«Агресивна, злісна, неконтрольована собака-вбивця» — усупереч стереотипним враженням стаффордширська «дівчинка» днями не зводить погляду з високих металевих дверей і плаче, як людина. Вона виглядає свого господаря
Але мусить ділити пристосоване під вольєр стійло з десятками таких же осиротілих через війну тварин. Величезний кане-корсо радіє, що на нього звернули увагу, під ним наче дзига крутиться дрібний французький бульдог, там в кутку сумує німецька вівчарка, шаленіють у замкненому просторі гіперактивні хаски, багато дворняжок, які, здається, звикають до будь-яких умов, а ще стадо кіз і коні.
Усі тиснуться у довгій будівлі серед поля у Підліссі. В минулому — це конюшня, тепер — притулок для тварин. Різномасті хвостики тут оселилися цьогоріч в квітні. Офіційно заявили про себе, як громадську організацію — в жовтні. 160 собак, 55 кіз, сім коней — усі вони вивезені з деокупованих та районів, що постраждали внаслідок бойових дій. У кількох вольєрах живуть місцеві собаки, яких, за словами засновниці притулку, директора організації «Допомога і захист» Валентини Хоменко, добрі люди встигли порятувати до початку масового отруєння безпритульних тварин у Великій Димерці.
Звірину довго намагаються не тримати. Підліковують, відгодовують і активно шукають домівку. Якщо з собаками трохи простіше, то певні труднощі виникають із прилаштуванням копитних.
Пусти козу на город: де тварини шукають їсти
«Ми маємо бути абсолютно впевненими, що людина, яка забажала прихистити коня чи козу — не пустить тварину «на м’ясо», — запевняє співзасновниця притулку, зооволонтер із 15-річним досвідом, Ніна Дорощук. Чим засвідчує, про тварин тут дійсно дбають. Але зовсім несподівано притулок став об’єктом пильної уваги з боку великодимерської влади, бо у селищну раду одна за одною стали надходити скарги від мешканців Підлісся. Скаржаться на різне, здебільшого — знищення городини козами та конями. І це правда. Притулок жодної загорожі немає, і худоба від ранку перебуває на самовигулі, тобто — у людських городах чи полях, наприклад, влітку у місцевого аграрного підприємства кози з’їли аж 10 гектарів сої, а 80-річний мешканець села Василь Рак на власних грядках розводить руками: «коні знищили всю капусту, моркву, буряк та гарбузи. Тепер витопчують озимину».
Відео про «катівню для тварин» не залишило байдужим навіть догхантера
Реагуючи на скарги мешканців, заступник селищного голови Великої Димерки Лідія Сичова створила депутатську робочу групу, та з перевіркою рушили у Підлісся. І не раз. Усього робоча група здійснила чотири поїздки в притулок і кожного разу застала наглухо замкнені двері. Волонтери вперто уникали зустрічей з владою, маючи на те різні причини, проте потім скажуть коротко: «Ми не хотіли їх пускати». Даремно, бо Лідія Сичова, самотужки оглядаючи прилеглу територію, зробила у Фейсбуці відеозвіт, де назвала побачене не притулком, а «катівнею для тварин».
Бо більшість собак несамовито гавкали зачиненими у будівлі притулку, нестерпно тхнула купа кісток поруч — їх обгризали кілька псів, які у той день вийшли на волю. Найбільше пощастило коням та козам — ніким і нічим необмежені — вільно паслися собі, де бачили. Крім огорожі, у притулку нема водопостачання, бодай якогось опалення і електрики (давно відрізали за борги).
Допис Лідії Сичової про нещасних тварин зібрав чимало переглядів, реакцій та коментарів.
Одним з перших, хто активно відреагував на відео став… відомий в Україні догхантер Святогор. Він недвозначними натяками написав, що збирається особисто приїхати до притулку, аби «допомогти» бідним собакам. І тільки тоді волонтери самі призначили зустріч Сичовій, щоб обговорити не можливість отримати хоч якусь допомогу, але тільки задати риторичне питання: «Хто буде відповідати за смерть тварин, коли Святогор дійсно добереться до притулку»?
Заступник голови Великодимерської селищної ради Лідія Сичова
Перші порозуміння
Зустріч волонтерів та представників селищної ради як почалася взаємними звинуваченнями, так ними ж і скінчилася. Посередині зустрічі трапилося трохи конструктиву. Зауважень з боку селищної ради на адресу організаторм притулку прозвучало усього три:
- недотримання вимог ветеринарного та санітарного законодавства;
- рештки мертвих тварин, виявлені місцевими мешканцями поблизу території притулку;
- відсутність загорожі і, як наслідок, тварин відловлювали аж у сусідніх селах.
Натомість волонтери, після восьми місяців діяльності, нарешті зареєстрували притулок, як громадську організацію, та одразу звернулися до великодимерських владців із «клопотанням» про допомогу, аби мати можливість й надалі «допомагати тваринам, що постраждали внаслідок бойових дій та різних форм людського егоїзму». В документі значилося всього три прохання:
- підключення електроенергії;
- встановлення загорожі;
- вивіз сміття.
На тому й погодилися: влада обіцяла всіляко допомагати притулку, а волонтери — якомога швидше виправити усі недоліки в діяльності.
Чи завтра будуть ситі — хто зна
Притулок зсередини зовсім не «катівня для тварин»: чисті вольєри з сухим піском чи соломою (для коней), доглянуті, зовні здорові тварини. Але журналістам показують мінімальні запаси сіна і буряків, яких козам і коням вистачить заледве на тиждень. Запасів корму для собак нема взагалі. Валентина Хоменко, директорка організації «Допомога і захист», має оптимістичні прогнози: «Через два-три дня завезуть овочі. У понеділок — 200 тюків сіна. Буде. Все буде».
Так само обіцяє до зими вирішити питання з електроенергією і теплом, звісно, з надією на підтримку селищної ради.
Якби не скандал…
Станом на 8 листопада 2023 року, зоозахисники спільно з комунальними працівниками Великої Димерки, встановили огорожу довкола будівлі. А благодійників у тварин стало ще більше.
«Наша проблема була в тому, що ми намагалися не просити допомоги, а все робити самостійно, — вважає одна з утримувачів притулку, зоозахисниця Олена Осипенко, — сам по собі інцидент з владою — досить неприємний момент, але завдки цьому наш притулок привернув увагу багатьох донатерів та благодійників. За їх, підтримки, сподіваємося, вирішимо і решту негараздів з комуналкою, наприклад, до настання морозів».
