«Госпітальєри» — найбільший український медичний добровольчий підрозділ, який за 10 років свого існування евакуював вже понад 25 тис. осіб з фронту. Медики рятують людей без фінансових виплат від держави, працюють виключно на добровільних засадах, маючи лише внутрішнє страхування, яке виплачується у разі загибелі або поранення.
Фото взято: Медичний Добровольчий Батальйон Госпітальєри • Hospitallers Paramedics
Свобода українського народу сьогодні вимірюється життями захисників, які стримують російську навалу. Однак, щоб втрачених життів було якомога менше, за них б’ються медики. Одні з них — це «Госпітальєри», найбільший український медичний добровольчий підрозділ, який без легалізації, на безоплатних умовах надає повноцінну допомогу офіційним підрозділам армії. Формат, у якому працює цей батальйон, не має аналогів у світі.
Цей підрозділ 10 років тому створила 18-річна медикиня-доброволиця Яна Зінкевич. До цього її підштовхнула розповідь капелана, яка прозвучала у селищі Піски на Донеччині, під звуки обстрілів з боку росіян:
«То був один із днів 2014-го, коли стався сильний обстріл у Пісках. Ми тоді заховалися у підвалі, з нами був капелан, який, щоб надати пасторську опіку почав розповідати історії. Одна з них — була про лицарський орден „Госпітальєрів“. Тоді я собі зареклася, що якщо переживу цей день і цю ніч, то створю підрозділ і назву його „Госпітальєри“. Так і сталося».
За словами Яни, все починалося із шести осіб, нині у батальйоні працює близько 500 людей, а загально крізь батальйон пройшло 1,5 тис. добровольців. Вони евакуювали вже понад 25 тис. осіб й продовжують працювати на всіх гарячих напрямках, самостійно забезпечуючи свою роботу.
З якими нині труднощами стикається батальйон працюючи незалежно від держави та чим особливі медики «Госпітальєри», про це та інше журналістам «Вчасно» розповіла командир Яна Зінкевич.
«З 2014 року здавалося, що війна — це надовго»
— Чи розуміли ви, маючи військовий досвід, що буде повномасштабне вторгнення? Як готувалися до цього?
— Мені ще з 2014 року здавалося, що війна — це надовго. Десь після Дебальцевого я це остаточно зрозуміла і було ясно, що рано чи пізно повномасштабне вторгнення буде. Росіяни на цьому не зупиняться.
Тому як тільки у квітні 2021 року почала з’являтися інформація про те, що є скупчення військ біля кордону, ми почали підготовку. Здебільшого — це завдяки моїй інтуїції й вірі, що це неминуче. Тому за той час ми встигли закупити амуніцію, обладнання, додаткові авто, різну медицину, готували людей, створили чати по кожній області, обговорили, хто є старший по області, визначили де будемо зустрічатися у разі зникнення зв’язку, як добиратися до бази й, так далі.
І коли це сталося, у нас було дві точки збору, одна в Києві, одна у Павлограді. В Києві ми були на Михайлівському соборі, в перший день нас зібралося близько 70 осіб на місці. Потім нас було до 200 осіб. Спочатку ми допомагали військовим на Сумщині, Київщині, Чернігівщині, де велися бойові дії. Потім коли Київ звільнили, він став тиловим місто і нашою ще однією базою.
Фото взято: Медичний Добровольчий Батальйон Госпітальєри • Hospitallers Paramedics
— На яких напрямках вже побували медики «Госпітальєрів» і де найважче виявилося працювати?
— Всі напрямки, які є на фронті важкі. Це і Донецька й Луганська область і попередні роки АТО/ООС. Після початку повномасштабного вторгнення додалася Чернігівська, Сумська, Харківська, Запорізька, Херсонська, Миколаївська області, Курщина. Всі вони важкі, не можна виокремити якийсь один. Нині на різних напрямках працюють наші екіпажі в залежності, де і які підрозділи стоять.
«Буває, що підрозділи бояться з нами працювати»
— З якими підрозділами зазвичай працює батальйон на фронті?
— У нас є координатор ротацій, який відповідає за взаємодію із військовими підрозділами й безпосередньо за координацію наших людей. Він визначає хто куди їде, на скільки часу, з яким підрозділом працює та на якому етапі.
Перед тим як виїхати на позицію до військових, ми зазвичай отримуємо запит, щоб виділили кілька екіпажів для проведення евакуації з передової або стабілізаційного пункту. Ми це узгоджуємо і заступаємо на чергування. Буває, що підрозділи бояться з нами працювати, бо їх може покарати керівництво, буває, що підрозділи просто не вміють працювати з добровольцями. Іноді трапляється, що бойові медики підрозділу не хочуть висуватися на передову і все скидають на нас. Це здебільшого мобілізовані люди, або ті, які негативно ставляться до своєї посади й хотіли б перейти на іншу.
Фото взято: Медичний Добровольчий Батальйон Госпітальєри • Hospitallers Paramedics
— Як відбувається евакуація парамедиками «Госпітальєрів» з передової?
— У нас є три етапи евакуації в яких ми беремо активну участь. Є екіпажі, які працюють на кейс-еваках, це пікапи або броньована техніка, яка працює на нулі. Другий етап — це медична евакуація, тобто медеваки — це реанімобілі обладнані апаратурою, зазвичай на цьому екіпажі щонайменше є один лікар, парамедик і водій. Третій етап — це стабілізаційний пункт. У нас є екіпажі, які працюють на різних етапах в деяких ділянках ми покриваємо всі три етапи, на деяких — один з них.
Нині нам кожна евакуація вартує від 5 до 25 тис. грн. Це залежить від того чи нас заправляють військові підрозділи, де ми працюємо і чи нас харчують. Основні витрати на ротації - це паливо.
— Які поранення найбільше отримують військові на фронті?
— Здебільшого це осколкові поранення, кульові трапляються рідко — це притаманно вже для ближнього бою. Найважчі поранення — це черепно-мозкові й спинальні травми. При отриманні першої травми, багато відсотків поранених залишаються у вегетативному стані, тобто не можуть ні їсти, ні пити, ні забезпечувати свою життєдіяльність. Спинальні травми — це перелом хребта і відповідно — це важка травма, бо триває важке відновлення, стабілізація пораненого, відбувається серйозна операція на хребті.
— Чи траплялися випадки поранення хімічною зброєю? Як у такому разі надавати допомогу людині?
— Досить регулярно ми надаємо допомогу після хімічної атаки. Зазвичай надається різна допомога залежності від того чим був отруєний організм. Якщо це сльозогінні гази, то вони викликають опіки шкіри, й стараємося по характеристиці обставин зрозуміти, що саме відбулося і від цього залежить вже допомога. Такі випадки, на жаль, регулярні, із застосовуванням росіянами хімічної зброї.
«Студенти відпрошуються на ротацію в університетах, працюючі - беруть відпустки, а медикам — пишемо листи про відрядження»
— Розкажіть про команду, скільки вона нині налічує медиків і чи вистачає людей?
— У батальйоні працює близько 500 осіб. Крізь батальйон всього пройшло 1500 людей. Нині у нас 25% - це медики, 25% - це студенти, 50% - або пенсіонери, або ті люди, які мають цивільні роботи. Середній вік — до 30. У нас дуже багато молоді - це 20, 22, 25 років і так далі. Хоча є і старші - 40, 45 років. Є ті кому за 60 років, але їх набагато менше.
Студенти зазвичай відпрошуються в університетах і їздять на ротації, працюючі люди беруть відпустки і їдуть на ротації, а медикам ми стараємося писати листи із проханням про відрядження.
Одна людина може їздити від однієї до 12 ротацій на рік. Це в залежності хто як хоче, хто як бажає. Одна ротація триває 15 днів. Можна брати декілька підряд ротацій, можна чергувати: робота, ротація, робота.
Зараз у нас людей більш-менш вистачає, трохи є дефіцит із водіями, бо їх мобілізовують. У нас немає відтермінування від призову, тому наших бійців досить регулярно мобілізовують. Звісно, всі йдуть розуміючи, що це треба. Тому в нас є шанси, що будемо досить скоро трохи більш жіночим підрозділом, ніж чоловічим.
Фото взято: Медичний Добровольчий Батальйон Госпітальєри • Hospitallers Paramedics
— Чи важко потрапити до вас у команду?
— Всі охочі, які прагнуть потрапити до нас в команду зв’язуються з нами через офіційну сторінку по номеру телефону, або через електронну пошту. Таких людей ми беремо на пільгове місце на наші вишколи і навчаємо. Якщо людина складає успішно всі екзамени, симуляції й так далі, то ми приймаємо її до нас на стажування.
Повністю людина вважається членом батальйону після трьох ротацій. Досить регулярно буває, що ми й не приймаємо людину, бо деякі буває не витягують фізично, деякі психологічно, а деякі просто починають розуміти, що це не їхнє. Тому хтось іде більше на бойові посади, стрільців, штурмовиків. Деякі розуміють, що це тепер їхнє призначення в житті й ми їх з радістю приймаємо.
«З кожним місяцем фінансування нашого батальйону зменшується»
— Фінансування батальйону. Чи отримують добровольці виплати у разі загибелі чи поранення? Чи допомагає держава у цьому питанні?
— Ми повністю добровольчий батальйон. Ми не волонтери, бо це зовсім різне і ми не отримуємо ніякого державного фінансування. Живемо виключно за благодійні перекази наших громадян і громадян інших країн або діаспори.
В нас є внутрішні страхові моменти. Якщо людина загинула у нашому підрозділі, ми оплачуємо матеріальну допомогу в 1 мільйон гривень. Якщо людина отримала інвалідність — то це 500 тисяч гривень, 300 тисяч, 200 тисяч залежно від групи інвалідності. Якщо отримала поранення, то ми виплачуємо від 25 тисяч гривень до 500 залежно від поранення. Однак з кожним місяцем фінансування нашого батальйону зменшується. З цим все складно, але поки що більш-менш витягуємо.
Крім виплат, ми ще й всіх лікуємо, тобто від етапу контузії, травми поранення, ми людей евакуюємо, забираємо в Київ, лікуємо в «Добробуті» приватній клініці. Ми з ними партнери й для нас є там знижки й всі проходять централізоване лікування. Реабілітацію також надаємо людині. Крім цього є додаткова допомога в «Добробуті», там наші люди можуть вакцинуватися, перевірятися на хвороби, які передаються по крові, проходити лікарів, терапевтів, неврологів тощо.
Фото взято: Медичний Добровольчий Батальйон Госпітальєри • Hospitallers Paramedics
— Ваш батальйон не має офіційного статусу. Чи впливає це якось на умови вашої роботи?
— Якщо говорити про статус, то наші бійці нині не підлягають під учасників бойових дій. Можна звісно спробувати у судовому порядку, якщо отримати бойове розпорядження у бригаді. Але насправді це дуже рідко відбувається — це буквально 5%, щоб бригада виписала розпорядження.
Більшість йдуть на добровільних засадах, ти не отримуєш ніяких документів, просто робиш свій внесок, приїжджаєш там на 15, 30, 45 днів і відбуваєш свою ротацію. Тому в нас є такі хороші страхові моменти, бо ми розуміємо, що у разі загибелі, не підпадаємо під ніякі державні виплати.
Взаємодія з державними медичними силами в нас нині теж не дуже. Деякі не розуміють нашого призначення на фронті, дехто не вірить, що ми це робимо безкоштовно і це іноді дуже демотивує.
— Чи можна батальйон зареєструвати офіційно, аби мати виплати й відповіді статуси?
— Гіпотетично можна було легалізуватися, як, наприклад, ТрО й, так далі. Але це було більш актуально у 2022 році, зараз всіх переводять навпаки у бойові частини.
Мені у певний момент довелося прийняти важке рішення: або маємо незалежність, або будемо знову узалежнюватися від держави. Я вибрала незалежність, так ми набагато вільніші у своїх діях, ми можемо у будь-який момент переміститися на будь-яку ділянку фронту, підстрахувати, де найгарячіше і для цього нам не треба ні з ким узгоджувати. Ми лише координуємося із військовими медиками, і ніхто нам не може заборонити брати участь на тій чи іншій ділянці.
«До нас приходять ідейні люди, яким неважливе матеріальне становище»
— В чому різниця між парамедиками батальйону «Госпітальєри» та парамедиками ЗСУ?
— Тут є кілька критеріїв у чому ми різнимося. Перше — це забезпечення. Ми забезпечуємо нашого парамедика всім: від спідньої білизни, шкарпеток до бронежилетів, касок і всякого обладнання. Друге — це рівень навчання, хоч в нас навчання коротке — для водіїв і вогневиків 7 днів, для медиків, парамедиків — 14 днів, але ми за цей період навчаємо повністю по міжнародному протоколу надання допомоги. Коли навчають медиків військових — це довший період, але при цьому якість навчання дуже часто страждає і людина може отримати недостатній рівень знань для ефективної роботи на фронті. З цим є проблеми, але поступово навчальні центри вирішують це питання. Третє - це вмотивованість. Одне діло мобілізовані люди, а інше — добровольці. До нас приходять ідейні люди, яким неважливе матеріальне становище, а важливе виконання роботи на передовій.
Фото взято: Медичний Добровольчий Батальйон Госпітальєри • Hospitallers Paramedics
— Скільки за 10 років війни ваша команда втратила медиків, потрапили в полон або зникли безвісти?
— На сьогодні у нас 31 загиблий, в тому числі є ті, хто помер від хвороб, адже фронт дуже часто провокує розвиток тих чи інших захворювань, що іноді призводять до смерті. В тому числі є дві людини, які покінчили життя самогубством. Вони зазнали важкого психологічного стану. Ще вісім людей потрапили у полон, двоє досі в полоні, вже третій рік. Їх захопили у Маріуполі, і тут є проблема, бо в них невизначений статус, вони й не цивільні, й не військові, тому складно їх включити у список на обмін. Скільки це ще буде тривати — незрозуміло, хоча ми долучаємо всі зусилля, аби їх повернути.
«Намагаюся тримати дисципліну і порядок, бо без цього підрозділ може обвалитися»
— Із якими головними викликами в керуванні батальйоном ви, як командир, зараз зустрічаєтеся?
— Найбільше — це дотримання правил і внутрішніх розпоряджень батальйону. Тому що у нас добровольці й по факту, якщо так говорити, то ніхто нікому нічого не винен. Але я намагаюся тримати дисципліну і порядок, тому що без цього підрозділ може обвалитися.
— Ставши свідком жахів війни, які кояться на фронті, як вдається морально й психологічно «вивозити» це?
— У мене бувають коливання настрою, як і у всіх. Є моменти, коли трохи втомлюєшся від цього всього. Мабуть, перший етап втоми був у 2016 році, коли почалися перемир’я, інтенсивність бойових дій зменшилася і відповідно, все трохи затихло. Другий етап — це 2019 рік, але він більше поєднався у мене з початком роботи в парламенті й одночасним керуванням батальйону. Це обидва складні процеси. І 2024 рік — це період втоми, коли фактично ми втрачаємо наші територій, хоч і встигаємо якусь частину відвоювати, і це трохи демотивує. Але всі ці роки я пам’ятаю, що за мною є люди, які хочуть працювати, допомагати і якщо мене не буде вони це не зможуть зробити.
Звісно створяться нові підрозділи, але такої ефективності й забезпеченості не буде, тому що я цьому вже навчилася за ці всі роки. Наші люди забезпечені всім і ми все що потрібно виконуємо для них, аби вони ефективно могли виконувати свої задачі. Маленькі підрозділи не можуть такого зробити. Тому я розумію, що мені треба триматися попри всі складнощі.
Фото взято: Медичний Добровольчий Батальйон Госпітальєри • Hospitallers Paramedics
