З індустріалізму в туристичну мекку: молодий активіст руйнує стереотипи про Донбас

Источник:  vchasnoua.com  /  11:35, 15 Сентября 2020

Активіст із Сєвєродонецька Луганської області Левон Азізян упевнений, що Донбас має величезний туристичний потенціал

Стереотипи, що Донбас — край степу і вугільних шахт руйнує активіст із Сєвєродонецька, правозахисник Левон Азізян. Він народився у Вірменії, весь час жив у Києві, але з початком бойових дій на Сході зрозумів, що його місце на Донбасі, повідомляє «Вчасно».

«У 2014-му році почав часто навідуватись на Схід. Через деякий час у відрядженнях я зрозумів, що без Києва мені складно, а без Луганщини я просто не можу. Тому залишив свою роботу у столиці та переїхав у Сєвєродонецьк», — зізнається Левон.

Активіст займається правозахисною та зоозахисною діяльністю, організовує на Луганщині екологічні івенти, реалізує проєкти в освітній сфері та опікується збереженням історико-культурної спадщини луганського краю. На думку Левона, несправедливо, що Луганщину сприймають лише як індустріальний район. Насправді ж регіон має свої унікальні пам’ятники історії, архітектури, природи та культури, якими можна пишатись і відкривати їх усьому світові. І це той потенціал, який наразі майже не використовується.

«Туризм — найбільш недооцінена і перспективна галузь для Луганщини. Не секрет, що промисловість занепадає. Більшість підприємств залишились на тимчасово окупованій території. Ті, які лишилися на підконтрольній частині — майже не працюють. Сільське господарство сильно постраждало через ізоляцію основної залізничної лінії під час бойових дій. Тому саме час шукати нові напрямки для розвитку регіону», — каже Левон Азізян.

В Луганській області можна було б розвивати одразу декілька туристичних напрямів, вважає активіст. Зокрема, бойові дії на території регіону сприяють розвитку так званого мілітарі-туризму, який зараз є досить популярним у світі.

«Війна — це звичайно погано. Та окрім негативних наслідків, вона має і певні моменти, які можна використовувати на власну користь. Як аварія у Чорнобилі стала каталізатором інтересу з боку туристів до чорнобильської трагедії, так само Донбас зараз притягує людей, яким цікаво на власні очі подивитись, що тут відбувається».

Покинуті промислові об’єкти могли б стати магнітами для поціновувачів урбаністики. А давно непрацюючі підприємства отримали нове життя і стали цікавими для широкого загалу.

«Шахти рано чи пізно припинять роботу, — міркує Левон Азізян. — Тисячі людей залишаться без заробітку, а ці місця стануть депресивними. Так, копальня — це режимний об’єкт, і організувати відвідування туристичних груп туди дуже складно, але це не означає, що це неможливо. Я був у вугільній шахті і в мене були неймовірні враження. Наприклад, у Лисичанську в шахті ім. Мельникова під землею є канатна дорога і залізниця. Ліфт опускає тебе на глибину 700 метрів. Це унікальна інфраструктура. Для людей, які ніколи не були у шахті — це може бути дивовижним досвідом».

Багато архітектурних цікавинок на Луганщини лиши після себе колоністи. Один з прикладів — бельгійська спадщина Лисичанська. Наразі близько 35 об’єктів, які були збудовані бельгійцями у 1880−1910 роках, збереглися до сьогодні.

«Ці будиночки розташовані дуже компактно, на одній вулиці, — каже Левон. — Там відчуваєш себе, наче в Європі. В мене мрія, щоб ця вуличка стала пішохідною, як Дерибасівська в Одесі, де люди б могли прогулюватись, купувати собі сувеніри. Це дуже цікаві місця, які відрізняються від загальної спадщини, яка залишилась від індустріалізованих міст Донбасу».

Бельгійська спадщина Лисичанська / фото ФБ Ніколай Ломко

Бельгійська спадщина Лисичанська / фото ФБ Ніколай Ломко

Будівля лікарні колишнього содового заводу, м. Лисичанськ / фото: ФБ Ніколай Ломако

Будівля лікарні колишнього содового заводу, м. Лисичанськ / фото: ФБ Ніколай Ломако

Багато чого, на жаль, не збереглося. Колись Лисичанськ мав найдовшу повітряну канатну дорогу в Європі і другу за довжиною у світі. До сьогоднішнього дня з 16 канатних доріг не лишилося жодної. Також вважається, що саме Лисичанськ є колискою Донбасу і саме тут заснована перша вугільна шахта в регіоні.

«В одному лише Лисичанську є п’ять музеїв, один з яких — унікальний музей гірничої справи. На підконтрольній території подібних музеїв вже просто не існує. Це колишня штейгерська школа, де навчали шахтарів. Погодьтеся, для людей, які гадки не мають, що таке гірництво — це досить цікаво. Крім того, це допомагає зберігати пам’ять про важливу і нелегку справу».

Фото: ФБ Ніколай Ломако

Фото: ФБ Ніколай Ломако

Лисичанські повітряно-канатні дороги. Фото 1931 р. / ФБ Ніколай Ломако

Лисичанські повітряно-канатні дороги. Фото 1931 р. / ФБ Ніколай Ломако

Багато об’єктів Луганщини мають чималий туристичний потенціал і цілком могли би стати візитівкою нового постіндустріального Донбасу. Але без уваги з боку влади розвинути його належним чином неможливо. Зусиль місцевих ентузіастів, у тому числі і Левона, замало. Аби на Луганщину приїздили мешканці з інших регіонів України та з-за кордону, потрібно змінити підхід до стратегії розвитку, зробити регіон цікавим і, головне, комфортним.

«Має бути комплексний підхід щодо того, як сюди запрошувати туристів, щоб у них була змога побачити не один об’єкт, а цілу низку. Усі ці ідеї можна розвивати і створювати нові туристичні маршрути. Але для цього має бути і підготовлена інфраструктура для туристів, а з цим поки є великі проблеми», — констатує Левон.

Кар'єр по розробці вугільного пласта Матроського купола, м. Лисичанськ / Фото: ФБ Ніколай Ломако

Кар'єр по розробці вугільного пласта Матроського купола, м. Лисичанськ / Фото: ФБ Ніколай Ломако

Миколаївська церква, Троїцький район, село Тарасівка. Автор: Олександр Павленко

Миколаївська церква, Троїцький район, село Тарасівка. Автор: Олександр Павленко

Учительский інститут (головний учбовий корпус), нині, корпус Луганського національного університету ім Т.Шевченк, Старобільськ

Учительский інститут (головний учбовий корпус), нині, корпус Луганського національного університету ім Т.Шевченк, Старобільськ

Наверх