Сергій Тітаренко вижив, упавши зі 100-метрової висоти на своєму підбитому гвинтокрилі неподалік Слов’янська, де служив льотчиком у 16-й окремій бригаді армійської авіації. Це сталося у 2014 році. Після того, як командир витягнув його, затиснутого у палаючій кабіні, проходив тривалу реабілітацію. Тепер працює військовим психологом та допомагає іншим. Пересувається на візку. Його рекомендації опублікували Texty.
Основні рекомендації фахівця людям, які не хочуть нашкодити людини, що повернулася з поля бою:
- усі розповіді про війну має ініціювати людина, яка повернулася з фронту
«Покажіть людині, що розумієте, чому це з нею відбувається, скажіть, що готові поговорити з нею про це, якщо вона захоче».
- враховуйте особливості
«Якщо вашого коханого чи кохану пересмикнуло від якогось звуку, це варто враховувати. Не сюсюкатися-панькатися, не дивитися косо, а саме розуміти і враховувати. Не треба створювати зайвих звуків, які можуть нагадувати про війну. Наприклад, сильну емоційну реакцію у військових можуть викликати звук розбивання скла, скрип гальм, свист (бо вони означають свист міни чи ракети). Це може стосуватися й інших гучних звуків, таких як музика, звук барабанів, паперовий пакет, який лопнув, аплодисменти».
- не порівнюйте досвіди
«Не можна порівнювати досвіди. Не треба казати: “Он чоловік сестри Вася повернувся з фронту і нормально почувається, а ти як якийсь дебіл”. Звісно, я гіперболізую, але іноді в м’якших фразах закладається такий самий сенс. Ви можете не знати, яке завдання виконував ваш партнер, куди ходив, що робив. Можливо, вам цього ніколи не розкажуть. Так само ви не знаєте, де був і що робив той “умовний Вася”. А ви своїм порівнянням знеціните досвід коханої людини».
- не задавайте тригерні питання
«У мене часто в Америці (під час проходження реабілітації – прим.) запитували, скількох людей я убив. Не треба так робити.
Сергій зазначає, що від того, які в подружжя були стосунки до та під час перебування партнера на фронті, яке було спілкування, наскільки воно було здоровим, чи було залежним або співзалежним — усе це безпосередньо впливає на інтеграцію та повернення в сім’ю ветерана чи ветеранки. Та радить не намагатися вирішувати самостійно ті проблеми у спілкуванні і інтеграції, які не вдається самостійно, а, якщо є така можливість, йти до фахового сімейного психотерапевта чи психолога.
Корисним після повернення додому психолог називає розподіл обов’язків. Коли ветеран може робити частину справ по дому, водити чи забирати дітей зі школи, тощо.
«Варто сісти за стіл, організувати сімейну нараду й визначити, хто чим займається. Не так глобально, як-от “я заробляю гроші, а ти переш шкарпетки”, ні. А, наприклад, “я мию посуд після сніданку, а ти після обіду та вечері” чи “ти виносиш сміття в понеділок, середу, п’ятницю, а я в решту днів. І не забувайте щиро проявляти свою вдячність, увагу та повагу”.
