Стукачі та зрадники: хто та з чиєї подачі займається репресіями на окупованих територіях?

Сьогодні українці на окупованих росіянами територіях півдня та сходу України відчувають на собі дедалі більший тиск з боку російських спецслужб. Останні намагаються знищити українське підпілля та перетворити українські землі на ще один регіон Росії.

У виданні ТЕКСТИ спробували з’ясувати, хто саме займається репресіями на окупованих територіях, до яких інструментів і хитрощів вдаються росіяни та як не потрапити до створених окупантами тюрем і катівень. Серед співрозмовників видання — херсонський журналіст Олег Батурин, якому вдалося вибратися з застінок катівень, а також експерт з Херсонщини, заступник директора Центру близькосхідних досліджень Сергій Данилов. Оскільки інші співрозмовники досі перебувають на окупованих територіях, вони свідчать у матеріалі анонімно — Активіст (Херсон), Айтішник (Херсон).

Стукачі та зрадники

Без інформаторів і зрадників немислима робота будь-якого карального органу на окупованих територіях. Зважаючи на недавні події, можна припустити, що деякі зрадники фактично постійно займалися інформуванням росіян про ситуацію в Україні, проукраїнських активістів і військових, а після окупації просто "легалізувалися”. Звичайно, вони володіють достатньо великим обсягом інформації, насамперед про українських патріотів, учасників АТО та ситуацію в регіоні, щоб використовувати її на своєму новому “робочому” місці.



Олег Батурин: Гауляйтер Каховського району Володимир Леонтьєв свого часу дуже активно допомагав ветеранам АТО, виділяв гроші на допомогу Збройним силам України та військовим — він справді багатьох знає. І зараз, коли Леонтьєв став “гауляйтером”, виникли підозри, чи свої гроші він вкладав у допомогу української армії, чи це була діяльність для отримання певних даних.

Нещодавно також стало відомо, що працівник одного з українських воєнкоматів обійняв посаду в окупаційній адміністрації. За свідченнями свідків, деякі зрадники не лише могли передати інформацію окупантам, а й досі беруть активну участь у виявленні тих самих атошників.

Олег Батурин: Серед зрадників також є представники військкомату, які зараз дзвонять атошникам і пропонують їм допомогу щодо виїзду з Херсонської області, а також, звичайно, зустрітися. Очевидно, що це якась пастка.

Опитані також сходяться на тому, що певну інформацію окупанти могли знайти й у покинутих представниками української влади документах. Насправді може йтися про банальну недбалість. Одним з джерел інформації могли стати комп’ютери, з жорстких дисків яких росіяни намагалися добути певну інформацію. Хоча ТЕКСТАМ джерела також розповіли, що інформацію на носіях знищували, але, можливо, так учинили не всюди. Відповідно, постає питання, чи мають українські органи влади якісь протоколи щодо того, які дані і як саме необхідно знищувати в разі евакуації.

Ще одна категорія зрадників та інформаторів — депутати місцевих рад від різноманітних проросійських політичних сил. Так депутат від Опозиційного блоку Павло Філіпчук, нинішній керівник окупаційної адміністрації в Каховці, у своєму минулому житті був депутатом в обласній раді. Вочевидь, зібрати якусь інформацію про тих самих атовців для нього не становило проблеми.

Активіст (Херсон): Зважаючи на специфіку регіону (досить високий відсоток проросійського населення, порівняно з іншими областями), думаю, що головним каналом отримання інформації є місцеві мешканці. Багато носіїв інформації, поширення якої може становити загрозу для громадян і власне для держави, — це люди, які підтримують "русскій мір".

Серед таких інформаторів можуть бути справді цікаві персонажі. Зокрема Батурин не виключає, що до інформаторів може належати хтось, хто активно захищав пам’ятники радянської епохи та боровся з дерадянізацією.

Олег Батурин: Ображені, які носилися з пам’ятниками Фрунзе та Леніну. Вони створили навіть громадське обєднання “Каховський плацдарм”. А основною місією озвучили повернути пам’ятник Фрунзе. І досі носяться з цим. Вони ненавиділи атовців, і є дані, що чимало з причетних до цього об’єднання людей здавали атовців у Каховці.

Траплялися зрадники й серед силових органів, до того ж вони обіймали досить високі посади. Хоча йдеться про службу, яка якраз мала ними опікуватися. Маємо на увазі помічника начальника УСБУ в Херсонській області – керівника АТЦ полковника Ігоря Садохіна, який нібито, за інформацією правоохоронців, корегував вогонь під час евакуацій та зливав інфу про військові частини Херсона.

Але, на думку Сергія Данилова, кількість зрадників-силовиків не є критичною.

Сергій Данилов: Щодо зрадників з правоохоронних органів, то я був по-доброму здивованим, що їх виявилося так мало. Якби їх було багато, вони значно швидше сформували б місцеву владу. Хоча зараз, наприклад, точаться розмови про те, що один з керівників УДО в Херсонській області може обійняти посаду в окупаційній адміністрації. Вочевидь, він володіє якоюсь оперативною інформацією та власними ресурсами — це, звичайно, підсилить окупаційну вертикаль. Була також інформація, що деякі представники пенітенціарної служби також погодилися співпрацювати.



Але загалом поки що можна говорити про провал окупантів. Вони змушені тримати додаткові сили військових, Росгвардії, бо не можуть сформувати загони місцевої поліції на місцях. Їм доводиться формувати їх з маргіналів, працівників охоронних фірм. У Генічевську, наприклад, з поліцейських зрадила лише одна родина — він і вона працювали в поліції.

Історія репресій

Загалом репресії та терор російських спецслужб можна поділити на кілька етапів. На першому окупанти намагалися затримати воїнів АТО, але після хвилі репресій та терору почали дедалі більше розширюватися.

Активіст (Херсон): Спочатку знаходили атовців, допитували, вивозили на підвал тощо. Були випадки, коли окупанти обшукували домівки, говорили також про розстріли атовців. Наступним етапом стали репресії щодо “рупорів української пропаганди” — активістів, журналістів, політиків. На підвалах і в місцях "перевиховання" вони проходили курси “денацифікації” — упустимо той нюанс, що росіяни самі не знали, що це означає. Далі вже було організовано більш адміністративно врегульовані, наскільки це можливо, структури ("правоохоронні" формування на кшталт воєнної поліції). Відтоді почався 1937-й рік — доноси на сусідів, неспровоковані затримання тощо. Також здійснювали активну пропаганду — першим кроком у війні на інформаційному фронті стала поява російських телеканалів у телевізорі, до того ж поширювали заяви політиканів-колаборантів і проросійські оголошення.

Констатую факт: в умовах закручування гайок окупантам, на жаль, вдалося придушити масовий інформаційний спротив, проте відсутність мітингів і відкритої агітації проти триколорних аж ніяк не свідчить, що їм вдалося схилити населення на свій бік. А свідчить лише про вдалу кампанію з залякування людей.

Сергій Данилов: Росіяни позірно збили публічний протест і загнали його в підпілля. Але знищити підпілля не можуть. Вони досягли того, що мають картинку — відсутність проукраїнських мітингів і можливість збирати власні. Якщо в перший період роздачу гуманітарки супроводжували конфлікти — місцеві мешканці підходили й могли присоромлювати тих, хто брав російську гуманітарку, то зараз це важко робити. Тобто окупантам вдалося купити публічні прояви. Але росіяни не спроможні повністю контролювати публічний простір, у якому майже по всій області з’являються написи, листівки та графіті.

Вони нічого серйозного не досягли, але публічний протест таки знищили і створили похмуру атмосферу. Їхнє завдання — зробити так, щоб ніхто нікому не вірив. Вони чітко розуміють, що протести тримаються на солідарності й соціальному капіталі, тобто взаємній довірі. А коли ти не можеш комусь довіряти — колективний протест утрачає ефективність.

Окупанти досі не зрозуміли, на яких принципах в Україні чинять опір. Вони думають, що всі мітинги проплачено. Відповідно, росіяни шукали резидента СБУ, який за це платить. Вони не могли повірити, що все відбувається інакше.

Репресивний апарат. Не лише ФСБ

Коли ми говоримо про політичні репресії на окупованих територіях, то зазвичай маємо на увазі ФСБ. Проте це далеко не так. Схоже, взяти участь у переслідуванні українських патріотів та інакомислячих намагаються всі, хто може. І є кілька пояснень цього.

Так, Росія налагодила в себе надзвичайно великий репресивний апарат, у якому ФСБ є лише частиною. До того ж не найбільшою.Чисельність підрозділів “Россгвардии”, яка має безпосередньо боротися з народними протестами, навіть перевищує кількість російських сухопутних військ і досягає 400 тис. бійців.

І у цій самій структурі є власні напівавтономні елементи, зокрема різноманітні підрозділи Чеченської республіки, які безпосередньо підкоряються Рамзану Кадирову. Їх чисельність становить кілька тисяч осіб. До того ж у “ДНР-ЛНР” є власні каральні підрозділи “МГБ” створені з місцевих колаборантів. І все це збіговисько зараз сповзлося на недавно окуповані території України, де намагається боротися з “нацизмом” та “західними впливами”.

А насправді займається насиллям, рекетом і вдоволенням своїх садистських забаганок. До того ж не варто забувати і звичайних російських військових, які займаються викраденням людей, а також беруть участь у катуваннях.

Сергій Данилов: У росіян на окупованих територіях немає установи, яка централізовано все координувала б. Немає вертикалі як такої. Ба більше, між різними службами наявна конкуренція, де кожен займається чимось своїм. І кожен вербує власних агентів для себе, а не для спільної справи.

Олег Батурин: Викраденням людей займаються російські військові та росгвардійці. Часто можуть викрадати людей на блокпостах. Мене викрадали саме військові — спочатку привезли на допит з місцевими колаборантами, а потім вже були фсбшники, “днрівці”, кадирівці. Усі, хто зайшов у Херсонську область, — усі зі мною мали розмову. <...> До мене в камеру заходили різні люди, яких я не бачив, бо мав зав’язані очі. Вони уникали будь-яких імен, тобто я міг ідентифікувати їх лише за вимовою. Здебільшого мене питали всяку дурню: як звати, чому я поперся на цей мітинг, коли почалася “вєлікая отєчєствєнная война”, чому не святкуємо “9 мая”.

Проте, за словами Батурина, серед достатньо хаотичних допитів виділявся один, що був серед перших, який таки справді вели професіонали своєї справи.

Олег Батурин: Першого чи другого дня, зважаючи на мій досвід спілкування з фбсшниками ще по Криму, мене таки допитували співробітники ФСБ. Це було відчутно за стилем ведення. Як з тобою розмовляють, розпитують про співпрацю з СБУ, слідчий нікуди не поспішає, щось собі записує.

Запитання, які мені озвучували фсбшники, були приблизно такими: “Хто тут у вас патріот, назви три імені, адреси й телефони; хто організовує мітинги; хто тут активний журналіст; чи є в мене зброя; назви три прізвища людей, у яких є зброя, їхні адреси й телефони”.

Інструменти терору

Окупанти не знали українського суспільства, у них не було інформації — ні про настрої, ні про людей. Тому вони взялися за практику масового терору. Насамперед це був терор проти активістів, але його хвилі дедалі частіше зачіпали випадкових людей.

Сергій Данилов: Активістів катували, вбивали, топили в Дніпрі. Так, є і така інформація — вони щовечора когось вбивали й топили в Дніпрі біля пляжу “Лілея” в Херсоні. А також просто хапали молодих людей на вулиці і цілий день били, щоб щось дізнатися.

Оскільки ти не розумієш, з чим маєш справу, тобі треба, так би мовити, якомога ширше розкинути сітку — а раптом щось витягнеш. Раптом хтось з затриманих під тортурами чи страхом таки щось скаже — і якісь ниточки потягнуться. Саме тому діє така система, коли людину прямо з вулицю викрадають, кілька днів б’ють, а потім ніби відпускають.

Олег Батурин: У Новій Каховці будівля поліції перетворилася на реальну катівню. Так само в Херсоні. Це з того, що я бачив. Зараз таких катівень стало набагато більше. Я знаю, що людей катують у Таврійську, в якихось підвалах Північнокримського каналу й у поліційних відділках. У камерах тримають по 12-16 осіб, люди не можуть нормально спати. Годують дуже мало, води майже не дають, а також немає жодної медичної допомоги чи передач.

Коли нас відпускали, то сказали: будьте вдома наступні п’ять днів, а потім чекайте на інструкції. З вами зв’яжуться, тому робіть усе, що вам скажуть. Вочевидь, ішлося про співпрацю, передачу якоїсь інформації.

Активіст (Херсон): Підстав для затримання — безліч: порушення правопорядку чи комендантської години, може банально не сподобатися татуювання або зовнішній вигляд. Від деяких затриманих можуть вимагати "покаяння", від інших намагаються добути потрібну їм інформацію. Умови утримання також різні: можуть бити, можуть не бити, можуть годувати, можуть не годувати, можуть тримати годину, а можуть тиждень. Проте є й спільна для всіх випадків затримань деталь — психологічний тиск: людей переконують, що російська влада тут назавжди.

Сергій Данилов: Протест підняли ті групи, які ніколи не були соціально активними: підприємці, освітяни, бюджетники. І в цьому є певна специфіка: коли викрадають фермерів, підприємців (людей, не пов’язаних соціальними зв’язками, медіа, активістським середовищем), про це мало хто знає. Ще гірше в малих населених пунктах, селах, де люди зникають і ніхто не знає, кому це передати. Тому ніхто не володіє правдивою інформацією про те, скільки нині затримано, викрадено людей.

Інформаційний “ковпак”

Звичайно, російські спецслужби не були б російськими спецслужбами, якби не намагалися інформаційно “закрити” окуповані регіони й максимально налагодити доступ до особистої інформації українців. Здається, поки що їм це не дуже вдається.

Айтішник (Херсон): Мати зв’язок із "зовнішнім світом" критично важливо для окупованої території. Окупанти повністю глушили зв’язок — кілька разів відключали мобільний та інтернет. Найдовше це тривало в перших числах травня, коли ні інтернету, ні мобільного зв’язку не було майже три дні. Українське мовлення вимкнули в перші дні окупації Херсонщини — переналаштували вежу й по всій області почали мовлення пропагандистських каналів. Трохи згодом те саме зробили і з радіо. Тому інтернет і телефон стали єдиним джерелом новин в Україні та світі. Коли у травні декілька днів не було зв’язку й почав з’являтися де-не-де сигнал Київстару, люди телефонували та розпитували про новини в Україні. Потім запустили інтернет від одного місцевого провайдера, трафік через який було перенаправлено через російського провайдера, і, відповідно, все легко може перехопити ФСБ, тому ми радили своїм знайомим ставити як мінімум vpn (взагалі vpn ми радили ставити з перших днів повномасштабного вторгнення, до того ж деякі компанії надають безплатні версії для активістів, журналістів і загалом для всіх українців). Але навіть молоді люди не завжди розуміють що це і як воно працює*.

Росіяни також періодично глушать зв’язок, особливо коли переганяють свою техніку повз населені пункти, щоб люди не передавали інформацію про переміщення ворога у відповідні чат-боти. Паралельно багато дези, що окупанти прослуховують телефонні розмови, хоча водночас представники того самого Київстару, наприклад, запевняють, що наразі окупанти не можуть це зробити через їхню мережу, що все зашифровано.

Хоча центр протидії дезінформації поширював певні пропозиції та інформацію щодо прослуховування, оператори та експерти-звязківці відкидали таку можливість та безглуздість порад від центру.

Наразі в області окупанти запускають власне місцеве ТБ на базі захопленого Суспільного, а також відновили ефір місцевого приватного телеканалу ВТВ, який завжди підтримував певні проросійські наративи. До того ж у Херсоні почали продавати російські сім-карти оператора "На связи", і в переліку мереж разом з Київстаром, Водафоном, Лайфом, можна зустріти нові мережі.

* Під час написання цього матеріалу окупанти знову пустили весь інтернет через Крим, а українські мобільні вимкнули, натомість роздають (продають) Кримський мобільний оператор. Відповідно, в обох випадках питання прослуховування є очевидним.

Як не попастися й вижити в пеклі

Досвід тих, хто виживав на окупованих територіях, свідчить: що більше місто, то легше в ньому сховатися від уважного ока окупантів. І навпаки: що менше містечко, то більше тебе видно. Хоча до деяких невеликих населених пунтків руки в росіян поки що, вочевидь, не доходять.

Олег Батурин: Херсон — чи не єдине місто, населений пункт у Херсонській області, де можна почуватися спокійно, наскільки це можливо. Бо, наприклад, у Каховці та Новій Каховці абсолютно атмосфера тотального пресингу, люди бояться навіть говорити якісь речі, спілкуються натяками та знаками. Там значно сильніша атмосфера страху. І так само в інших регіонах області. Але є громади, у які росіяни рідко заїжджають, — можливо, в них не вистачає ресурсу, щоб усюди встановити тотальний контроль. Тому приїхали, покошмарили й поїхали. І потім можуть тижнями туди не заїжджати. А в Каховка, у Новій Каховці — просто тотальний щоденний терор. Херсон — велике місто, блокпости здебільшого стоять на в’їзді та виїзді з міста. На території міста їх мегше. Тобто можна пересуватися, і в якомусь районі взагалі не бачити російських військових. А в Каховці, Новій Каховці, Генічевську не бачити російських військових неможливо, вони там усюди.

Сергій Данилов: Дуже погана ситуація в містах і містечках регіону — закатовано Стару й Нову Збур’ївки, затероризовано Каховку й Нову Каховку. Там перебувають штаби й центри управління російських військ. Вони таке зробили б по всій Херсонщині, якби мали ресурси. У них просто не вистачає ресурсів. Є громади, де їх можна тижнями не бачити.

Активіст (Херсон): Щодо конспірації та правил поведінки на допитах, потрібно розуміти, що зараз, на жаль, має слушність той, у кого зброя, ніхто не застрахований від затримання "по беспределу". І якщо так сталося, то діє правило "казати те, що від вас хочуть чути". І ідеалі — надавати інформацію, яка нікому не нашкодить. Перед виходом з дому бажано видаляти провокативні матеріали з телефону, але не чистити його повністю, бо це також може викликати запитання. Принципова позиція, коли ви готові її відстоювати навіть під дулом автомата, — це, звичайно, дуже поважно, проте ваше життя — найголовніша цінність, не забувайте.

Олег Батурин: На допитах, звісно, треба думати про безпеку людей, за якими вони полюють, щоб не сказати чогось зайвого. Не про матеріальні речі, якщо, наприклад, погрожують рознести вашу хату. Не йти на конфлікт з ними, не провокувати самому конфлікти з окупантами

Загалом видається, що попри розв’язаний терор і масові репресії, окупантам поки що не вдається подолати опір на окупованих територіях. Він зник з публічної площини й набуває дедалі більше ознак партизанського руху. Десятки, якщо не сотні повідомлень свідчать — опір не лише не йде на спад, він зростає. І це знекровлює сили окупантів.

Сергій Данилов: Опір на окупованих територіях залежить від ситуації на фронті. Є успіхи — опір зростає, а поразки розчаровують і допомагають росіянам поширювати їхній наратив, що вони тут назавжди. Кожен вдалий теракт посилює опір і гідність населення на окупованих територіях. До того ж дії кожного є досить видимими — і суспільство, і громади, і державні органи уважно стежать за тим, що відбувається сьогодні на окупованих територіях. І громади, й українське суспільство, і державні органи не забудуть і не простять нічого з того, що було чи буде зроблено окупантами та їхніми місцевими поплічниками.

А загалом місцеве самоврядування й децентралізація виявилися надзвичайно успішним українським проєктом, який зірвав разом з настроями херсонців плани окупантів. Жодна обрана рада не ухвалила жодного рішення, яке сприяло б окупантам. Звичайно, є обгрунтовані підозри, що принаймні частина голів рад так чи так співпрацювала, але навіть вони робили це так, щоб убезпечити себе від українського правосуддя, тобто потай. Щоб зрозуміти свою помилку, виїхати на підконтрольні українському уряду території, розкаятись і повернутися на світлу сторону. Окупанти досі спираються переважно на бандитів, корупціонерів і маргіналів.

10 простих порад безпеки для пересічного громадянина в окупованому Херсоні, які написав один з херсонських активістів.

1. Не пишіть, а телефонуйте

Хочете щось важливе написати другу вдень у вотсапі, телеграмі, сігналі тощо? Краще не пишіть повідомлення в месенджерах, а дзвоніть. Ваше повідомлення може прийти тоді, коли людина перебуває на блокпосту, і воно може бути небезпечним для нього в цей час. Або з вами можуть вести переписку орки, які відібрали телефон у вашого друга / колеги й ви не одразу зрозумієте це та зіллєте якусь інформацію. Краще одразу подзвонити голосом. Якщо людина не зможе відповісти — вона скине й за змогою передзвонить.

2. Змінюйте свої щоденні маршрути

Переміщуйтеся містом різними вулицями, а не тільки тими, до яких звикли. Безумовно, ви краще знаєте своє місто, але окупанти тут уже 2,5 місяці, і хоча вони тупі, проте також вивчають усі дороги. І якщо ви знаєте, що на якійсь дорозі стоїть блокпост, то краще мати мати запасний маршрут, щоб його обійти. Так безпечніше.

3. На блокпостах поводьтеся скромно

Якщо вас зупиняють на блокпості — не поводьтеся агресивно, не говоріть зайвого, відповідайте коротко, надавайте документ. За змогою користуйтеся іншими дорогами, щоб обійти блокпости.

4. Майте план руху

Коли виходите у справах на вулицю — майте чітке розуміння, як ви добиратиметеся туди, куди вам треба, тримайте в голові чіткий продуманий "сценарій" на випадок, якщо вас зупинять: куди, навіщо й до кого ви йдете, у яких справах. Це, звісно, може вам не знадобиться, але в разі потреби здатне убезпечити від затримання через ваше невпевнене бекання й мекання.

5. Майте запасний телефон для виходу на вулицю

Не беріть з собою основний телефон і сім-картку, коли виходите на вулицю у справах. Краще мати запасний телефон і запасну сім-картку. Якщо вас зупинять, щоб перевірити телефон, — він має бути "чистим".

6. Майте фальшиві аканути в соцмережах

Занадто "чистий" телефон може викликати підозру в окупантів — хіба молодь не користується інстаграмом, телеграмом, фейсбуком? Тому краще мати заздалегідь створені запасні активні "живі" аккаунти у фейсбуку, телеграмі тощо. Звісно, якщо у вас нічого компрометуючого немає, зокрема потенційно для вас небезпечних переписок, то можна використовувати й основні акаунти в соціальних мережах.

7. Не знімайте відкрито окупантів і їхню техніку

Це може вам вартувати в кращому разі телефона, у гіршому вас заберуть або вб’ють. Узагалі перевіряйте свої фото в телефоні, перш ніж ідете на вулицю з ним, зверніть увагу на попередню рекомендацію про "чистий" телефон (чистий але не пустий!).

8. Не виходьте на вулицю без посвідчення особи.

9. Звертайте увагу на незнайомців

Будьте уважними до деталей і особливо до людей, яких ви ніколи не бачили у вашому районі, на вашій вулиці, біля вашого дому, під’їзду. Це можуть бути й окупанти, які когось шукають (сподіваюся, не вас), і шахраї, які виглядають можливості пограбувати будинок чи квартиру.

10. Будьте на зв’язку зі своїми сусідами

Якщо вони не пошановувачі "руського міра" — таких одразу видно. Підтримуйте одне одного, але водночас не розкривайте всі свої секрети й не будьте відкритою книгою, адже люди можуть швидко змінюватися в умовах війни.

Правил і порад насправді значно більше — і простих, і складніших, але найголовніше — критично мислити та бути уважним, обережним й дочекатися ЗСУ.