«Капкан» — боєць 21-го окремого мотопіхотного батальйону «Сармат» — має всього 22 роки. Від самого початку повномасштабного вторгнення кулементник воював на одній із найгарячіших ділянок фронту — у селищі Піски поблизу Донецького аеропорту.
«Капкан» — боєць 21-го окремого мотопіхотногобатальйону «Сармат»
У жовтні минулого року через російський снаряд «Капкан» втратив ногу. Тепер за рішенням лікарської комісії хлопець має залишити військову службу. Він зізнається: з неохотою йтиме з армії, адже для нього вона стала справжньою родиною.
«Капканчик», — так по-дружньому тепло і з повагою називають побратими хлопця з Кіровоградщини, який показав себе вправним і мужнім воїном-кулеметником під час боїв за Піски.
Він виходить до нас усміхнений і трохи заспаний.
«Перед тим, як ви мене розбудили, — наснилося, що я бігав, і таки нормально бігав на протезі», — зізнається «Капкан». Ледь помітно шкутильгаючи, він прямує до столу і бере до рук електронну цигарку. Починаємо спілкуватися.
Війна зі шкільної парти
Уперше близько і докладно про війну, що точиться в Україні, хлопець почув у школі у 2015 році. Тоді семикласники почали спілкуватися з ветеранами АТО.
«Мені було якраз 14 років. Директор нашої школи викладав історію. Він вирішив зробити „живий“ урок історії про війну: організував нам спілкування з військовими, які звільнилися зі служби за станом здоров’я, через травми. А ще ми дізнавалися, що переживають дружини військових, діти військових. І ця війна, її наслідки мене вразили найбільше», — пригадує боєць.
Після школи «Капкан» здобув дві мирних професії: електрогазозварювальника та слюсаря з ремонту автомобілів. Проте вирішив йти на війну, бо про армію мріяв змалечку і у своїй родині став першим професійним військовим.
Цікавимося, що думає «Капкан» про причини війни.
На його думку, Кремль хотів загарбати Донеччину і Луганщину для привласнення корисних копалин, а події на Майдані Путін використав просто як привід для початку війни.
Що стосується особистої мотивації, то «Капкан» пояснює: «Особисто я воюю саме за Україну. Багато хто з хлопців каже: „Воюю за сім'ю, за жінку“. Як каже мій командир: „Ти молодець, воюєш за свою дівчину, — і за пацана, який зараз з нею“ (сміється). Такі в нас жарти… Я особисто — за Україну. Я йшов сюди від патріотизму… Після вдалого бою завжди відчував задоволення. І ти живий, і побратими живі і здорові. І ти уже радієш цьому. Армія — це сім'я, дружня та велика».
На час підписання контракту, пригадує боєць, лінія фронту була стабільною. Здавалося. що не було передумов для загострення.
Отже, «Капкан» побув місяць на полігоні «Широкий лан», потім пройшов курс молодого бійця у навчальному центрі «Десна».
Піски
А в кінці січня 2022 року боєць приїхав у селищі Піски під Донецьк. Каже, що там було все відносно спокійно. Місцеві жителі (їх у селищі лишалося кілька десятків) ставилися нейтрально до військових: віталися, та і все. А бійці ділилися з мирними харчами.
Захисники Пісок, Донецький напрямок
У ніч з 22 на 23 лютого оборонці Пісок почали переносити боєприпаси ближче до передових позицій. А з 24 лютого, каже «Капкан», жили вже не на опорних пунктах, а прямо в окопах.
«Чи навчився я чомусь новому там, у Пісках? Я зрозумів: „Про…бав — убило“. Треба постійно приховано переміщуватися; треба постійно маскуватися і маскувати все; треба робити макети танків чи „бех“, аби відволікати артилерію окупантів і берегти свою техніку», — ділиться набутим досвідом боєць.
Працював він по цілях з кулемета. Ця зброя ефективна проти бронетехніки та особового складу, також, за словами «Капкана», «розбирає ефективно окопи та бліндажі. А якщо бронебійними патронами, — то одні іскри летять. Мішки зносить з бруствера аж бігом!»
Боєць каже, що усвідомлював себе як пріоритетну ціль для окупантів. Проте над цим не замислювався особливо: під час бою російські військові намагалися його знищити, їхні кулі збивали землю з накриття, де перебував «Капкан».
А він зосереджено знищував цілі, доки короб з патронами не лишався порожнім. Тоді швиденько перезаряджав зброю, — і знову працював.
Захисники Пісок / скрін з відео 21 ОМПБ «Сармат»
Бої за Псіки / скрін з відео 21 ОМПБ «Сармат»
Російські штурми: «вони обколоті чи п’яні»
Один з російських штурмів хлопцю запам’ятався особливо: «Російські війська пішли на штурм наших позицій. І коли стріляли з РПГ по нам, я кричав: „Не влучиш, не влучиш!“ А вони нам кричали: „Здавайтеся, укропи, вам все одно капєц!“ А ми з хлопцями у відповідь насипали туди з гранатометів, кулеметів, гранат накидали. Для окупантів цей штурм скінчився невдачею».
«Капкан» також відзначає, що окупанти на позиціях поводили себе дивно: «На одній позиції (не знаю, чи вони обколоті були, чи п’яні) ходили на повний зріст. По ним відпрацьовуєш, — а вони просто оглядаються, шукають, з якого боку кулі летять. Не присідають, не лягають, — просто йшли до наших окопів на повний зріст. Нетверезі були, це точно: поруч гранати вибухають, кулемет працює, — а вони йшли собі спокійно».
Останній штурм
Крайній виїзд на штурм для «Капкана» відбувся 27 жовтня 2022 року. До цього, посміхаючися, ділиться хлопець, він вважав себе особливим та заговореним: не брали ні кулі, ні уламки, навіть не був контужений після прямого влучання міни у бліндаж.
Та того дня на околицях села Невельське біля Пісків сталося непоправне. «Капкан» упевнений, що маршрут загону здали місцеві: адже російські війська почали їх обстрілювати далеко від точки висадки.
«Вони почали масований артобстріл споруди, де ми сховалися. Врешті досередини залетів боєприпас калібру 152 мм. І ногу мені перебило осколком: спочатку почало пекти, і я подумав, що то просто від вибуху, і зараз все минеться, — згадує боєць подробиці того бою, — А потім подивився: а там суцільна каша з перебитих кісток і плоті, і осколок лежить на нозі і кипить. Відразу мій помічник наклав турнікет. А командир взводу надав двох бійців: вони мене поклали на мішок, завантажили у пікап і вивезли. Лише завдяки професійним діям мого командира і побратимів я лишився живим».
Бої за Піски / скрін з відео 21 ОМПБ «Сармат»
Тил, «ждуни», ухилянти
Багато хто з військових говорять про разючий контраст між двома життями: на фронті і в тилових містах. Є такий досвід і у молодого кулеметника. Він із сумом та неприхованим роздратуванням говорить про те, що люди в тилу забувають про війну.
«Як я з Пісок приїжджав додому, то мене найбільше бісило те, що навіть для близьких війна вже не є пріоритетом. Хоча ж рідня воює, але — забули про війну. Це повторюється 2014 рік: люди відсторонюються від війни. Навіть не стежать за новинами з фронту. Забрали територію, когось убили, — а людям на то все байдуже, — міркує про реалії життя «Капкан» і наголошує: — Така ситуація небезпечна, бо можемо втратити все, можемо програти через людську байдужість. Ви ж живете в Україні, — і маєте підтримувати її до кінця! Це ж твоя держава! Як ти в ній живеш? А діти твої як будуть жити?«
Окрім війни і байдужості, є ще одна проблема, що дуже небезпечна зараз для України, продовжує міркувати кулеметник. На його думку, це — так звані «ждуни», українці, які продовжують чекати на прихід «руського миру». Попри те, що російські війська продовжують руйнувати українські міста та вбивати людей.
«Ждуни. Вони загрожують Україні. Ті, що чекають на „руський мир“. Мені здається, треба відповідним службам краще працювати, знаходити цих пацюків та саджати за ґрати. Або позбавляти громадянства та депортувати з України. Нічого їм робити у нашій державі», — гнівно відповідає «Капкан».
Хлопець каже, що пишається тим, що не втік, що захищає Батьківщину, що тримав оборону з побратимами на одній лінії. А от тих чоловіків, які втекли за кордон, чи ховаються від військової служби вдома, «Капкан» зневажає.
«Я б таких навіть і не тримав в Україні. Хай би спокійно виїжджали. Просто для них треба в'їзд в Україну заборонити відразу. позбавити громадянства. І хай їдуть, вони не потрібні, — ділиться наболілим кулеметник. — Бо з такими людьми як будеш іти в бій, — він тобі не допоможе. Як почнеться бій, — він утече. Потім дуже важко буде з такими іти на штурм. І ти ж будеш про це постійно думати. А якщо поранять, то ж доведеться самому повзти. А якщо не доповзеш? А коли ти в пацанах упевнений, — ти штурмуєш, і ні про що не хвилюєшся, і працюєш до кінця».
https://www.facebook.com/watch/?v=150494964764554
Що далі
Лікарі визнали хлопця непридатним до служби. Та «Капкан» вже має план на життя після армії. Каже, що давненько мріяв про власний магазин, де можна придбати, обміняти чи відремонтувати електроніку.
«Ще ж мій брат, який зараз воює, — гарний майстер з ремонту електроніки. Він до мене прийде після перемоги, а я поки почну справу. А як він повернеться, — вже будемо розкручувати», — міркує боєць
На його думку, у цій війні переможе Україна. Та для цього усі українці мають докласти максимум зусиль.
«Аби ще молоді пацани йшли до армії, а не тікали. За свою державу треба стояти, — а деякі по польшам пороз'їжджалися, або вдома сидять, тікають від військкоматів. Це неправильно, — говорить кулеметник і додає: — Думаю, вони бояться оцього спаму, яким закидали інтернет оці сцикуни, які хотіли втекти, але не вийшло. Вони ж і спамлять: мовляв, тут дуже погано, і ставлення погане, їжа погана, забезпечення погане, або скиглять про те, що „кинули з автоматами під танки“. А вогнева ж підтримка завжди є (проте комусь може здатися замалою). А це ж звичайна робота піхотного підрозділу: ворожий танк працює, ти заходиш збоку і палиш його з РПГ, або підходиш ближче та кидаєш гранату або „коктейль молотова“. Насправді я не знаю, що тут поганого в армії, тут все добре: і злагодження є, і підтримка».
Проте, переконаний «Капкан», західні партнери, хоч і підтримують українське військо, — та цієї підтримки недостатньо. Бійцям, каже хлопець, потрібно набагато більше зброї, щоб набагато швидше звільнити окуповані території та окупованих людей. Бо Україна зараз, переконаний кулементник, власним народом захищає і себе, і усю Європу від російської навали.
