Все їхнє життя - це пошук: чотирилапі захисники наполегливо тренуються, щоб допомагати людям у пошуку тих хто загубився та тіл загиблих. В умовах війни доводиться працювати понад 20 годин на день, долати великі відстані у небезпечних умовах, під обстрілами. Однак для собак все це не є перепоною, адже вони розуміють біль людей та відчувають велику мотивацію, яка приносить їх провідникам унікальні результати під час місій. Методики пошуку для хвостатих розробила жителька Павлограду Лариса Борисенко. В 2008 році кінологиня створила пошуково-рятувальний загін «Антарєс», який активно продовжив працювати під час війни, допомагаючи ДСНС, військовим та поліцейським долати наслідки російських злочинів.
Кореспондентка Української Служби Інформації Тетяна Горбонос дізнавалася, які вони – собаки війни, та як створювався пошуково-рятувальний кінологічний загін «Антарєс». Про це розповіла засновниця і керівниця загону, суддя міжнародної категорії з пошуково-рятувальної кінології Лариса Борисенко.
Як створювали пошуково-рятувальний кінологічний загін «Антарєс»?
З групою активістів ми створили загін, саме як напрямок для пошуку живих людей в умовах природного середовища та техногенного загалу у 2008 році. Вперше над тим, що можна з собакою шукати людей і це може бути продуктивним, я замислилась у 2004 році, під час першого виклику. У мене на той момент був собака, який мав спортивний фах, він був атестований за спортивними нормативами. Тоді зателефонували люди в Павлограді, вони дуже просили допомогти у пошуку їх родича похилого віку, який загубився у дачному масиві. Я пояснила, що мій собака не має відповідної кваліфікації, вона суто спортивна, однак в цей норматив входив і слід. Наголосила, що на цю собаку навіть не можливо розраховувати. Проте родич загубленого дідуся сказав – «Ну ви ж нічого не втрачаєте. Просто приїдьте та спробуйте».
Це було 3 вересня, ми працювали десь чотири години, собака одразу взяв слід й довів до водойми, там він ліг – тобто демонстрував закінчення сліду в очереті. Тоді я сказала, що треба долучати водолазів на цій ділянці, які на жаль, коли занурилися, знайшли тіло.
З того моменту я вперше побувала у такій ситуації, в якій на твою собаку дивляться, як на істину останньої інстанції, навіть люди, які можливо не люблять собак і взагалі не довіряють їм. І тоді я стала думати над тим, що, мабуть, хотіла б займатися цим напрямком. Пройшло декілька років, і в 2008 році я почала цей шлях.
Пошуки літньої людини, 2023 рік
З чого починали?
Першими були мої два собаки. Один, з яким ми колись виїжджали – на ім’я Антарєс. Спадкоємиця Міжона – або просто Чока – та іще її дочка. З цього ми починали. Вони достатньо швидко отримали атестацію, потім ще добавились дві собаки дівчат, з якими ми тренувалися з різних нормативів. І так ми починали наш «Антарєс», тобто нас було троє і чотири собаки.
У 2008 році ми виїжджали як оті пірати, для пошуку виключно живих людей у природному середовищі. Шукали пристарілих дідусів і бабусь з втратою пам’яті та Альцгеймером, які заблукали у лісі або у місті; діти губилися – ми також вирушали на допомогу. Це вільний пошук, коли собака шукає людину за концентрацією легеневого дихання на локації. Тоді наші собаки вміли шукати лише живих людей.
У 2011 році я стала замислюватися, що просто собак для пошуку живих людей мати неефективно: нас викликали на 3-5-у добу (після зникнення, – ред.), зрозуміло, кого ми шукали, яку живу людину? А собаки не вміли працювати з тілами. У 2013 році в мене з’явилося ще цуценя на прізвисько Спаркі, і з нею я почала ці експерименти з підготовки.
Тобто ви розробили свою методику?
Так. Я хотіла зробити універсального собаку, який би однаково добре вмів працювати як з пошуку живих людей в техногенній середі й в природі, так і з пошуку мертвих тіл, на той момент наземних. Тоді стала міркувати, адже не було в Україні дійсно працюючих методик саме з підготовки собак з пошуку тіл загиблих. Ми щось намагалися дізнатися за кордоном, але я не отримувала відповіді на своє питання. І я почала цей напрям підготовки сама, як оте сліпе кошеня. Почала готувати Спаркі, це був мій перший собака-універсал.
Потім, у 2014 році, до нас прийшла війна, – я зрозуміла, що ці собаки потрібні. Намагалася писати в одну з організацій з пошуку тіл загиблих, яка тоді була на слуху, заповнювала анкети, але не отримували відповіді рік взагалі.
Зі Спарки ми виїжджали на пошуки загуб оцих: бабусь, дідусів. Та у 2017 році ми поїхали у Мар’янку з нашими волонтерами. Пам’ятаю, були обстріли у ті дні, це був початок лютого й складний період для міста. Везли гумдопомогу та взяли із собою трьох собак, щоб діткам щось позитивне показати. Але садки та школи були зачинені, взагалі нікого не було на вулицях. Ми приїхали в будівлю цивільної адміністрації та перед переляканими жінками і декількома військовими робили трюки з собаками.
Зустріч завершилася, і до мене підійшов військовий, сказав: «Ось ви сказали про пошуки тіл загиблих. Я координатор гуманітарного проєкту «Евакуація-200» Цивільно – військового співробітництва CIMIC Генерального штабу ЗСУ (тоді він так називався, а у 2022 році отримав назву «На щиті»). Ви нам потрібні». З того моменту ми тісно співпрацюємо з проєктом.
Ми залучаємось відтоді у склади зведених пошукових груп як кінологічний ресурс, який дає дуже унікальні результати. За цей період ми підготували багато собак під програму. З того часу ми побували вже у Донецькій, Сумській, Миколаївській, Херсонській, Харківській та Київський областях. В Кировоградській були – там з поліцією працювали. Хоча ми громадська організація, з нами постійно співпрацюють офіційні структури. Ми ніколи вже не доєднуємося до пошуків просто як «пірати» – залучаємось до ДСНС, на термінові виклики поліції, запити, якщо потрібно тіло знайти або розкрити злочини, а також співпрацюємо з військовими.
Як готуєте собак шукати тіла загиблих?
На цю методику я вже витратила 10 років життя, багато нервів і загубленого у своєму житті. На цьому шляху я втрачала себе, роботу, фінанси та людей, які були поруч. Так буває. І ледь не втратила життя дев’ять місяців тому. Але ми продовжуємо займатися цим напрямком.
Це дуже жорстка система, ми ретельно відбираємо собак, в них повинні бути певні генетичні моменти. Ми беремо їх зараз вже за кордоном – це бельгійські вівчарки тервюрен і малінуа. Адже не всі породи для цього напрямку підходять, бо смерті бояться всі і тут повинні працювати лише стресостійкі собаки з дуже високим рівнем мотивації. Адже зараз під час роботи на завалах, коли над тобою постійно стріляють чи щось вибухає, не спрацює слабий собака, немає в нього шансів.
Іще один момент підготовки – це запахи. Я дуже розуміюсь на запахах смерті. Створюю їх як парфумер, – ми відпрацьовуємо ці запахи з собаками.
Розкажіть про свою команду
Наша команда «Антарєс» складається з різних пошуковців – є в нас пошукова-рятувальна універсальна група, ми їх називаємо HRD team, є ще терапевтична група, яка працює в реабілітаційних центрах з психологічними розвантаженнями людей. А HRD команда – «універсали», там працівники та асистенти вміють ще працювати з тілами та рештками. Тобто мій собака відпрацював, і я, як член зведеної пошукової групи Генштабу, кладу його у бокс, де він відпочиває, а ми далі вже займаємося ексгумацією і відпрацюванням самого тіла.
Які вони – зірки «Антарєса»? Розкажіть про своїх чотирилапих напарників
В мене вдома живе три собаки, місяць тому не стало ще одного старенького собаки. Працюю я з двома бельгійськими вівчарками – одна це саме та Спаркі, з якою ми починали, 2 січня їй буде 11 років. Вона ще продовжує працювати, бо дає високі показники: в неї на рахунку більш ніж 150 повернутих з небуття тіл людей, тобто такого собаки за цифрами немає більше в Україні, і три живих людини вона ще знаходила.
І другий собака – бельгійська вівчарка тервюрен Беллона, вона ж Беша. Її я привозила декілька років тому з Чехії саме вже для цього напрямку.
Взагалі, в моїй команді з пошуку тіл загиблих і пошуку живих людей 10 універсальних підготовлених собак. Ми виїжджаємо величезним таким ресурсом. Іще п’ять – в активній фазі підготовки.
Беша – пошуковець-універсал
Чим заохочуєте вихованців?
У нас декілька собак працюють з ласощами, але я не дуже люблю цей варіант, хоча він працює з певними собаками. Чи то іграшки. Ось, наприклад, у Дніпрі минулого року ми працювали 22 години. Декілька кінологів постійно стояли біля завалу, чекаючи моменту, коли, після відпрацювання, ми виходили. Був дим жахливий, холод, собакам було дуже складно, і ми в якийсь момент гралися біля завалу з м’ячиком. Поряд люди плачуть, катастрофа, а тут кінологи граються з собаками. Для когось це було дуже дивно.
Чи ось зараз у Новогродівці Донецької області. Нас викликали, тому що не могли знайти два тіла, наша група виїжджала з дев’ятьма собаками. Ми тільки зайшли й одразу собаки почали бігти на ці завали і давати позначки, буквально з перших хвилин. На цих місцях ми заходили та знаходили рештки. І вони отримували м’ячик за це.
Під час роботи в Новогродівці нашою групою було виявлено більш, ніж 50 фрагментів. Першого дня 22, здається. По ДНК повернули чоловіка. На другий день – більше 30-ти, повернули жінку – Олену.
Наслідки влучання ворожої ракети в багатоквартирний будинок в центрі Новгородівки. Під завалами виявили понад 20 фрагментів тіл
Скільки часу приблизно займають виїзди та відпрацювання на місці?
Якщо говорити за відносно мирний період, рік 2020-2021, то ми проводили у пошуках десь приблизно 33 доби за рік. А з моменту повномасштабного вторгнення – я навіть вже не рахую. Бувають місії, коли ми виїжджаємо з проєктом «На щиті» – це тиждень, два або три. Потім ми приїжджаємо і кудись їдемо. У нас були складні місяці, коли ми тільки звідкись приїжджали, й тут якийсь прильот. Наприклад, Запоріжжя минулого року: там було три прильоти поспіль. А ми тільки приїхали з експедиції «На щиті» по тільки що звільнених територіях Харківської та Донецької області. І через два дні ми знов їхали вже на Миколаївщину та Херсонщину, щоб там відпрацювати ще по два-три тижні. Навіть Новий рік ми зустріли, працюючи у Донецькій та Харківській областях.
Бувають моменти, коли собаки подають сигнал, що потрібно відпочити?
У нас собаки дуже натреновані вже. Десь півтора роки тому якось я спілкувалася з дуже відомим кінологом з Ізраїлю, питала в нього про методи роботи з собаками. Він пояснив, що вони працюють 30 хвилин, а потім 20 відпочивають. А у нас немає такої можливості – виходимо на повний день, відпрацьовуємо зранку і до вечора. Буває – собака трішечки там, пів годинки, двадцять хвилин десь в боксі посиділа чи біля кінолога – і знов працює і працює. Дуже виснажливо.
Для наших собак вже самою мотивацією вже не стільки є гра, буває що м’ячик в зубах, а вона лізе в завал далі і знов дає позначку: шкрябає, лягає, показує, що тут є запах. Тобто сам запах вже є мотивацією для неї.
Відпочинок. Новогродівка, Донецька область
Як можна долучитися до загону? Ваша команда – це добровольці, які звернулися до «Антарєсу», щоб допомогти із пошуками?
В наш дресувальний центр приходили люди просто: хтось бажає вивчити три базові команди, щоб собака слухався й повідець надягнув, але потім люди попадають у цю атмосферу (це треба відчути, оскільки вона є «крейзі»), вони залишаються. Питають «якщо спробувати» і якщо ми бачимо, що собака підходить, ми пробуємо. Собака готується десь півтора року, люди дивляться і виходять із нами у якості асистентів. Ми розуміємо, що це за людина, навіщо вона тут і чи зможе вона працювати саме в цьому напрямку. Ось зараз у Новогродівку виїжджала група з чотирма асистентами, які тільки що прийшли займатися, їх цуцики залишилися вдома. Так, люди на це йдуть.
Є люди в нашій же команді, які прийшли колись з однією собакою, а потім розуміють, що треба рухатися далі і беруть іще одну. У нас є Карина Колісніченко з доберманом Ханною, вже другу собаку вона заводила суто для цього напрямку, теж бельгійську вівчарку теюрверен, брала у тому ж розпліднику, де і Бешу, тобто вона її племінниця.
Пошукова собака Ханна
Крім того, всі, хто на сьогодні в активних групах «Антарєса», вони пов’язані війною… і вона для нас йде з 2014 року. У нас є Валентина, в якої загинули два брати, у 2014-му й ось зараз. Вона коли прийшла, сказала: «Я брала собаку спеціально щоб бути в «Антарєсі». Ще прийшли дівчата: одна –каже у неї воює чоловік, вона дає собі розраду саме у нашому колективі; ще є дівчинка госпітальєрка, є кінолог, у якого загинув брат. У нас такий склад і нам дуже комфортно разом. Це допомагає триматися, рухатися далі і бути командою, яка заряджена на те, щоб повертати й рятувати.
Цього року ваша група натрапила на розтяжку, ви отримали багато серйозних поранень. Розкажіть, як це сталося
Це сталося 26 березня 2023 року на Ізюмщині. Ми працювали в пошуковій місії з проєктом «На щиті». У той день ми вже знайшли тіло хлопця, який зник рік тому – зараз вийшов фільм «Шукачі загублених душ», там є історія цього Влада, як його знайшли, ідентифікували та поховали. Тобто ми йшли повністю групою, яка шукала: з саперами, керівником групи, всі дії з пошуку тіл загиблих військових відбуваються виключно під керівництвом представників Генштабу. Після того, як знайшли тіло, ми переїхали на іншу локацію, де вже відпрацювали п’ять пошукових груп без собак.
Ми зайшли, щоб зачистити з собакою, рішучу таку крапочку поставити, що тут точно нікого нема – ані залишків, ані поховань, ані кісточки, адже собаки працюють на все. І ми відпрацьовували цю посадку, ми думали, що вона майже повністю безпечна, але ж все одно. Усіх заходів було дотримано, ми йшли посадкою втрьох: перший йшов майор Генштабу наш керівник, десь там 7-8 метрів по лісу йшла я, знову ж таки ми йшли крок у крок майже, я була з собакою Бешкою на повідці і за мною йшов мій асистент — член нашого загону 19-річний В’ячеслав Майборода.
Я відчепила повідець і відпустила Бешу попереду. Почула тріск біля себе, встигла запитати: «Що це?». Все, далі я лежала, було дуже боляче, відчувала мерзотний запах кровавий із порохом у роті. Думала, що Бешка загинула, хлопці кричали «турнікети», «Славік, вдягни турнікет», ми ще не знали, що Славік поранений. Потім вони мене рятували. Надягнули турнікети, якось витягнули з посадки.
По дорозі була іще частина нашої групи, вони везли, і я пам’ятаю все уривками, знепритомніла. В автівці скакала на вибоїнах, мені було боляче, але вони не зупинялися.
Далі я вже прийшла до тями у Дніпрі, не знала, що пройшло вже три доби. Тобто перше було Барвінкове – медики прийняли мене та Славика, він затягнув ці турнікети, а потім коли мене вже витягли, він сам став там «сповзати», тому що теж поранений. І керівник наш також у руку отримав поранення. А Бешка була майже ціла, її також оглядали у звичайній людській лікарні. Там майже ціла була лапка, потім, через декілька місяців, коли я перебирала її спорядження, побачила, що попона, яка була на ній у декілька шарів, прорізана, а останній шар цілий: тобто Бешу врятувала ця попона. Ну, а далі місяці жахіття.
У мене був геморагічний шок четвертого ступеня, гемоглобін впав до 17 одиниць. Потім було переливання крові від п’ятьох працівників лікарні, це потім я дізналась. Далі евакуація до Дніпра, там у лікарні Мечнікова два тижні у двох реанімаціях, півтора місяця у гнійному відділенні, безліч операцій просто, потім опіковий центр і ще операції — це було пекло. Згодом реабілітаційний центр у Дніпрі, де мене вчили повністю все робити: вставати. ходити, одягати взуття, імплантація зубів. Я й зараз проходжу всі етапи лікування.
Попри все ви повернулися до виїздів
Вперше виїхала на пошуки з поліцією по Павлоградському району десь на початку серпня, спочатку без собаки, просто як керівник групи. Потім залучалась без собаки з проєктом «На щиті» і вже повністю виходила – треба було вийти в ліс, і знов йти цією ж групою, бо Славік був і майор, але без собаки, й ми відпрацьовували повністю у спорядженні: каска, бронік, – треба було йти по цій травичці, по гілках. Та в якийсь день захворіла наша кінолог Карина, і мені довелося вийти на відпрацювання з її собакою. Потім вже стала зі своєю виїжджати Бешкою, і зараз вже у Новогродівці працювали з Бешею зі Спаркі, зі всією командою.
«Антарєс» – громадська організація, яка функціонує виключно на волонтерських засадах. Кінологічна команда загону активно працює по всій Україні, залучається до пошуку у найгарячіших точках, на завалах після прильотів, повертає додому тіла полеглих бійців. Підтримати волонтерів можна за наступними реквізитами:
Картка «ПриватБанк» для допомоги: 4731 2196 5155 9829 (призначення: допомога для загону «Антарєс.»)
РаyPal – k9.poisk@gmail.com,
Банківський реквізити:
Отримувач: ГО ПАВЛОГРАДСЬКИЙ ПОШУКОВО-РЯТУВАЛЬНИЙ КІНОЛОГІЧНИЙ ЗАГІН «АНТАРЄС.»
Код отримувача: 43330552
Рахунок у форматі згідно стандарту IBAN: UA333052990000026007050528903
Назва Банку: АТ КБ «ПРИВАТБАНК»
Код Банку (МФО): 305299
Валютний рахунок: Company detailsCompany Name: Pavlogradsky SAR – Dog Team «ANTARES.».IBAN Code: UA213052990000026004050574132Name of the bank: JSC CB “PRIVATBANK”, 1D HRUSHEVSKOHO STR., KYIV, 01001, UKRAINEBank SWIFT Code: PBANUA2XCompany address: 549/89 DNEPROVSKAYA STR., PAVLOHRAD, DNEPROPETROVSKY REG.,
Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.
