Сьогодні на Донеччині відзначають п’яту річницю визволення від проросійських бойовиків міст Слов'янськ та Краматорськ, повідомляє ІА «Вчасно».
Окупація міст тривала три місяці.
Слов'янськ був захоплений проросійськими бойовиками 12 квітня 2014, коли група бойовиків під командуванням польового командира Ігоря Гіркіна (Стрєлкова), перетнула кордон і зайняла адміністративні будівлі в місті. У той же день бойовики повністю взяли під контроль і Краматорськ.
Протягом декількох днів влада України намагалася вести переговори з бойовиками, намагаючись переконати скласти зброю, але це ні до чого не призвело. 15 квітня в Києві було прийнято рішення про початок антитерористичної операції (АТО).
Під час окупації Слов'янська місцеві жителі стали «живим щитом» для російських бойовиків. Тоді сили незаконних збройних формувань стріляли по українським військовим із самохідної артилерійської установки «Нона», яка була розташована безпосередньо в житлових кварталах.
3 липня 2014 року розпочались активні дії по звільненню міст, які знаходились в окупації. В цей день сили АТО заблокували місто Миколаївка Слов’янського району, знешкодивши опорні пункти і склад боєприпасів. 4 липня Миколаївку повністю звільнили, захопивши бойовиків у полон.
Вночі 4 липня українські військові захопили штаб бойовиків в Бахмуті.
Рано вранці 5 липня 2014 року, потерпілі фіаско в Слов'янську банди, змушені залишити місто. Робили вони це організовано, кількома колонами. Те ж саме зробили і бойовики із Краматорська, приєднавшись до слов’янської колони. Основні сили незаконних збройних формувань були переміщені в Донецьк і Горлівку.
5 липня, о першій годині дня розвідники другого батальйону Нацгвардії України підняли український прапор над міською радою Слов'янська.
«Я повернувся у місто 6 липня і відразу спільними зусиллями міської влади, МНС, військовими і активістами розпочали етап відновлення Гербу України на адмінбудівлі, ліквідацією руйнівних наслідків перебування проросійських бойовиків, — згадує цю подію громадський активіст Денис Бігунов, який в той час працював у Слов’янській міській раді. — Пам'ятаю, що тоді охоплювали відчуття невпевненості у завтрашньому дні, невизначеності, дуже напружували постійні чутки про повернення сепаратистів і військових дій. Не зважаючи на складний психологічний стан, всі працювали над відновленням мирного життя під українським прапором. Кожного року я активно беру участь у заходах зі звільнення рідного міста. Ось і сьогодні я тут разом з друзями-очевидцями тих подій».
В цей же день, в Краматорськ увійшли бійці АТО, спочатку це були розвідники і сапери, а за ними пішли й інші сили.
«Два місяці окупації пройшли в стані „сну“, просинаєшся і не розумієш — це реальність, чи наснилось, — розповідає Марина Романцова, журналіст Центру громадського контролю „Дій“ (Краматорськ). — Ми постійно моніторили новини, розуміли, що йде спецоперація, напередодні вночі взагалі не спали в очікуванні змін. Коли почули страшний шум, вибігли на трасу, думали побачити на власні очі українську техніку, але побачили, як на величезній швидкості мчить дуже довга щільна колона різного транспорту в сторону Дружківки. Цієї ночі обстрілів майже не було, зранку ми почули новини, що наші зайшли по проспекту Миру, але не могли повірити. З дочкою рванули до блокпосту бойовиків і лише, коли побачили його покинутим, зрозуміли, що все закінчилось».
За цей час у містах було багато зруйновано, але після звільнення почало налагоджуватись мирне життя, функціонувати державні служби. До Краматорська восени переїжджає Донецька обласна державна адміністрація і поступово сюди переміщується адміністративний центр області.
Вже вп’яте в ці дні в Краматорську, Слов’янську, Бахмуті, Друківці відбуваються тематичні урочисті заходи. а гора Карачун стає символом мужності й місцем проведення Всеукраїнської акції «Донеччина зустрічає своїх захисників».
«Війна піщла, але наслідки залишилися в наших головах. Радість змішана з гіркотою втрат, з недовірою і розумінням, що посіяне зло тут надовго, на рівні людської долі, людських взаємовідносин. І все це нам потрібно виправляти», — говорить Марина Романцова.
