Воюють цілими родинами: ветерани АТО з Луганщини знову в строю та обіцяють повернути наш дім

Джерело:  svatove.city  /  11:24, 19 Липня 2022

Про те, як воюють луганчани, які потреби мають та як проходить їх відновлення та реабілітація після поранень

Понад десять тисяч ветеранів АТО/ООС було зареєстровано в Луганській області на початку року. Переважна більшість з них знову пішла воювати після початку повномасштабного російського вторгнення. Про те, як воюють луганчани, які потреби мають та як проходить їх відновлення та реабілітація після поранень, ми поговорили з головною спеціалісткою відділу у Луганській області Міністерства у справах ветеранів України Іріною Болтковою.

З ветеранами україно-російської війни Ірина Болткова працює ще з 2014 року. Спочатку починала, як волонтер, потім прийшла в створене міністерство. Вона опікується учасниками бойових дій, які потребують правової підтримки, зазнають поранень, допомагає оформити документи для виїзду на лікування за кордон. Розповідає, що процес лікування та реабілітації бійців вже досконально налагодили. Наразі Луганський відділ міністерства працює віддалено. Дехто з чоловіків пішов на фронт, Ірина, як і більшість мешканців Луганщини, була вимушена виїхати до Дніпра, де продовжує справу супроводження воїнів.

У військо пішли навіть стоматологи

«Абсолютна більшість ветеранів АТО знову в строю та захищають рідну Луганщину, Донеччину та усю Україну. Повернулися, не чекаючи повісток, - розповідає Ірина. - Особисто знаю лише двох ветеранів, які не пішли зараз у військо з особистих причин. А ті, хто може за станом здоров’я тримати зброю в руках, повернулися. При цьому важкі травми, отримані в минулих роках, у тому числі поранення голови або втрата кінцівок, не заважають нашим хлопцям воювати».

Вона розповідає, що до лав тероборони, а тепер і ЗСУ, записалися навіть люди, що мають не військові професії. Наприклад, стоматологи. А хтось після початку російського вторгнення повернувся з-за кордону. Один з ветеранів поїхав за кордон, вибудував бізнес, але, коли знову почалася гаряча фаза війни, кинув там усе та повернувся на Луганщину.

«Знаю, що через бойові дії його будинок зруйновано, але він не опускає руки. Отримав поранення, але знову повернувся в стрій. Мало того, тепер з ним воює і його син. Коли повертався з госпіталю, попросився до підрозділу, куди пішов його син, щоб у разі потреби прикрити його», - каже Ірина.

Сергій Копилов, начальник відділу у Луганській області МінветеранівСергій Копилов, начальник відділу у Луганській області МінветеранівАвтор: Сергій Копилов

І це тільки один з численних прикладів луганських родин, які піднялися на захист країни. Звісно, поки що неможливо назвати ані їх прізвищ, ані жодних конкретних деталей, за якими можна ідентифікувати ці родини. Причина зрозуміла – в окупованій частині Луганської області російські військові та колаборанти оголосили полювання на близьких та майно українських воїнів.

«Не знаю, звідки в цих людей береться стільки мужності та сили, але попри шалений тиск вони встають та йдуть воювати. Хіба що бабусі в нас не воюють»

Вона пригадує родину зі Старобільська, батько, мати та сина, які воюють в одному підрозділі. Чоловік та дружина воювали ще у 2014 році, а зараз з ними пішов і син. Є родина, де у війську батьки та обоє їх синів. Жінка з цієї родини у квітні отримала важке поранення, але вже потроху починає ходити.

«Звісно, багато трагічних випадків - це війна, - говорить Ірина. - Є чоловік, якого дуже добре знають у всій Луганській області. Обоє його синів воюють в одному підрозділі. Молодший на жаль нещодавно загинув на руках старшого брата».

Повертаються воювати навіть після важких травм

Точні дані щодо втрат та поранень українських воїнів будуть оприлюднені тільки після завершення війни. Проте вже зараз триває процес відновлення та реабілітації наших поранених. У цьому плані їм доступні найкращі здобутки світової медицини та технологій.

Важкі поранення лікують за кордоном, каже Ірина. Один з бійців з Лисичанську, який воює вже вдруге, нещодавно втратив руку, коли витягував свого пораненого побратима, та отримав багато осколкових поранень. Він спочатку пролікувався у лікарні ім. Мечнікова в Дніпрі. Потім його перевели в лікарню на західній Україні. Він переніс багато операцій, лікарі витягти усі осколки й зараз його готують відправляти бійця на протезування в Німеччину.

«А він з першої секунди заявляє, що повернеться до своїх», - додає Ірина Болткова.

пам'ятник біля пролетарського мостуІрина Болткова на мітингу біля почесного знаку загиблим воїнам у ЛисичанськуАвтор: Микола Скурідін

Українські воїни мають доступ до найкращих сучасних технологій протезування. Вони можуть обирати виробника серед українських та закордонних фірм. До речі, українські виробники протезів досягли високого рівня виробництва, їх вироби нічим не поступаються західним аналогам, завіряє Ірина.

«Завдяки високій функціональності протезів навіть важкі травми не заважають воїнам виконувати свої обов’язки, - каже Ірина. - Наші військові мають доступ до найсучасніших протезів, у тому числі очних. Кільком хлопцям вже поставили очні імпланти, які ні виглядом, ні механікою руху не відрізняються від звичайного ока. В житті не скажеш, що це штучне око. Вони вже повернулися і знову воюють на своїх ділянках».

Окрім того, після повернення з госпіталю поранені можуть працювати інструкторами. При цьому часто ці люди, які пройшли крізь вісім років війни та мають досвід реальних військових дій, підготовлені краще за іноземних інструкторів.

Звісно, лікування та реабілітація українських воїнів безкоштовна, у тому числі закордонна. Наші лікарні перевантажені, їх основна місія – надати першу допомогу та стабілізувати важкопоранених. А за кордоном бійців чекає відновлення та реабілітація, у тому числі психологічна.

«Але в наших воїнів незламний бойовий дух та висока мотивація. Скільки бачила людей, які тільки приходять до тями після наркозу, відразу починають чекати дозволу від лікарів повернутися, - розповідає Ірина. - Навіть мене підбадьорюють. Буває, починаю думати, що втратила дім, що це знову затягнеться на кілька років, а вони мені кажуть: ми дуже скоро повернемося додому. Кожного дня мені хоча б одна людина говорить: не ний, ми усе повернемо і дуже швидко. І це дуже надихає».

Вгору