Усі мешканці ОРДЛО за роки окупації звикли не довіряти чужинцям та ставитися до них як до потенційних ворогів.
За часи війни народ став дуже наляканий і вкрай обережний. Похмурі у Донецьку не лише околиці, а й люди, які намагаються не дивитися на зустрічного, ховаючи сумний погляд кудись униз. Люди мовчки виживають в окупації та говорити про це не хочуть. Кожен сам зробив вибір, і тепер за нього розплачується.
Про те, як війна та окупація змінили характер людей, розповідають у місцевих пабліках.
Питати «як справи» у Донецьку дурний тон
Переселенцям, які давно виїхали з ОРДЛО, але планують з якихось причин побувати в Донецьку, треба готуватися до того, що у там їх відразу ж ідентифікують як чужинців, а отже — визнають потенційними ворогами.
Тому спілкуватися з тими, хто не є знайомими або родичами, треба обережно, бо вони будуть ставитися насторожено, будуть уважно дивитися в обличчя або просто відмахнуться від всіх питань. Бо в Донецьку люди не вірять нікому.
Запитувати «як життя?» в Донецьку наразі не прийнято. Це можуть розцінити як глузування. Одна місцева мешканка на таке запитання відповіла коротко — «дупа!». Інші скромно говорять: «Раніше було краще».
Занепокоєння та проблеми — характерна особливість нинішнього стану всіх мешканців «ДНР». У всіх проблеми, усім щось треба, але розповісти вам можуть про це тільки наодинці.
Колишньої краси Донецька більш немає
Навіть за два роки в Донецьку змінилося дуже багато і не на краще.
Якщо ви в'їжджаєте до Донецька ввечері, то відразу ж стикаєтеся з порожніми та неосвітленими околицями, які разом із розрухою та не доглянутістю похмуро тиснуть на психіку. У житлових будинках дуже мало освітлених вікон. Чи людей немає, чи економлять?
Колишньої краси Донецька та ейфорії городян немає. Люди, як і місто, виглядають дуже небагато, похмуро, на вулицях — майже не посміхаються. Всі думають тільки про свої проблеми.
Залізничний вокзал у Донецьку / Фото з соцмереж
Для людей похилого віку головна проблема — отримати в Україні пенсію, бо за ці гроші вони виживають.
Подачки від бойовиків — мізер.
Навколо отримання українських пенсій в ОРДЛО годується ціла армія пройдисвітів, які на кожному розі пропонують свої послуги та обіцяють без вас отримати в Україні пенсію та оформити всі необхідні документи.
Ще більше реклами в Донецьку пов’язано з орендою та продажем житла: будинки, квартири, дачі, магазини, склади, ділянки тощо.
Бери все, що хочеш і де хочеш, тільки ні в кого грошей немає. Гроші в Донецьку є у так званої «влади» та бізнесменів, які працюють під «дахом» військових і приїхали з Росії. Ось вони переважно зараз і скуповують житловий фонд у Донецьку, тому всі ринки поповнюються торговцями з Осетії, Абхазії, Дагестану та намерзлих у якутсько-бурятських краях.
І дивна річ, що приїхали громадяни Росії — без кокошників.
Україну в Донецьку згадувати небезпечно
Слово Україна та щось пов'язане з Україною в Донецьку краще не вживати, бо це червона ганчірка з далекосяжними наслідками.
Місцеві мешканці добре знають, що з ОРДЛО краще не дзвонити на підконтрольну Україні територію, щоб уникнути наступних зустрічей із представниками так званих «правоохоронних органів ДНР». Також не можна бути відвертими у соцмережах — там тотальний контроль «МДБ».
Донецьк / Фото: https://www.dw.com/
Господарі життя у Донецьку наразі — військові. Вони скрізь та все для них. Ще за пару годин до комендантської години, яка діє з 23.00 до 05.00, місто пустіє і віддається до рук бойовиків.
Є ще одна риса сучасного Донецька, що шокує тих, хто не жив в окупації. Це те, що час там триває повільно. Якщо ви приїхали здати на перевірку лічильник або оформити якусь довідку, це займе місяці.
Чоловік, що побував у Донецьку, розповідав, що зайшов до сусідки та попросив під'єднатися до її Wi-Fi. Вона сказала, що в неї інтернет не підключений, тому що не оплачений. Але «незабаром батько приїде із заробітків із Якутії та сплатить…».
Людей, що приїжджають до Донецька з підконтрольних українській владі міст, «палять» відразу, тому що ті використовують старі назви магазинів, супермаркетів, банків, ательє, зупинок, соцслужб тощо. Цим вони себе видають.
А ще вони за звичкою питають, «скільки гривень за проїзд?» або дають гривні до оплати на ринку.
«Не наш», — цього в Донецьку не скажуть, але подивляться так, що під цим поглядом стане моторошно.
Саме тому ті, хто побував у ОРДЛО, після поїздки говорять з полегшенням «Слава Богу. Вирвався».
