Руслан - військовий кухар, який служить на передовій. Він поєднує свою військовий обов'язок з талантом готувати смачні страви для своїх побратимів. Життя Руслана було наповнене небезпекою та викликами ще до початку повномасштабної війни: він проходив службу зв’язківцем у ВМС, де здобував досвід та навички, які ніколи не знадобилися більше, ніж зараз.
Про Руслана, кухаря з Бессарабії, розповідає 35-а окрема бригада морської піхоти
Після виходу на пенсію в 2020 році Руслан сподівався на спокійні дні, але доля склалася не так, як він планував. Повномасштабне вторгнення змусило його повернутися на передову, де він знову знайшов себе в центрі подій.
Свій перший реальний бойовий досвід Руслан здобув на Донеччині, де, як він каже, страх і небезпека були неперервними співучасниками. Поранення, отримані в бою, тільки підкреслили його відданість служінню та військовій дисципліні.
Проте, поміж боями та обороною своєї країни, Руслан знайшов собі ще одне покликання – кулінарію. Паралельно з виконанням військових обов’язків, він пригощав своїх побратимів стравами, які варто було підкорити себе.
Зараз він не лише воїн на передовій, а й майстер кулінарії у своєму військовому підрозділі. Від гречки до котлет, від бутербродів до смаженого перцю – Руслан майстерно готує різноманітні страви для підтримання бойового духу та піднесення морального настрою.
Все почалося з того, що прийшов якось я до хлопців і бачу – лежить багато продуктів, а їдять вони так собі. Кажу, – хлопці, можна пожарити картоплю? Та звичайно! І поїхало. Починав готувати на відділення, потім вже на взвод, а далі і на роту. Найбільше доводилося годувати 120 людей. При необхідності можна і батальйон нагодувати, – розповідає воїн.
Руслан готує найрізноманітніші страви, в тому числі – і делікатеси з його рідних місць.
У нас багатонаціональний підрозділ, я сам етнічний болгарин, тому коли готую якісь бессарабські блюда, хлопці з цікавістю розпитують що це таке. Здавалося б, звичайний смажений червоний перець. Я кажу побратимам, – а ви скуштуйте. Вони в захваті! – ділиться він.
Морпіх зізнається, що все життя хотів бути кухарем.
Раніше наш підрозділ розташовувався на одній з баз відпочинку, де був ресторан, і я там готував. Так би мовити – мрія здійснилася (сміється). Час від часу дружина каже – скільки можна, досить вже (при бажанні у мене є підстави звільнитися зі служби), але я звик до своєї роботи, до хлопців. Як я можу їх залишити? Хочеться дочекатися перемоги, – розповідає Руслан.
