Щоб потрапити до АТО і батальйону "Січ" після початку війни на Донбасі, українському легкоатлету Андрію Ткачуку довелося обманути лікарія-окуліста. Через вісім років вже в статусі рекордсмена України з бігу на добу і чемпіона світу з тредмилі (на біговій доріжці), маючи проблеми з серцем і бронхіальну астму, спортсмен знову вирушив на фронт. А через півтора роки, не маючи змогу повноцінно тренуватися в ЗСУ, став призером чемпіонату світу-2023 з бігу на 24 години.
У розмові з OBOZ.UA "Бродяга" Ткачук згадав, як почав бігати ультрадовгі дистанції, а потім вирушив воювати проти Росії, повторний напад якої чекав ще з 2016 року.
"Я з Закарпаття і 11 років в школі займався біговими лижами. Потім ми з хлопцями час від часу збиралися пограти в баскетбол, далі були мультипригодницькі перегони, але це командний вид, розваги і треба кудись завжди їхати і обов’язково тягати за собою спорядження. А в 2012 році в Україну привезли таку екзотику, як трейл – біг природніми стежками, зазвичай в горах, але може бути будь-де. Я спробував перші 50 км, мені сподобалося", – розповів Андрій.
"В 2013-му я спробував вже 100 км. А в 2014 році я прийняв участь в трейлі "Карпатія", після чого пішов шукати себе підрозділ, щоб взяти участь у антитерористичній операції. І це мені вдалося, я потрапив до батальйону патрульної служби поліції особливо призначення "Січ", але прийшлося обманути окуліста. Я там вивчив один рядочок, і коли мені сказали прочитати його у зворотному порядку, то довелося згадувати, які ж там були літери (посміхається)", – зізнався Ткачук.
У підсумку Андрія таки взяли до підрозділу і він вирушив на фронт. Взимку, навесні і трошечки влітку 2015 року Ткачук з побратимами знаходився у Пісках – масивний пункт під Донецьком. А в 2016-му "Бродяга" звільнився і повернувся до трейлів, бо, за його словами, дистанція 100 км "Карпатія" – це така єдина любов, де він беру участь живий або мертвий.
Але увесь час після повернення до цивільного життя бігун очікував нового нападу РФ: "Я усвідомлював, що москалі на нас попруть і чекав їх десь з осені 2016 року, тому розумів, що немає сенсу влаштовуватися на постійну роботу, оскільки восени все рівно доведеться повертатися. Але їх не було і не було".
Поки Андрій чекав на нове вторгнення російських окупантів, спочатку займався основами будівництва, потім декілька років працював охоронцем, що дозволяло йому тренуватися: "Але звільнився банально через те, що знов були змагання, а я не зміг помінятися змінами. І від 2019 року і до 24 лютого 2022-го я був вільним стрільцем".
Ткачука не зупиняли навіть проблеми зі здоров’ям: "У мене поганий зір, я не бачу на ліве око, в мене там дві сотки зору. І якщо я втрачаю праве око, то лишаюся з двома сотками. У мене хронічний поліпозний синусит – це відлуння війни 2015-го року, у мене бронхіальна астма і проблеми із серцем. Але я чітко розумів, що щось почнеться".
"І коли мені ще в січні 2022 року пропонували, мовляв, давай ми тобі проплатимо змагання в Італії, яку хочеш дистанцію, а також запрошували до Валенсії на біг на 24 години в квітні, я сказав до середини квітня я навіть не розглядаю моменти вкладання грошей, бо тут ситуація така, що вже не до асфальту", – згадав рекордсмен.
До військкомату Ткачук прибув ще 15 лютого 2022 року: "Через те, що я взагалі-то непридатний до служби і у мене не було військового квитка. Але оскільки я – учасник АТО і бойових дій, то, в принципі, є оперативним резервом першого рівня".
"15-го числа я прийшов питати, що мені робити. Якщо почнеться щось, ви мене мобілізуєте чи мені шукати щастя в добровольчих підрозділах, як у 2014-му? Вони сказали: "Немає тої людини, іди, ми тобі зателефонуємо". І зателефонували вже 23 лютого – приходь завтра на 9. Питаю: "З речами?" Вони: "Та ні, ні, уточнити дані". Ну, зранку вже полетіли ракети, і все стало зрозуміло", – розповів Андрій.
Поки Ткачук знаходився в рядах ЗСУ, його сильно засмучувало, що більшість здорових і фізично розвинених хлопців, які беруть з ним участь у трейлах, не бажають захищати свою країну.
"У нашій біговій трейлевій тусовці із доходяг, в принципі, один я, ніхто більше не виступає із такими проблемами зі здоров’ям. І відповідно, коли всі пішли у військкомати, щоб захищати країну, ці люди не воювали і переймалися тим, що їх не випускають за кордон на якісь там комерційні, приватні старти. Не на чемпіонат світу з трейлу, де ти представляєш свою країну і можеш пройтися з прапором, нагадати про Україну, а на комерційні змагання", – розповів бігун.
"Але помста – це страва, яку треба подавати холодною. І коли я отримав 6 березня поранення і дійшов після Запоріжжя, Дніпра і Львова в Трускавець, зі мною були двоє дівчат із 95-ї штурмової бригади, фельдшерки по 21 і 22 роки, які отримали поранення при ракетному обстрілі десь в Попасній. Я з ними фотографувався і потім показував ці фото, мовляв, що у цих дівчат є яйця, на відміну від більшості здорових і перспективних учасників трейлів", – додав Андрій.
