Річку Котурку загатили та перетворили на озера
«У кіевлянъ существуеть еще одна розовая мечта — о городскихъ дачахъ, гд протекаетъ какая-то загадочная Котурка и существуетъ какая-то Пуща-Водица…»
У другій половині ХІХ століття економічний розвиток Києва і пов’язане з ним забруднення навколишнього середовища поставили на порядок денний питання про створення дачних селищ у приміській зоні.
Користуватися ними мали заможні люди: буржуа, дворяни, чиновництво, купецтво. У 1882 році для дач орендували 93 ділянки у Боярці, у 1896 році виникло дачне селище «Нова Дарниця», а незабаром — «Святошин». У 1893-ому член міської управи Микола Іванович Чоколов запропонував думі створити ще одне дачне селище — у Пущі-Водиці…
Та спочатку зробимо короткий екскурс в історію «міського лісу».
Пуща-Водиця здавна служила киянам місцем полювання, заготівлі деревини та випалювання вугля, збору лісових дарів. Ця місцевість згадується у 1571 році у грамоті польського короля Сигізмунда II Августа, де йдеться про право київських міщан «в те пущи… входити и дерево к потребе их на будованье и дрова добровольно брати». Це право підтверджувалося польськими королями та російськими царями у 1615, 1726 та 1743 роках.
У першій половині XVII ст. територія Пущі-Водиці була захоплена ченцями Київського домініканського монастиря, а в 1651 році — передана Богданом Хмельницьким Братському монастирю.
У документах XVII-XIX ст. неодноразово зустрічаємо назви річок Водиці, Горенки (Горень, Горинка, Горенька), Котурки (Котор, Котір, Котура, Котир).
За ліс «пущу», розташований між цими річками, площею понад 3000 десятин, й млини на річці Котурці постійно сперечалися Братський та Межигірський монастирі.
Котурка з притокою Горенкою була межею між володіннями монастирів.
У XVIII століття на ці землі поклав око ще й київський магістрат. За рішенням Сенату від 1793 року «Міську лісну дачу» віддали Києву, а в 1798 році за наказом Павла I територію виміряли — площа її складала понад 3180 десятин.
Назву «Пуща-Водиця» пояснити нескладно: «пуща» — це густий ліс, а «Водиця» — назва річки, що протікала у цьому лісі.
Раніше обидві назви не були поєднані, вживались окремо: «пуща», «магістратська пуща», «Котурська пуща», «міський ліс», «лісна дача Пуща». У документах другої половини XVIII ст. з’являється назва «земля Пущи, называемой Водицы», а в 60-х роках XIX ст. — «Київська міська лісна дача Пуща-Водиця».
Та не все гладко було в лісі. Слабкий єгерський нагляд, самовільні порубки та лісові пожежі призвели до поступової загибелі унікального природного комплексу Пущі-Водиці.
Ліси Пущі нещадно експлуатувались
Про катастрофічне становище міського лісу йдеться у повідомленні лісничого губернатора у 1834 році: «Дача сия найдена совершенно в расстроенном состоянии… Восточная сторона опустошена так, что во многих местах сквозят площадки истребленного леса…, а с западной довольно уже лесной земли обращено в распашки».
У 1840 році управління лісом перейшло до міської думи, яка лише через 30 років почала вживати заходи для збереження Пущі.
Тепер повернемося до задуму Миколи Чоколова. Його ідея полягала в тому, щоб зробити в Пущі-Водиці елітне та висококомфортне дачне селище.
План дачного поселення був розроблений 1894 році
Пуща-Водиця на фрагменті карти 1902 року
Аби зрозуміти актуальність комфорту, наведемо опис тогочасного «дачного вопроса» зі шпальт газети «Кіевлянинъ» (1900 рік):
«О, rus! — воскліцалъ еще Горацій, помышляя о деревенскомъ житьъ; большинству кіевлянъ, однако, приходится довольствоваться только платоническими мечтами о деревне и скрепя сердце заменять ее темъ сомнительнымъ сурогатомъ, который именуется у насъ дачами.
Боярка, Мотовиловка, Дарница, Святошинъ — все эти имена звучатъ для слуха кіевлянъ, какъ имя Ватерлоо для Наполеона. Сколько различныхъ «пораженій» выдержали кіевляпе на сихъ местахъ, начиная чуть не съ голодной смерти, пыли и комаровъ, и кончая отсутствіемъ воды, ибо жалкіе прудишки лужицы съ зелеными лягушками и пьявками способны довести до отчаянія даже купающуюся лошадь.
Но и въ эти курорты попасть далеко не такъ просто: если, напримеръ, вы поедете въ Святошинъ, то по дорогъ почувствуете себя такъ, будто вы состоите членомъ городской садовой комиссіи: васъ окутаютъ тучи пыли, набьются въ носъ и въ ротъ, проникнуть за одежду, сшшаются съ вашимъ потомъ и покроютъ васъ слоемъ липкой грязи, родныя дети въ ужасъ отшатнутся отъ васъ, а верный Трезоръ или Казбекъ зальется отчаяннымъ лаемъ».
Лише у 1899 році територію між річками Котуркою і Горенкою, площею у 220 десятин, поділили на 600 ділянок і здали в оренду.
Проклали 7 вулиць, які перетиналися 16 лініями. Так виникло дачне селище «Пуща-Водиця». До 1901 р. забудували 126 ділянок, до 1904 — 246. Річку Котурку загатили та перетворили на озера.
Проєкт літнього ресторану архітектора Едуарда Брадтмана. Всі будинки у Пущі-Водиці вирізнялися багатим декором із дерева
Питання розбудови гальмувалося транспортними проблемами зв’язку Пущі-Водиці з містом. Та згодом і його вирішили, хоч і немалим коштом. «Нєізвєстний», оглядач газети «Кієвлянін», у 1900 році іронічно так описував ситуацію: «Говорятъ, что все кіевскіе носы собираются сделать складчину, чтобы собрать на покупку дороги, хотя и безъ чуднаго аромата, но зато более короткой…»
Річ у тому, що для прямого шляху на Пущу-Водицю потрібно було викупити землю з приватного володіння за 20 000 карбованців. Інший варіант — через Пріорку, де «аромати», а час руху міг займати до трьох годин.
Газета «Кієвлянинъ». Травень 1900 року
Тут зазначимо, що тогочасна Пріорка спеціалізувалася на вирощування городини чи не для всього Києва і мала запахи не стільки свіжих огірків та помідорів, як «покращувачів» росту.
Реклама в газеті «Кієвлянинъ»
Серед інших дачних поселень Пуща-Водиця виділялася цілющими властивостями. Лікарі вважали її природним інгаляторієм. У селищі відразу збудували дитячий санаторій та санаторій для пацієнтів з хворими легенями. Зі 125 ліжок — 85 були платними, причому найменша плата була 22 карбованців на місяць. Багато заможних людей знімали дачі саме для оздоровлення.
Краса місцевих пейзажів надихала митців. У Пущі селилися представники всіх творчих професій — письменники, художники, архітектори. Театрали проводили репетиції, а згодом тут знімали фільми.
Літня сцена в Пущі-Водиці
Цікаво що поєднання лісу й цивілізації уподобали революціонери всіх мастей. На початку 1900-х років тут проводили таємні зустрічі та ховалися від переслідувань поліції.
Одним словом, Пуща-Водиця вабила — як загалом й інші околиці Києва. Ось як писали у 1909 році автори книги «Дачник»:
«Киев находится в исключительно счастливых условиях в смысле развития дачной жизни: он со всех сторон окружен лесами. Такое топографическое положение Киева, с одной стороны, и все более проникающая в общественное сознание мысль восстанавливать расшатанные городской жизнью силы при помощи естественных сил природы в связи с дороговизной городской жизни, с другой стороны — способствовали быстрому росту дачных поселков в окрестностях Киева, которых насчитывается в настоящее время свыше 20».
Трамвай до Києва
Принагідно нагадаємо, що на межі XIX–XX століть, окрім згадуваної Пущі-Водиці до міста приєдналися території Солом’янки, Святошина, Шулявки, Караваєвих дач, Катеринівки, Рубежівки, Чоколівки, хуторів Нивок, Берківця, Діхтярів, Галаганів, Відрадного, Грушок та інших. Сьогодні це добре відомі райони Києва.
***
Статтю написано за матеріалами видань «Памятники, изданные Временной Комиссией для разбора древних актов», «Сказание о населенных местностях Киевской губернии» (Л. Похилевич), «Путеводитель „Дачник“» та публікацій газети «Кієвлянинъ», «Архіви України». Фото для ілюстрацій — з відкритих джерел
