«Біловодський маслоробний завод» позиціонував себе як єдиний, у якого продукти — із незбираного молока. До нового етапу окупації продукція підприємства користувалась попитом не лише на локальному та загальноукраїнському ринку, а й за кордоном. Натепер директорка заводу пішла на співпрацю із окупантами та сприяє його фактичному «віджиму».
До повномасштабного вторгнення росії на суверенні українські землі Біловодський маслоробний завод мав тенденцію до розвитку. Завдяки активній співпраці регіональної влади із міжнародними партнерами на підприємстві оновлювалась матеріально-технічна база, покращувалось виробництво на всіх етапах.
Після російської окупації завод втратив не тільки ринки збуту в Україні та за кордоном, а і можливість закупівлі компонентів та сировини для виготовлення продукції. Нестача пакувального матеріалу змусила зменшити асортимент, а дві німецькі лінії, отримані в рамках грантової програми від Уряду США, елементарно неможливо обслуговувати.
Варто зазначити, що саме устаткування, отримане заводом у співпраці із українською владою та міжнародними партнерами, зокрема агрегати із наліпками USAID та приписом «Від народу Америки», без докорів сумління окупанти гордо демонструють на підконтрольних їм інтернет-ресурсах.
Натепер директорка підприємства Валентина Чубенко заявляє про те, що після припинення так званої «економічної блокади Донбасу» завод поставлятиме продукцію аж на всю територію «республіки».
«Люди приезжают из Алчевска, Краснодона, из Красного Луча, и приятно было видеть людей, которые любят нашу продукцию. Хочется, чтобы детей кормили натуральным молоком, а не разведенным из сухого. Хотелось бы, чтобы связи расширялись, наша продукция была в лнр, во всей области (Республике)», — цитувало російською Чубенко пропагандистське змі наприкінці березня.
Продукцію заводу експортували за кордон
До прикладу, від 2018 року, коли якість продукції вчергове було підтверджено Держпродспоживслужбою, «Біловодський маслоробний завод» мав право постачання масла солодковершкового «Екстра» не лише до Європи, а й до Алжиру, Марокко, Туреччини, Грузії, Індії, Непалу, Бангладешу, Кувейту, Лівану, Сирії, Саудівської Аравії, Ємена, Пакистана, Єгипта, Омана, ОАЕ, Південно-Африканської Республіки.
Дійсно, після роботи підприємства на крупний експорт великим «досягненням» та «покращенням» є алчевські та краснодонські крамниці. Втім, за вісім років окупації росією половини Луганської області тамтешні мешканці забули, як виглядають якісні продукти харчування. Вироби маслозаводу користувались активним попитом серед туристів з «лнр», котрі активно скупляли молочку у торговельних закладах Станиці Луганської, де розташовувався піший перехід між Україною та самопроголошеною «лнр».
Наразі гауляйтер Пасічник заявляє, що нарощувати об’єми виробництва продукції планується за рахунок збільшення поставок молока. Місцеві мешканці в свою чергу розповіли «Вчасно», що поголів’я корів скоро може тотально зменшитись.
«Ми маємо три телички та бичка. Зараз, поки є трава та є, де випасати худобу, проблем майже немає. А от що робити восени з худобою ще думаємо: з врожаями проблема, і це видно вже зараз. З іншого боку ми настільки збідніли за цей час, що докупити потрібної кількості корму на зиму просто не зможемо. А соломою і сіном корів не прогодуєш, — розповідає Олена, мешканка одного з сіл на Біловодщині. — Ясно, що мати свою молочку це прекрасно, але вона золотою вийде. Скоріше за все одна з наших корівок піде на тушонку та ковбасу. І це так у багатьох людей зараз».
Вирізати худобу людям доводиться і через елементарну неможливість купити м'ясну продукцію. Ціни на ковбаси, сало та м’ясо за чотири місяці окупації виросли майже втричі. На тлі штучно знеціненої гривні ситуація вкрай тупикова. То ж звідки завод братиме молочну сировину для збільшення обсягу продукції — під питанням.
Натепер зі слів самої директорки замість 200 тонн молока на добу завод переробляє лише 50.
