Досить відомий свого часу музей ім. О.В. Суворова у місті Ізмаїл був створений у 1947 році. Як наприкінці 20 сторіччя, за часів радянщини, так і на початку 21, вже при сучасній незалежній Україні, про музей часто казали, що “рівних йому немає”. Це й не дивно, адже всі зали цього особняку у класичному стилі були фактично присвячені російському полководцю Олександру Суворову, а також участі українських козаків у російсько-турецьких війнах останньої третини XVIII століття та Італо-Швейцарської кампанії 1799 року. Минулого року, зважаючи на війну в країні та відповідний законопроєкт ВР, депутати міської ради ухвалили рішення про створення на базі музею Суворова Ізмаїльського військово-історичного комплексу. У травні цього року виповнюється рівно рік після прийняття такого рішення. Тож, як саме буде функціонувати такий комплекс, та що цікавого і важливого він вже вніс в життя міста, “Бессарабія INFORM” дізнавалась від нового директора закладу Валерія Постернака, який у жовтні минулого року спочатку став на посаду заступника директора, а потім – почав керувати Ізмаїльським військово-історичним комплексом в місті Ізмаїл.
Насамперед зазначу, що розмова з паном Валерієм принесла автору публікації не тільки важливу, корисну та цікаву інформацію, а й безпосередньо задоволення, тому що молодий керівник насправді виявився дуже грамотним, обізнаним та цікавим співрозмовником. Який, на щастя, відмовився від шаблонного формату озвучування сухих фактів, а з безпосереднім захопленням розповідав про діяльність новоствореного закладу.
До речі, під час спілкування увагу привернула окопна свічка, яка знаходилась на робочому столі директора. Виявилось, що це – футляр від американського гранатомета, розписаний у спеціальній техніці. А також поруч лежали військові шеврони, які були подаровані нашому співрозмовнику. І, зважаючи на тематику бесіди, це було насправді дуже символічно.
– Пане Валерію, ще, напевно, років 10-15 тому люди, які приїжджали до нашого міста, знали: тут є унікальний музей Суворова, а ще Діорама. Трохи пізніше з’явився парк мініатюр. Повномасштабне вторгнення кардинально змінило ситуацію сприйняття історії серед українців. Однак чимало мешканців, надивовижу, й досі вважають, що музей Суворова є, просто зачинений “через конфлікт з росією”. Отже, з чого все почалось?
– Ви праві. Мені інколи наші охоронці розповідають, що до парадного входу підходять деякі перехожі, смикають за дверцята та питають: “А чого це музей Суворова зачинений?”. Варто наголосити, що ситуація насправді у нашому регіоні дійсно складна. Ізмаїльський військово-історичний комплекс був створений у квітні 2023 року. Але ще раніше, 12 травня 2022 року вже було рішення Ізмаїльської міської ради про увічнення подій сучасної української історії. І управлінню культури було надано пропозицію створити на базі колишнього музею Суворова і меморіального парку-музею “Фортеця” один музей. Тобто, фактично реорганізація ще почалась у 2022 році й завершилась створенням Ізмаїльського військово-історичного комплексу у квітні 2023 року.
– Що входить у комплекс?
– До його складу входять наступні об’єкти: Діорама, яка вже зветься “Оборона турецького Ізмаїлу у 1790 році”. Одразу заспокою: саме полотно залишилось, змінились лише назва та інтерпретація діорами. Автогід там ми вже не використовуємо, адже вважаємо, що набагато краще розповідати відвідувачам історію особисто, наживо. Тоді люди не просто слухають, а мають нагоду задати розповідачу певні запитання. До речі, ми тепер по-іншому розповідаємо і про саму Діораму, доповнюємо цікавими фактами… Нам би ще знайти певні свідчення про саму оборону, наприклад, які саме частини війська захищали Ізмаїл з боку Туреччини (бо про російську сторону чимало відомо), і в цьому плані нам ще потрібно попрацювати. Але сама розповідь вже нова: тепер ми розповідаємо, що полотно – це результат кривавої бійні, яку організувала російська армія. Важливо те, що керівництво російської армії могло цього не зробити, й при цьому театр дій сильно не змінився б. Тобто, фактично, це був безглуздий штурм з боку російської армії… Й у ньому, звісно, приймали участь українські козаки, які вимушені були виконувати накази командира – Суворова…
– Повертаючись до комплексу: що ще до нього входить?
– Наступний об’єкт – це сама експозиція Ізмаїльського історично-військового комплексу. Її постійне місце розміщення знаходиться тут, у будівлі колишнього музею Суворова. Але на цей час певні зали ще пусті. Тому наше ще одне завдання – заповнити їх, зробити експозицію функціонуючою, з урахуванням нових наукових наробітків. І ця експозиція вже буде починати свою розповідь від заснування нашого Ізмаїлу у складі Османської імперії. Ще один розділ буде присвячено самій фортеці Ізмаїл – саме там відвідувачам буде розповідатись історія про військово-політичну арену регіону (про усі битви, які торкнулись фортеці Ізмаїл). Також у нас є ідея про створення окремого залу з запорізькими козаками, адже вони дуже багато походів здійснили на Ізмаїл й брали участь у взятті Ізмаїлу, й в обороні, однак мало де про це розповідалось чи взагалі згадувалось. До речі, козаки й обороняли місто у 1790 році у складі турецьких військ. Та ж сама Задунайська Січ, яка була створена у складі Османської імперії.
– В нашому, здається, районі є село Задунаївка…
– Так. Це все історія, яка замовчувалась за часів радянщини.
– А як щодо експонатів, якими Ви збираєтесь наповнювати зали – де будете їх брати?
– Щодо періоду Османської імперії, то у нас вже є певна частка експонатів. Це турецькі ятагани, мечі, шаблі, навіть є прапори турецькі. Ще плануємо зробити певні композиції, щоб показати, як саме виглядав турецький воїн на коні. По періоду фортеці Ізмаїл – також є експонати. Навіть ті ж самі російські – вони будуть частково виставлені, аби люди бачили, хто напав на фортецю. До речі, хто бував усередині музею – пам’ятаєте пушку в одній з кімнат? Її також залишимо, вона російська, аби люди бачили, з якою зброєю сюди йшла російська армія… Взагалі, в музеї головне – це розповідь. Саме на неї потрібно робити весь акцент. Адже від того, як саме екскурсовод розповість історичний фактаж, залежить, з якими думками потім людина вийде з музею. Ще один об’єкт, четвертий, – це Парк мініатюр, який приєднався до нас, і там також ми плануємо реформувати, бо людям постійно потрібно щось нове. До речі, щодо оновлень – ми також будемо відходити від практики розвішування традиційних банерів. Замість них ми хочемо створити цілі композиції фотозон, щоб людина зайшла у цю фотозону – й поринула в атмосферу саме того часу. Звичайно, з ними можна буде фотографуватись. Сподіваємось, що нам вдасться реалізувати й задум про створення, так би мовити, копій тих же самих ятаганів та фігуру коня, на якому можна буде сфотографуватись – загалом, планів, які можна реалізувати, дійсно багато.
– Згодна. А на сьогодні що саме вже функціонує в місті?
– Виставкова зала з гільзами в головній будівлі, Парк мініатюр та сама Діорама.
– Таке питання: а куди ж саме поділи експонати, які донедавна ще були виставлені в залах вже колишнього музею Суворова?
– Вони частково тут стоять, частково у фондах. Чому так? Елементарно – у фондах не вистачає місця. Взагалі у самих фондах також потрібно навести порядок, наприклад, згрупувати картини. Пам’ятаєте, усі стіни були майже завішені ними? Портретами того ж таки Суворова. Вони багато місця займають. А тим часом зали нам потрібно звільнити від них, щоб почати їх підготовку. Зокрема, дві кімнати будуть відведені під тематику сучасної війни, починаючи з 2014 року. В нас вже є багато експонатів – гільзи, тубуси, гранатомет. Також плануємо зробити повний макет шахіду розміром 2,20 на 2,50, щоб люди змогли побачити, як він виглядає.
– Чи допомагає вам хтось з експонатами – можливо, організації чи фонди?
– Якщо взяти сучасну війну – то це волонтер з Кривого Рогу, пан Юрій Липень, який допомагає нам зі зброєю для виставки. Він вже на майбутню експозицію прислав нам частини від “Граду”, від “Смерчу” – потроху колекція створюється. І ще є у нас друг музею, військовослужбовець з полку “АЗОВ”, який допомагає з пошуком таких експонатів. Ще є задумка створити діораму на тему “Маріуполя” – в цілому, ідей повно, потрібні лише можливості та час, щоб їх реалізувати. Робота триває, саму концепцію завершуємо, скоро рецензуємо, доктор історичних наук напише рецензію, ми врахуємо усі його побажання й тоді зможемо представляти її громадськості.
– Свого часу колишній музей Суворова мав певні робочі відносини з музеями з країни-агресорки. Чи залишилась з ними комунікація?
– Ні, звісно. Вони припинились ще при колишньому керівництві музею.
– А чи не звертались росіяни до музею з проханням віддати їм експонати по Суворову?
– Ні, до нас точно не звертались. Хоча Україною не так давно ширились чутки щодо теми обміну наших полонених на пам’ятники, зокрема й нашого Суворова. Однак до нас точно не звертались з такими пропозиціями, та й знову ж підкреслюю: в нас комунікації з ними точно немає.
– Що зараз знаходиться у Діорамі?
– Виставка, присвячена загиблим захисникам з Ізмаїлу. Вона відкрилась 26 грудня у певному обсязі, й через дуже короткий час нам почали приносити речі інших захисників з міста. Тому нам довелось її розширити – на жаль…
– Які найбільші проблеми є зараз, у процесі вашої роботи в комплексі?
– Проблем немає, є завдання (посміхається). Скажу так: якщо подивитись на проблему – то вона і є по суті завданням. Залежить все від того, хто і як це сприймає. Головне завдання зараз – це ось ці пусті зали в музеї. Особисто мені це дуже болить, адже ми повинні зробити наш музей. До речі, ще одна задумка, яка, маю надію, нам вдасться – це створити спеціальну експозицію, присвячену саме острову Зміїному. Гадаю, це буде дуже цікаво для туристів. Адже сама історія острова є насамперед унікальною та цікавою, починаючи з найдавніших часів й до сьогодення, який фактично є нашим південним форпостом.
– Та й природне середовище навколо острову цікаве – та ж сама вода, збагачена сірководнем…
– … Й сумнозвісний крейсер “Москва” неподалік на дні від Зміїного… Так-так, а ще легенди, які створені про острів: про могилу Ахілла, про 12-метровий щит, зроблений з чистого золота, про скраби – всю цю інформацію ми будемо використовувати при створенні цієї експозиції.
– Я вже готова першою відвідати цю експозицію, так цікаво розповідаєте! До речі, назва історичного закладу: чи буде створена нова вивіска? Бо люди й далі будуть казати “музей суворова”.
– Гадаю, що перед офіційним відкриттям нам вдасться виконати це завдання.
– В цьому місяці офіційно – рік з моменту створення комплексу. Як щодо офіційного святкування?
– Навряд. Знаєте, зараз не той час, коли ми повинні присвячувати заходи нам. Я думаю, ми повинні більше думати про те, що відбувається у країні. І спрямовувати свої сили в першу чергу на патріотичне виховання учнів. Тож зараз ми проводимо для них екскурсії, а на майбутнє є плани зі створення різноманітних майстер-класів у стінах музею, в тому числі – й плетіння сіток, й гончарство та багато чого іншого.
– Це насправді дуже гарні ідеї. А як щодо залучення до таких заходів чи екскурсій безпосередньо військових, які могли б розповісти про війну?
– Так, звичайно. Це важливо насправді, й ми такий формат спілкування й подачі інформації також за можливості будемо відтворювати.
– Повертаючись до моменту з прибиранням експонатів, які відносяться до “періоду Суворова”, назвемо це так. Що буде з пушками, які знаходяться безпосередньо перед парадним входом у будівлю музею?
– О, це цікавий момент. Річ у тому, що у першу чергу потрібно визначити, до якого саме періоду вони відносяться: якщо до турецького, то вони вписуються в нашу концепцію Османської імперії. Якщо ні, то…
– А хто ж це має зробити?
– Спеціалістів насправді потрібно шукати, і ми цим вже займаємось, повірте. До речі, ось вам цікавий факт: якщо ви звернете свою увагу на пушки, які наразі знаходяться біля постаменту колишнього пам’ятника Суворова, то ви побачите на кожній спеціальний знак. І цей знак ми розшифрували: виявляється, це – знак англійського короля(!). Тобто, ці пушки англійського виробництва, але кому вони належали і яким чином потрапили на наші землі – цього напевно ми вже не дізнаємось ніколи. Адже вони фактично могли належати й турецькій армії, і російській – обидві купували таку зброю в Англії. А ось на пушках, які знаходяться біля музею, – на них немає жодного знака. І це погано, це не дає можливості визначити їх походження. Ось тому й шукаємо спеціалістів у цій справі.
– Як цікаво! До речі, а науковців вишукуєте в межах України або й за кордоном також?
– Так, в межах нашої держави поки що. Хоча, можливо, доведеться звертатись й до англійських колег, адже та ж сама Туреччина виробляла свої власні пушки, але вони виглядали зовсім по-іншому. До того ж, як я вже казав раніше, турецька армія також купувала такого типу зброю в Англії. Тому стверджувати, що наші пушки турецькі, – це неправильно у будь-якому випадку.
– Наступне питання: що буде з експонатами періоду Суворова? Яка взагалі процедура роботи в такому випадку в музейній справі?
– Це насправді важке запитання. Такі експонати, які прибирають з зал музею, поки що будуть зберігатись на складі у фондах музею. Частина з них періодично служить матеріалом, з яким працюють музейні науковці. Також певна частина все ж таки буде в залах – наприклад, російські шаблі або костюм російського гренадера. Адже навіть коли створювались музеї, присвячені Другій світовій війні, то часто виставлялась напоказ та ж сама форма фашистів. Це допустимо, щоб люди бачили, як виглядає ворог, і чим він користувався. У нашому випадку, наприклад, в нас дуже багато портретів Суворова. Тому наше завдання як мінімум – запакувати й списати. Але куди їх потім після списання? Аби їх можна було обміняти… Ну, наприклад, може потрібні ці портрети Молдові? Ми б залюбки їх обміняли на плити з фортеці Ізмаїл, які зберігаються у Яському музеї.
– А як плити з Ізмаїлу опинились у музеї Молдови?
– Це дуже гарне питання, навіть науковці не можуть дати точної відповіді. Можливо, було так: після того, як фортецю було зруйновано у 1856 році, ці землі були у складі Молдавії. Але Молдавія на той час була васалом Туреччини, тож усе з Ізмаїлу просто… вивозилось. І плити, скоріше за все, також. З часом їх знайшли історики – 4 однакові закладні османські плити з фортеці Ізмаїл. І ці плити навіть не виставлені у музеях – вони просто лежать у фондах. Ну хоча б одну плиту можна було нам повернути? Вони ж однакові…
– Тобто, якщо така пропозиція виникне на офіційному рівні – ви погодитесь на обмін?
– Звичайно! Щоб наші люди побачили їх, тим паче це слугуватиме доказом того, що цю фортецю будували також турки, а не росіяни. Ще раз: Ізмаїл заснували турки, і фортецю збудували турки… Додам, що таку пропозицію про обмін насправді повинні надсилати не ми, а вищі органи керівництва, на державному рівні. Ми можемо лише подати ініціативу міністерству культури, а далі вже залежатиме від них.
– А якщо виставити ці картини Суворова на аукціон? А кошти направити на ЗСУ?
– Якщо після списання нам міністерство дозволить таким чином зробити – ми тільки за. Адже там дійсно багато картин, лише одна кімната в музеї була присвячена тематиці Ізмаїлу, всі інші приміщення – фактично присвячені життю полководця. Питання: нащо воно місту? Тож, якщо вже буде напрацьована така процедура міністерством – ми ж насправді не єдиний музей у країні, який має подібний “спадок” – то ми лише “за”.
– Поговорімо про вас трохи. Коли ви стали директором? Чи є допомога з боку держави, міста?
– Директор я з жовтня 2023 року. Фінансування ми отримуємо з міста. Дивіться, якщо порівняти річний план закупок з 2023 роком, то цьогорічний план дозволяє нам безпосередньо створювати музей. Коли саме ми зможемо закінчити, поки що важко сказати, оскільки частина роботи залежить і від наукових робітників, які працюють над тематикою експозиційних планів. У кожного свій розділ: хтось працює лише над темою «Ізмаїл в Османській імперії», другий – «Острів Зміїний», я особисто взяв тему війни. І зараз наше завдання – повиписувати те, що потрібно. Якщо, наприклад, ми хочемо створити діораму, присвячену «Азовсталі», – для цього потрібні, наприклад, та ж сама фанера, полотно, фарби й так далі…
– Спілкуючись з вами, я бачу, що у вас горять очі. Ви дійсно любите історію. Це завжди було вашим покликанням?
– Так. Я закінчив Ізмаїльський державний гуманітарний університет за спеціальністю “історія”. Потім пропрацював у музеї Придунав’я науковим співробітником три роки. А потім вже перейшов у меморіальний парк-музей “Фортеця” на посаду директора – нам тоді виділили приміщення, і там не було нічого (посміхається). Нас було лише троє, але ми вирішили створити першу експозицію. А потім прийшла ідея залучити ще й подвір’я, яке ми мали – ось так потрошки почав з’являтись Парк мініатюр, який є на сьогодні. Ми відкрились офіційно, нам дозволили продавати білети. Пам’ятаю, перший дитячий білет коштував 4 гривні, а дорослий – 10. Люди почали приходити. Зараз, звичайно, ціна вже інша – 10 гривень дитячий і 20 гривень дорослий. Основний контингент звичайно – це мами з дітьми, але це добре: дітям цікаво, вони можуть це побачити не на картинці, а у мініатюрі, тож ми лише раді вітати їх.
– Чи можна сказати, що музей переродився?
– Можна. Але наше завдання – щоб якомога більше людей побачили його, відвідали. Наприклад, минулого року кількість відвідувачів становила усього лише 5200 – це з Діорамою та Парком мініатюр. Сподіваємось, що в цьому році буде набагато більше відвідувачів, тим паче, що у нас безкоштовна виставка на Діорамі.
– А яка саме категорія цих відвідувачів – це ВПО, чи містяни, чи туристи?
– Це загальна цифра, ми не можемо сказати напевно, скільки з них переселенців, а скільки туристів, ми ж не записуємо подібні речі.
– Добре. Що ще можете сказати про плани музею?
– В наш час можна спостерігати таку тенденцію, що музеї поступово стають громадськими центрами. Тому є така ідея, щоб з часом створити подібний центр і на базі нашого комплексу – чому ні? А також можна створити центр туризму: наприклад, людина приїхала до Ізмаїлу. Де їй замовити екскурсію по місту, ще й з урахуванням своїх можливостей та часу? Наразі ця ніша в нашому місті фактично пуста. А ми, вважаю, зможемо їй надати таку послугу. Лише потрібно все правильно спланувати та відтворити. Ще раз підкреслю: планів у нас дійсно багато, та ми намагатимемось їх втілювати поступово, виважено, крок за кроком.
– Ще трошки про музей: після таких змін склад колективу залишився той самий?
– Якщо брати наукових робітників – залишилось лише двоє. Інші позвільнялись до мого приходу. На жаль, ситуація така.
– А як щодо молодих спеціалістів – як їх залучити?
– Дуже важко насправді. По-перше – зарплатня. Вона не залежить від нас і від управління культури ізмаїльської міськради. Зарплата залежить від вищого керівництва, від прем’єр-міністра, і збільшується саме після його рішення. Ще ми йдемо по єдиній тарифній сітці. Тож все дуже просто – низька зарплата ніяк не може вмотивувати молодь прийти працювати у музейні заклади. А навіть якщо й прийдуть – музейна сфера дуже специфічна, молодь потрібно навчати: тут треба мати і дизайнерський хист (розкласти гарно експонати), і звісно науковцем бути – дуже багато аспектів.
– Ну і останнє: що скажете містянам?
– Просте побажання: приходьте та почуйте нову історію. У Діорамі – про полотно “Оборона турецького Ізмаїлу”. Також приходьте на виставку “Українська артзброя” та почуйте розповідь по наш український символ – про петриківський розпис, який занесений до ЮНЕСКО, та й про інші символи Ізмаїлу також. Звичайно, приходьте і до Парку мініатюр, щоб дізнатись цікаві подробиці з минулого міста. Будемо сподіватись, що ми зробимо і велику експозицію, будемо приймати більше відвідувачів. Та головне наше завдання – це патріотичне виховання нашої молоді, тож приходьте до нас цілими родинами – ми раді усім.
