Джерело: Костянтин Подоляк, спеціально для Крым.Реалии
Росія претендує на все, що оточує її кордони, які, на думку Володимира Путіна, «ніде не закінчуються». На півночі вона претендує на Арктику, на сході – на японські Курильські острови, на заході – на землі країн Східної Європи. Але найдавніші посягання Росії ще з часів «грецього проєкту» Катерини ІІ сформувалися на півдні.
Спочатку росія ставила за мету «вийти до теплих морів», потім захопити Азовське, Чорне, Середземне моря та протоки Босфор і Дарданелли, а потім і Константинополь. План та ідеологію цього проєкту Катерина II, не приховуючи, виклала в листі до імператора Священної Римської імперії Іосифа II від 10 (21) вересня 1782 року. Але опір країн Європи не дав росії цього зробити, і далі захоплення Криму в 1783 імператорам і царям, генеральним секретарям і президентам росії просунутися поки не вдалося. Але в Москві ця витівка не дає спати спокійно, і росія докладає все нових і нових зусиль, щоб просуватися в південному напрямку все далі.
ВЕСЬ ПІВДЕННИЙ СХІД КОЛИШНЬОЇ УКРАЇНИ – ЦЕ РОСІЯ. А ОТЖЕ, І ВСЕ ЧОРНОМОРСЬКЕ УЗБЕРЕЖЖЯ – НАША СПОКОНВІЧНА ЗЕМЛЯ
Володимир Константинов
Палкими прихильниками цієї ідеї стали топ-чиновники окупованого Криму. Наприклад, речник російського кримського парламенту Володимир Константинов тішиться: «Фактично ж вони (Україна – авт.) вже втратили Азовське море, наступний етап – це втрата доступу до Чорного моря… Майбутнє території України – предмет великих політичних торгів, вирішальними для яких стануть підсумки нашої спецоперації. Але, безперечно, весь південний схід колишньої України – це Росія. Отже, і все Чорноморське узбережжя – наша споконвічна земля…»
Спікер російського парламенту Криму Володимир Константинов
Отже, окупанти в Криму претендують на те, щоб навіть Чорне море стало російським «внутрішнім озером».
Але поглянемо в цьому плані на проблему Азовського моря. Як відомо, і Україна, і росія вже денонсували Договір про співпрацю у використанні Азовського моря та Керченської протоки. Договір росія та Україна уклали 24 грудня 2003 року в Керчі. Обидві країни на той час керувалися партнерськими відносинами, співпрацею між країнами в умовах «історичних братніх відносин». Головною ідеєю договору була теза про те, що «Азовське море та Керченська протока історично є внутрішніми водами Російської Федерації та України».
ДОГОВІР І ДЛЯ УКРАЇНИ, І ДЛЯ РОСІЇ БУВ ФАКТИЧНО ВИМУШЕНОЮ ТИМЧАСОВОЮ УГОДОЮ
Нагадаємо, що це було завершенням тривалих переговорів між росією та Україною щодо проведення морського кордону в Азовському морі, на яких росія прагнула відхопити собі левову частку і берега, і акваторії Азова. Вона пропонувала встановити кордон не по прямій лінії, як прийнято в міжнародному праві, а за довільною «серединною лінією», яка б відокремлювала для неї більшу частину Азова. Тому договір і для України, і для росії був фактично вимушеною тимчасовою угодою. Для України – в надії на те, що настане час, і кордон буде проведено згідно з міжнародними правилами, а не за бажанням Росії. Для Росії – сподіваючись на те, що в майбутньому можна буде відстояти свою вигоду.
Узбережжя Азовського моря біля Караларського природного парку. Крим, Ленінський район, квітень 2020 року
Росія відразу ж повелася як одноосібний господар: відмовлялася платити за прохід кораблів українським Керч-Єнікальським каналом, переслідувала українських рибалок, забороняла прохід українським кораблям Керченською протокою.
Ось лише кілька фактів. У липні 2013 року під час переслідування російські прикордонники на катері навмисно наїхали на український баркас, після чого той затонув. Із п’яти рибалок, які перебували на човні, вижив тільки один.
У грудні 2013 року на Азовському морі російські прикордонники зі стріляниною затримали трьох українських рибалок. Російські прикордонники 15 лютого 2018 року затримали український рибальський катер у західній частині Азовського моря і звинуватили чотирьох членів його екіпажу у браконьєрстві. Підконтрольний Росії Керченський міський суд заарештував українців на 10 діб, а Офіс генпрокурора України порушив кримінальну справу за фактом їх захоплення.
25 листопада 2018 року катери Прикордонної служби ФСБ РФ за підтримки армійської авіації атакували українські судна – буксир «Яни Капу» та малі артилерійські катери «Бердянськ» і «Нікополь» у Керченській протоці, перешкодивши їм пройти у свій порт Бердянськ на Азові.
Захоплені кораблі Військово-морських сил України «Нікополь» і «Бердянськ» (зліва направо) на стоянці в акваторії прикордонного управління ФСБ РФ. Керч, 25 листопада 2018 року
15 лютого 2019 року в західній частині Азовського моря, неподалік берегів окупованого Криму, тобто у територіальних водах України, співробітники Федеральної служби безпеки росії знову затримали судно, на якому перебували українці. Судно вийшло в Азовське море із села Райнівка у Запорізькій області. Судно разом із рибалками доставили у Керч для розгляду.
Тепер росія вже й у законодавчому порядку односторонньо констатувала свою владу над Азовом. У Держдумі РФ в пояснювальній записці до зазначеного законопроєкту сказано, що договір денонсується «у зв’язку з тим, що Україна втратила статус прибережної держави щодо цих акваторій».
АКВАТОРІЯ, ЯКОЮ КОЛИСЬ МОГЛИ КОРИСТУВАТИСЬ ОБИДВІ КРАЇНИ, ТЕПЕР ПО ПРАВУ ЗАКРІПЛЕНА ЗА РОСІЄЮ
Ростислав Іщенко
Російський політолог Ростислав Іщенко вважає: «Україна сама денонсувала цей договір з початком воєнних дій, уже давно… Акваторія, якою колись могли користуватися обидві країни, тепер по праву закріплена за росією». На його думку, росія як захищала, так і захищатиме свої території. А те, чиє Азовське море, стало ясно вже тоді, вважає політолог, коли Чорноморський флот не пустив українські кораблі до Керченської протоки.
Тепер, як зауважує севастопольський сайт ForPost, Азовське море «повністю перейшло під спільний контроль» Росії й так званого угруповання «ДНР». Про те, що Україна назавжди втратила вихід до цього моря, зокрема, висловився представник окупаційної «військово-цивільної адміністрації» Запорізької області Володимир Рогов.
З його слів, Запорізька та Херсонська області, які зараз контролюються Росією, ніколи більше не стануть частиною України, а отже, вона «втратила і контроль над Азовським морем…» Однак проблема в тому, що немає у світі такого права, щоб одна країна самовільно відбирала території інших держав. Отже, це спроба ще однієї анексії, цього разу морської акваторії, яку рано чи пізно, але доведеться повернути, тому слова «назавжди» та «ніколи» тут, звісно, не для суті, а для самозаспокоєння.
Загін кораблів Каспійської флотилії рухається Волго-Донським каналом під час міжфлотського переходу в Азовське море після зупинки на рейді в Ростові-на-Дону, квітень 2021 року
ПЕРЕХІД АЗОВСЬКОГО МОРЯ ПІД КОНТРОЛЬ РОСІЇ ВІДБУВСЯ ЩЕ У XVIII СТОЛІТТІ
Анатолій Вассерман
Несерйозними видаються типові спроби надати Азову статус «історичної території Росії». «Перехід Азовського моря під контроль Росії відбувся ще у XVIII столітті», – стверджує депутат Держдуми РФ Анатолій Вассерман, забуваючи, що після Кримської війни Росії взагалі заборонялося мати флот у Чорному морі, й не виключено, що така історія може повторитися.
Російські експерти стверджують, що Азовське море має для них оборонне значення, містить економічний потенціал, бо воно багате на рибу, і має туристичне значення. Оглядач проекту «Украина.ру» Костянтин Кеворкян говорить: «Якщо раніше ці ресурси доводилося ділити з Україною, то тепер це буде у монопольному віданні РФ».
Тепер, як і все в Росії, Азовське море використовується, перш за все, для військових цілей, і вже ось скоро 10 років, як Росії не вдається освоїти його ресурси в мирних цілях.
Вишки рибальських сіток у Керченській протоці, квітень 2019 року
У 2015 році, наприклад, було розроблено програму відродження рибної галузі. Виявилося, що анексія Криму вбила і рибну галузь. Тоді в пресі писали: «Кожна людина за рік має з’їдати щонайменше 22 кілограми риби та інших морепродуктів. Кримчани споживають близько 10 кілограмів. У 2014 році, наприклад, у Чорному морі видобули 13,5 тисячі тонн риби, що на 63 відсотки менше від показників попереднього року, в Азовському – 4,8 тисячі тонн – цей показник більше ніж удвічі нижчий за рівень 2013 року». Потенційно кримчани можуть з’їсти на рік 60-70 тисяч тонн риби та продукції з неї. Але рекомендований обсяг вилову в 2015 році було визначено лише у 30 тисяч тонн.
«Із Севастополя пішла риба», з тривогою писали Крым.Реалии, блогери і покупці дивувалися, чому вона така дорога, іноді в п’ять разів дорожча, ніж була раніше, і це набагато дорожче, ніж у Москві та континентальній Росії. Аналітики заговорили про фактичне знищення рибної галузі Криму.
Кримські чиновники сьогодні намагаються доводити протилежне, але факти свідчать: і сьогодні, через 10 років після анексії, рибний дефіцит не подолано. Як свідчать матеріали нещодавнього засідання Комітету з аграрної політики та розвитку сільських територій російського парламенту Криму, сьогодні «середній кримчанин» недоотримує до норми близько п’яти кілограмів риби за рік.
І НАВІЩО ЇМ СЕРЕДЗЕМНЕ МОРЕ? ЩОБ ПЕРЕТВОРИТИ ЙОГО НА АЗОВСЬКЕ ОЗЕРО?
Проте, як повідомив начальник департаменту рибного господарства Міністерства сільського господарства російського уряду Криму Володимир Гайдаєнко, відбулося збільшення майже вдвічі реалізації продукції промислового рибництва. Як виявилося, це збільшення пов’язане з тим, що «здебільшого відносно стабільна ситуація, оскільки підприємства вчасно змогли переключитися на постачання сировини з Волзько-Каспійського басейну». Тобто окупаційна влада вже втратила ресурси Азовського та частково Чорного моря, і Крим переробляє переважно не сировину Азова, а рибу з Волги та Каспійського моря. Доопрацювалися. І навіщо їм Середземне море? Щоб перетворити його на Азовське озеро?
