На початку грудня молодій парі з маленькою дитиною вдалося покинути окупований Мелітополь і перетнути кордон рф з Латвією. Жінка розповіла про випробування, через які її родині довелося пройти, повідомляє “РІА-Мелітополь”.
Молода пара з чотирирічною донькою виїхала 4 грудня з Мелітополя. Кінцевим пунктом вони обрали Естонію, проте маршрут був обраний через пропускний пункт Убилинка на кордоні рф з Латвією.
– Маршрутом нас був Мелітополь-Новоазовськ, далі по трасі м4-А113-м9-е95, Опочка-Гаври-Убилинка. Паспортів росії у нас не було, тільки українські, у мене навіть не було закордонного, – розповідає дівчина.
На перших блокпостах машину не зупиняли, але в Донецькій області ситуація змінилася. Перша зупинка була в Мангуші. Дізнавшись, що пара не проходила фільтрацію, зажадали паспорти і взяли зобов’язання отримати курячий аусвайс після прибуття в РФ. Аналогічна зупинка була і перед Новоазовськом.
– Зупинили на БП, змусили підписати такий папірець для отримання паспорта і чоловіка, і мене. Пофоткали, відкатали пальчики. Я сильно переживала за це “зобов’язання”, боялася що тепер не пропустять. Наступна зупинка – фільтрація в Новоазовську.
Телефони чистили заздалегідь, добре і довго. Перечитували всі листування. Чати видаляти все не можна, це підозріло, каже оповідачка. Переглядали фото, гугл фото, ютуб – історію пошуку і переглядів, від акаунтів з українськими аватарами і контентом довелося відписатися.
– Будьте обережні з фейсбуком, він зберігає історію, куди ви заходили і що видаляли, потім потрібно і її чистити. Контакти теж чистити, я залишала всі російські та українські, в яких була впевнена, що це цивільні. Рашисти переглядали всі флешки, ноутбук, планшет. Тут готуйтеся ретельно.
На фільтрацію в Новоазовську приїхали о 15:30. Там парі видали анкети і провели поверхневий огляд машини та речей. На першій сторінці згода на “детектор брехні”. На другій – паспортні дані, пункт призначення, гроші, родичі та їхні контакти, запитання про спецслужби України.
– Останній пункт – чи підтримуєте ви “СВО”. Потрібно писати “так”. Після заповнення анкет – очікування допиту. Нас покликали тільки через 1,5 години. Допит був стерпним. Хотілося вірити, що в Убилинці все пройде так само спокійно. Це був самообман.
Дорогою мелітопольці зупинялися на нічліг. Що ближче до кордону – то менш охоче їх приймали з українськими паспортами.
На пропускному пункті в Убилинці на родину чекала та сама процедура – паспорти, анкети, очікування. Туалет був несправний. Залишати територію не можна. Людей з українськими паспортами змушували чекати найдовше.
– Огляд речей і машини був ретельний, заглянули навіть у дитячий рюкзак. Потім машину відправили на рентген, була черга. Я сиділа з дитиною в залі очікування, поки чоловік був там кілька годин. Дитина спала в мене на руках. Стільців було всього три.
О 2 годині ночі пару направили на паспортний контроль. На перевірку документів довелося чекати всю ніч. Дрімали по черзі сидячи в машині. Дівчину викликали першою.
– Щойно я задрімала на півгодинки, до нас у машину особисто постукав фсбшник, який вів у нас допити. Сказав усім швидко одягатися і провів нас кудись у нетрі кабінетів. Чоловіка і доньку відправив у зал очікування, а мене на бесіду.
Спочатку запитання були простими, прізвище, ім’я, місце народження, роботи дівчини та її чоловіка, телефони та адреси знайомих і родичів. На запитання “чому їдете з Мелітополя, там же добре” українка відповіла, що турбують високі ціни на продукти та житло. Але потім почалася найжахливіша частина допиту. “Я подумки собі повторювала, що треба говорити те, що вони хочуть чути, і боролася із самою собою”, – згадує дівчина.
– Як ставитеся до сво?
– Добре. Тільки шкода людей, які помирають.
– Як добре, ми ж на вас напали?
– Я так не вважаю.
– Головне брехати переконливо, так?
– Я не брешу.
– Тобто, ми вас звільнили?
– Так.
Далі вже звична процедура – фото, перевірка телефону і всіх соцмереж. Але потім рашисти вирішили вдатися до жорстокої провокації – вручили українці повістку на чоловіка.
– Ми дивилися в очі одне одному в очі кілька хвилин, я ледве стримувала сльози і намагалася триматися.
Далі з фсб-шником стався такий діалог.
– Ви нас не пропустите?
– Тебе з дитиною пропущу, а чоловік піде воювати за рф.
– Я без нього не поїду.
– Значить ти не хочеш, щоб чоловік воював за рф?
– рф тут ні до чого, я взагалі не хочу, щоб чоловік воював за будь-яку країну. Я його люблю, у мене маленька дитина, я хочу, щоб у неї був живий батько.
– Хто тобі сказав, що він помре?
– Статистика, напевно.
– Ти що, знаєш статистику смертей на війні?
– Ні, але небезпека є.
– Гаразд розслабся. Це жарт. Ніякої повістки немає.
Фсб-шник думав, що після повістки я почну кричати, що ненавиджу їх і росію, і обіцяв чоловікові теж підсунути “повістку”, згадує дівчина. Після був новий огляд. Відпустили через півтори години допиту і покликали її чоловіка.
– Чоловіка не було 4,5 години. Я вже плакала в машині. Думала, він попався на виверт із повісткою. До нього причепилися з приводу месенджера сигнал, він йому потрібен по роботі, вони не вірили, кричали, що він комусь щось передавав через нього. Після допиту його вивели в зал очікування, сказали почекати паспорт 10 хвилин. Чекав півтори години, я вже переживала. Але паспорт віддали і відпустили нас о 22:00.
Латвійський кордон вдалося пройти всього лише за півгодини, і сім’я нарешті змогла зітхнути спокійно. Шлях із Мелітополя до проходження Латвійської митниці зайняв майже 5 діб. З ранку 04.12 до 23:00 8.12 без кількох годин 9.12. З цих днів майже 2 доби мелітопольці провели в машині на Убилинці з маленькою дитиною.
– Я бажаю всім терпіння, сили волі. Ваше рішення тільки ваше. Ваші цілі, прагнення і бажання, ваша свобода залежить тільки від вас. Збирайтеся морально і фізично, готуйтеся до поїздки заздалегідь. Це не мандрівка, це шлях, який подужає тільки той, хто має бажання і непереборну волю до свободи.
