Як повідомляється, Яна Панченко з села Ясногородка на Київщині. Отримавши профтехосвіту, працювала барледі та баристою в кав’ярнях, а потім улаштувалася адміністраторкою до місцевого сімейного екопарку. Робота їй подобалася.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, то світ Яни, як і всіх українців та українок, рухнув. У їхньому селищі було дуже гучно. Деякий час Яна залишалася вдома, а потім сестра з чоловіком вивезли її до Таращанського району.
Яна з нетерпінням чекала відновлення роботи зоопарку. Але поки все налагоджувалося, влаштувалася працювати до кав’ярні в Києві. Саме неподалік цієї кав’ярні розташовувалася фірма з виробництва деталей для зброї.
«До нас на каву приходили хлопці з цієї фірми. Якось ми здружилися з одним із керівників бригади, і він запитав, чи не хочу я подивитися, як відбувається процес виробництва. Я відповіла, що хочу. Мене завжди цікавила зброя», – каже дівчина.
Яну так захопив процес, що коли спитали, чи хоче вона спробувати себе на виробництві, вона не роздумуючи погодилася, а згодом попросилася туди працювати.
«Мені запропонували спочатку роботу на вихідних, але майже одразу я стала працювати на повну ставку, — ділиться дівчина. — Я була настільки щаслива, що не передати словами. Зараз у мене таке відчуття, що я вдома. Ніде не було такої атмосфери, людей, які тебе приймають такою, яка ти є».
Колектив, де працює Яна, повністю чоловічий. Інколи їй закидають, що вона дивна, бо працює слюсаркою, однак Яна знає, що відповісти: «Так, я слюсарка. Я розумію, що роблю дуже гарну справу, це допомагає нашій економіці й нашим військовим». Її завдання — знімати спеціальним інструментом (шабером) верхній недосконалий шар, шліфувати, а потім відправляти на обробку піском та на фарбування.
https://www.facebook.com/watch/?v=1821278231667012
Яна каже, що вона дуже уважна до деталей, по кілька разів перевірить, чи все якісно зроблено, тому її часто просять проконтролювати, чи всі деталі в нормі. І навіть коли бригадир пішов у відпустку, то саме Яну попросили замінити його на посаді.
