Як би світ хоч на секунду зупинив би свій погляд на цій війні, подивився на неї не тільки з точки зору бізнесу чи політики, він би скам’янів, як що б у нього було хоч трошки емпатії. Я ось часто дивлюся засідання ООН, ті, що є у інформаційному просторі, читаю пресу інших країн, ловлю хоч якийсь натяк на те, що світ розуміє що на справді відбувається в Україні, наслідки, загрози… ліпше б не дивилася.
Світ бачить війну, виключно, як політику. На задній план відійшло дуже багато. Настільки багато, що весь процес протидії окупанту та агресору складається лише з поставок зброї, трошки засудження, трошки санкцій, трошки обмеження. Звісно, це важливо, ми вдячні за цю підтримку, але, чи дивлячись на нас світ зробив висновки, чи побачив світ, що саме робить росія з нами, чи думає світ, що зробить росія з ними, бо ж вони наступні. Так, наступні, бо ця країна, вірніше, та критична маса суспільства, що мешкає у цій країні, ніколи не зупиниться. Ніколи не зможе жити мирно. Ніколи не зможе бути цивілізаційною країною, де цінують та поважають життя.
Кожна новина та кожне засідання на тему війни треба починати словами: росія вбиває! росія буде вбивати! Хто чи що наступний на її вбивчому шляху?!
Я ось дивлюся новини сьогодення та думаю про те, що ми понад 30 років доводили світові своє право на існування, а ще більше, своє право на національну ідентифікацію, а ще ми розповідали про злочини, які 100 років зчиняли більшовики, а ще доводили, що Голодомор, це злочин, геноцид та стерті з землі цілі родини українців, рід яких просто знищено, висушено, закопано у землю.
Який це день війни? Що там кажуть експерти? Мені більше до вподоби вислів, що це такий-то день десятирічної війни, яка йде сто років нашого тисячоліття.
Мені страшно дивитися на Маріуполь. Цю перлину Азову. Це сильне й водночас ніжне місто металургів, підприємців й моряків. Там поховано цілі родини. Цілі родини зникли й пішли у вічність, бо же вбиті усі: діти, батьки, бабусі, дідусі, онуки.
Скільки родоводів припинило своє існування у 33-му, 37-му? Скільки зараз? Скільки призвищ зникне? Скільки генеалогічних дерев спиляно руками окупантів та колаборантів? Скільки сіл осіли порохом на землю, бо винищені, спалені? Скільки ще їх буде знищено?
Я б на засіданнях ООН показувала як рубають українське життя, під корінь, родинами. Як винищують. Бо ось це «відновимо» дратує. Дратує будь яка бравада, щодо Перемоги. Бо тою гіркотою, яка осідає кожен день втратами та розумінням того, що втрачено, якось не підслащує очікування після переможного відновлення.
Я розумію, що можна якось відновити місто. Але дивлюся на Бахмут. Відновити чи побудувати з нуля? Мар’їнку? А ті села, що затоплені? А ті, що спалені вщент? Чи можна відновити підприємства? Наскільки це рентабельно? Чи може їх побудувати з нуля за сучасними технологіями? Чи на їх місті просто побудувати нові?
Це питання економіки. Світ любить таке. Бізнес, вкладення, інвестиції. Але як бути з загиблими, померлими, закатованими, зґвалтованими? Як?
Як бути з отими могилками, де хрести від дитини до бабусі? Як бути з тим містом, яке насправді кладовище, де мертві лежать без відспівування, без поховання, а їх могили це дороги, будинки, парк чи ліс? Як бути з отими новобудовами, що росія зводить на місці загибелі людей у Маріуполі, щоб знищити свої злочини? Як жити людям у квартирах, у будинках, фундамент яких, це кістки?
Знаєте, ось я живу у селі, то школа, сільрада, клуб побудовані у радянські часи. Працюють досі. Гарні ж будівлі, чом не працювати. Побудовані вони на траншеях-могилах, куди у 33-му кидали померлих від голоду селян-українців. Так й сплять вони там, не відспівані, закатовані, не відімщені. У село завезли багато людей, то за радянські часи кількість мешканців тільки зростала. Вони виходили заміж, народжували дітей, діти зростали, виходили заміж, народжували дітей… Скільки таких сел по Україні? Як подивишся у паспорти тих, хто зітхає по радянським часам, а там «народжений в Омську, Томську, Архангельську». Звісно ж, у 90-ті усі отримали громадянство України за місцем постійного проживання.
А ми досі доводимо світові, що Голодомор, це була спеціальна військова операція по знищенню України та нашої нації. Скільки родоводів знищено було тоді?
Нас рубають, як гаї. У біології є таке визначення «інвазійна рослина». Це, коли людина навмисне або випадково переносить тварин або рослини туди, де їх ніколи не було. Такі види називають «інтродукованими». Деякі інтродуковані види починають безконтрольно та швидко поширюватися, бо їм подобається нове місце життя, тоді їх називають «інвазійними». Вони захоплюють території й витісняють з неї місцеві види.
Усе наше життя, це боротьба, щоб вижити там, куди заселили інтродуковані види людей, яким сподобалися умови життя й вони швидко почали пускати коріння й заселяти ці території. Коли ми почнемо говорити за те, що не відновити нікому й ніколи, про знищені покоління українців?
Я ось спостерігаю за ОРДЛО. Як швидко зникає там місцеве населення, й як швидко на його місце заселяють бурятів, тувинців, росіян з Красноярського краю, Іркутської області, з Осетії, Дагестану, Чечні. Як швидко ці люди починають казати про себе «местное население»? Як швидко вони починають казати «это наш дом по праву, мы будем его защищать»?
Інтродуковані види починають свою інвазійну діяльність.
Ні, звісно ж можна сказати, про мешканців ОРДЛО «самі винні», й це з одного боку буде правдою, бо ж на 2014-й рік критична більшість людей підтримували путіна в частині захоплення Донбасу й знищення України. Та й зараз підтримують. Втішають себе «Москва не сразу строилась». Й зникають родинами, вмирають, їх діти народжуються з вадами розвитку чи стають наркоманами. Донбас спустошила війна. Звісно ж там люди цього не розуміють. Може колись. Не зараз.
Можна сказати, що ось же, на Донбасі й жили звезені у радянські часи росіяни, які у 90-ті отримали громадянство за місцем проживання. Можна сказати зараз усе, щоб виправдати цим окупанта, мовляв, це ж не злочин проти українців. Я не граю в ці ігри. Для мене там в ОРДЛО, як й на новоокупованих територіях загарбник знищує громадян України. Зрадників й заручників. Жертв окупації й жертв колаборації. Самих окупантів й самих колаборантів. Росія вбиває – це просто й зрозуміло. Й ми маємо це зупинити й пояснити світові.
Бо ж росіяни, які мліють за сталіним та обожнюють путіна «своей землей» називають усе, де вони знаходяться. Ось й Карабах був «русская земля», й Чечня, й Грузія, й Туреччина. «Где русские, там россия» – чули це? А світ, чи чув це світ?
Мені зараз байдуже на політичні вподобання, зраду та інші речі тих, хто мав паспорт громадянина України, проживав на території України й кого знищила росія. Я фіксую злочини окупантів. Злочини проти громадян своєї країни.
Це має бути уроком для нашої країни, наших громадян, а ще уроком для світу: росія вбиває! Це має вивчити кожна людина у світі, кожна дитина має знати, що у світі є той, хто хоче її знищити, де б вона не жила, у Сирії, Албанії, Індії, Німеччині, Польщі, Африці. Бо комусь росія не дасть зерна й загубить голодом. Комусь дасть зброю й підштовхне до війни. Когось окупує, бо просто приїде пожити, а потім вижене з хат. Когось отруїть. Десь розповсюдить вірус.
Це має вивчити Світ, або зникне. Бо війна, це насправді не про бізнес, хоча й про нього, як війна без грошей. Війна це про зникнення цілих міст, вулиць, сел й містечок. Війна це про знищення й зникнення цілих родоводів, родин від малого до старого. Війна це знищення природи, ресурсів, тварин та птахів. Ах, ви не емпат, що ж, повернемося до людей.
В ОРДЛО майже не залишилося місцевого населення, громадян України, які мешкали тут на 2014-й рік. Якась частина населення (я вважаю, що це десь до 30% від тої кількості, що мешкала на 2014-й рік) покинула цей край. Ну, хоч живі. Хтось виїхав на росію, хтось в Україну, хтось розтягнувся по світу. Але вигнання людей з їх домів, це злочин росії. Най не насильно, але створення умов, це її рук справа. Десь до 45% населення від тої кількості, що була на 2014-й рік, загинуло. Це й поранення, й загибель від зброї, й від хвороб, бо медицина тут ніяка, й від зґвалтувань та інших злочинів. Викрадені та продані люди в рабство, це теж загинувши, бо там довго не живуть. Десь 25% від тої кількості населення, що жила на Донбасі на 2014-й рік, залишилася живою та знаходиться в окупації. Це показали результати «виборів» та данні по отриманню російських документів.
Чому ми не кажемо про ці злочини?
Я дивилася статистику по новоокупованим територіям, там майже такі цифри, а це ще страшніше, бо ж населення ОРДЛО мало 9 років, щоб виїхати та врятувати себе, а ново окуповані території – ні. А це означає, що зменшення населення на ново окупованих територіях відбулося виключно через фізичне знищення.
З Маріуполя та Мелітополя люди повідомляють про те, що у містах дуже багато росіян, які займають житло, купляють його та заявляють про те, що це їх земля. Те ж саме відбувається в ОРДЛО, я часто пишу про це, що там вже просто бурятська народна республіка.
На роботу влаштуватися місцевим важко, бо ж, як призивного віку, забирають на фронт, перевагу при працевлаштуванні віддають мешканцям росії, які приїхали жити в ОРДЛО чи на ново окуповані території.
Все більше й більше фіксації документів мешкаючи в ОРДЛО росіян, які приїхали сюди з Іркутської, Челябінської областей, Тиви, Красноярського краю. Є й цікавинки, якось напишу окремо, це мігранти в ОРДЛО, увага, з Криму. Бо в Криму «бавовна» й дорого жити, й міст крихкий, а у Іркутську ще холодніше, тому «біженці» з Криму біжать в ОРДЛО. Дуже цікаво за цим спостерігати. От зараз в ОРДЛО ті, хто хоче продати свою квартиру, просто потирають руки в очікуванні біженців з Карабаху, бо тут дуже багато вірменів, як й у Ростовській області.
На час звільнення в ОРДЛО складеться ситуація, що тут буде дуже мало місцевого населення, яке просто витіснять інвазійні види. Чимось нагадує одну казку, да? Так, я про лису, у якої була льодяна хатинка, а у зайця гарна відбудована хата. Пустив зайчик лиску до хати, бо жалко було, бо ж весна й льодова хатинка розтанула, й вигнала лиска зайчика, хоча, я думаю, що правду в казці трошки приховали. З’їла лиска довірливого зайку, бо саме так поводиться інтродуктований вид, який починає інвазію вподобаної території.
Олена Степова для сайту групи ІС
