоративний акцент знаходиться під еркером: горельєф з двома напівоголеними жіночими фігурами, що символічно тримають еркер як каріатиди.

Також фасад вдало прикрашають окремі пластичні деталі, зокрема волюти, у вигляді закручених ніг з людським обличчям на стопах.

В інтер’єрі будинку збереглися оригінальні оформлення вестибюлю та сходової клітини, з мармуровими сходами, які ведуть на другий поверх. Їх прикрашають вишукані орнаментовані огородження з мотивами кола та рослинним орнаментом.

Також у фоє можна побачити 6 старовинних барельєфів, де зобрадені сюжетні композиції з античними мотивами.

У деяких джерелах, творцем цієї дивовижної споруди називають виданого архітектора Едуарда Братмана, однак офіційного підтвердження цього факту немає.

Також про будинок Бєлаковського відомо, що у процесі будівництва тут сталося декілька трагічних випадків, про що свідчить публікація у газеті Кіевлянинъ» за 26.06.1911 року, де споруда увійшла до реєстру «будівельних катастроф» того часу.

Будинок на Саксаганського, 99 на старій світлині. Фото з відкритих джерел

Цікаво, що це е єдина споруда на вулиці Маріїнсько-Благовіщенській, де під час будівництва траплялися різні катастрофи. Навесні 1911 року сталося падіння будинку №102, який належав братам Цейтліним. Його спорудженням особисто керував Абрам Цейтлін, який щойно закінчив Політехнічний інститут і не мав будівельного досвіду. Частина споруди обвалилася на сусідній будинок №100, внаслідок чого загинув син домовласників Альфред Беренд.

Сам же Цейтлін був заарештований та провів у в’язниці декілька місяців, згодом його братам -домовласникам вдалося владнати справу, сплативши потерпілим значну суму коштів.

Самі ж домовласники написали зврнення до київського губрнатора, зазначивши, що «обвал будинку стався випадково і так зненацька, що окрім особистого горя і розорення викликав у наших серцях щирий біль з приводу невинної жертви…».

Не дивно, що подібні епізоди з київськими новобудовами викликали неабиякий резонансу у тогочасному суспільстві, а кияни масово зверталися до міської управи з проханням оглянути усі об’єкти висотного будівництва у Києві.

ТРАГЕДІЯ МАРТІНА КЛУГА

Прибутковий будинок М.Клуга. Фото: Олексій Самсонов

Споруда на Саксаганського, 96 вважається візитівкою відомого київського архітектора німецького походження Мартіна Клуга. Свій власний прибутковий будинок зодчий збудував у стилі історизму з елементами французького ренесансу.

Головний фасад симетричний, за винятком першого поверху з правобічним проїздом та входом у сходову клітку, освітленою верхнім світлом. Центральну частину фасаду підкреслюють колони композитного ордера, які підтримують напівпостаті атлантів на другому поверсі. Балкон третього поверху зберіг первісні ажурні ґрати, а декоративна арка охоплює верхні вікна.

Симетрію фасаду підкреслюють два ряди балконів, віконні прорізи оформлені різноманітними лиштвами. Поєднання прямокутних і аркових прорізів, рустування першого поверху надають будинку вигляд подіуму. Ліплений декор включає рослинні орнаменти, мотиви картушів і волют.

Будинок увінчує фриз і карнизна плита, що відокремлює обрамлення вікон мансардних приміщень, виконаних у вигляді кіосків з лучковими та криволінійними сандриками. Оздоблення інтер’єрів частково збереглося.

Будівля є яскравим архітектурним витвором свого часу, справжньою окрасою вулиці, хоча її спорудження стало для відомого зодчого важким випробуванням.

Михайло Кальницький у своїй книзі «Зодчество та зодчі» розповідає, що у вересні 1898 року, у розпал будівельної лихоманки у Києві, Мартин Клуг придбав ділянку на вулиці Маріїнсько-Благовіщенський, 96 і задумав звести у кредит власний прибутковий будинок.

До 1890 року був зведений чотириповерховий цегляний будинок триповерховий флігель у дворі. Власник розраховував, що ще до завершення будівництва його гонорари покриють кредитні платежі, а згодом вже сама будівля принесе йому значні прибутки. Проте не так сталося, як гадалося, оскільки вже невдовзі у будівельній галузі розпочалася криза, внаслідок якої прибутки від нерухомості значно скоротилися. Тож розкішний прибутковий будинок довелося продати, а сам зодчий мало не опинився під слідством, як боржник.

У його показах, які зафіксували правоохоронці, Мартин Клуг стверджував, що не володіє жодним майном.

«Все, що мені належало я змушений був продати, частково сам, частково — судові пристави. Я платив кредиторам до останнього, закладаючи майно у ломбарді і у приватних осіб…Тепер я живу лише з того, що заробляю. Моя дружина також не володіє майном: все що у неї було-вже давно продали», — бідкався Мартин Клуг.

Проте невдовзі його справи знову пішли у гору, а самому архітекторові вдалося закріпитися серед переліку провідних тогочасних зодчих. Однак, з мрією про власну комерційну нерухомість Мартин Клуг попрощався назавжди…

Будинок і зараз находиться в чудовому стані, у 2010-х роках його відреставрували, надбудувавши мансардний поверх.

БУДІВЛЯ «ЮРОТАТ»

Будівля була зведена у 1898 році за проєктом архітектора О.Хойнацького. Фото: Тетяна Асадчева

Ще однією архітектурною перлиною вулиці є наріжна будівля на перехресті вулиць Саксаганського та Симона Петлюри.

Ця самобутня споруда у стилі історизму з елементами некласицизму була зведена за проєктом Олександра Хойнацького у 1898-1899 роках. Замовником будівництва виступило Південно-російське товариство торгівлі аптечними товарами (ЮРОТАТ), яке спеціалізувалося на виробництві різних хімічних продуктів, аптечних та лабораторних приладь, хірургічних інструментів, косметики, парфумів та засобів дезінфекції.

Вулиця Маріїнсько-Благовіщенська та будівля ЮРОТАТ (праворуч) на старій листівці. Фото з відкритих джерел

У плані будівля утворює замкнуте каре з майже квадратним подвір’ям.

Наріжна частина будівлі акцентована чотириколонним портиком з класичним трикутним фронтоном та прямокутними аттиками. На фронтоні раніше була скульптура бога торгівлі Меркурія з папірусом та кадуцеєм, який, ніби зустрічав гостей, які прибували зі сторони залізичного вокзалу. Також на фронтоні можна побачити скульптури сов, які символізують мудрість і знання.