Похилевич помилявся: Борщагівка — не від «борщу»

Джерело:  vechirniy.kyiv.ua  /  16:05, 29 Лютого 2024

Схоже, у Києві з Борщагівками, як у тому радянському анекдоті: «Виявляється Карл, Маркс, Фрідріх та Енгельс не чотириі людини, а дві! Тому наша скульптура буде називатися Карл Маркс і товариші!…» Розберемося на пальцях

Київ веде наступ на Борщагівку. 1980-ті

Київ веде наступ на Борщагівку. 1980-ті

Не кожна птиця, яка долітає до середини Дніпра, розбереться, де і яка Борщагівка…

Схоже, у Києві з Борщагівками, як у тому радянському анекдоті: «Виявляється Карл, Маркс, Фрідріх та Енгельс не чотириі людини, а дві! Тому наша скульптура буде називатися Карл Маркс і товариші!…» Розберемося на пальцях.

У давнину біля Теремків починалася річка Желань або Борщагівка, яка текла на північний захід від села Желань (Жупяни). Вона перетинала Брест-Литовське шосе і, разом зі своєю правою притокою — річкою Нивкою — впадала у річку Ірпінь.

На цій річці, вище села Желань, розташовувалися монастирські хутори, які постачали ченцям городину і мали назви від монастирів, котрим належали: Михайлівський, Микільський, Братський, Софійський, Петропавлівський.

Згодом хутори перетворилися на невеликі села, найбільшим з яких була Петропавлівська Борщагівка.

Сьогодні Петропавлівська та Софіївська Борщагівки є окремими селами в передмісті Києва, а Михайлівська, Микільська й Братська Борщагівки давно стали частиною міста.

У давніх документах зустрічаються різні назви Борщагівок. Михайлівська звалася «земля по реке Борщовке», Софійка — «земля Праведницька, або Мильковщина», а також «Кафедральна Слобідка», Братська — «село Борщувка».

Звідки ж походить топонім «Борщагівка»? Відомий краєзнавець другої половини XIX ст. Лаврентій Похилевич вважав, що «Борщаговкою же названа въ последствіи от-того, что по ней были расположены ближайшіе къ городу монастырские хутора снабжавшіе монаховъ огородними продуктами для борща нобходимими».

«Уезды Киевский и Радомысльский», Л. Похилевич

Але сучасні вчені заперечують його версію. Вони вказують на те, що річка Борщагівка згадується в документах раніше, ніж селище Борщагівка. Колись на берегах цієї річки було багато рослини, відомої під назвою «борщівка». Це слово праслов’янського походження колись означало «кислий». Таким чином, від назви рослини утворилася назва річки, а вже від неї — назва поселення, а не навпаки…

Та борщ невідступний. У щоденнику німецького купця Мартіна Груневега, який відвідав Київ у 1584 році, згадується «борщовий майдан», про який йому розповіли місцеві жителі. Груневег з недовірою поставився до оповідей — мов далеко від Києва, щоб робити закупи для дешевого борщу:

«Нічліг був у лісі біля річки Борщівка… Русини знають, яким могутнім містом був Київ і те, що він був столицею їхніх князів, що місто часто згадується в Хроніці у зв’язку з війнами і важливими подіями. Ще й сьогодні вони мають перед очима величну будову Софійської церкви, а за кілька миль навколо видно зруйновані мури. Тому вони говорять, що місто простягалося на 7 німецьких миль (прим. 1 нім. миля — від 7,5 до 9 км), багато з них також вірить, що Троя стояла на тому самому місці.

І у зв’язку з цим вони ще говорять, що ця річка (Борщівка) дістала таку назву, бо біля неї, на місці нашого нічлігу, був борщовий торг. Я вважаю, що Київ був великим містом, але не на стільки миль, як говорять русини. Німецька миля, коли її взяти у квадрат, утворила б простір для великого міста і навряд чи Гданськ займає таку площу.

Напевне, тодішній Київ не був більшим всього сучасного Гданська. І хоч це місце було так само далеко від міста, як і тепер, воно могло називатися борщовим майданом чи торгом, незалежно від того, чи там торгували борщем. До того ж русини рідко або швидше ніколи не купують борщу, а кожен робить його у себе вдома, бо це їхня щоденна їжа і напій. І щоб люди їздили кілька миль за борщем, який коштує гріш, це також видається недоречним.

Отже, це груба помилка простих людей (що не повинно нас дивувати), начебто Київ мав площу 7 миль і начебто ніде не було торгу борщем, лише на цьому місці, яке в наш час віддалене від Києва на півтори милі. Відомо також, що Троя лежить в Малій Азії, близько 300 миль від Києва».

Фрагмент карти кінця 19 століття

Розглянемо трохи докладніше відомості про Борщагівки.

МИХАЙЛІВСЬКА БОРЩАГІВКА

Згадується раніше від усіх інших. Між 1108 і 1113 рр. була подарована Михайлівському Золотоверхому монастирю її титарем — київським князем Святополком-Михайлом, онуком Ярослава Мудрого.

Ця давня належність Борщагівки монастиреві підтверджується історичними джерелами. У 1526 році ігумен Макарій, перераховуючи монастирські давні маєтки, називає «возле Борщовки поле звечное»; в документі 1570 р. йдеться про «именю нашом церковном Борщовьце, которое с давних часов церкви Божой прислужает».

У 1578 р. польський король Стефан Баторій підтверджує монастиреві «иже дей земля Борсчовька к тому монастырови належить, которое завьжди з старо давня в покойном держаню продков его были»; в 1646 р. — підтверджувана грамота короля Владислава, 1700 р. — Петра I й таке інше.

У 1686 р. Михайлівську Борщагівку згадують як пусте селище. На початку XVIII ст. починається нове залюднення села: від двох хат на початку століття до 26 — у 1723р.

З часом дворів меншає (1756 р. — 1414; 1766 р. — 99), але джерела не розкривають причин цього. У 1766 р. в селі мешкало 65 жителів, які займалися переважно хліборобством, утримували багато худоби — 219 голів.

МИКІЛЬСЬКА БОРЩАГІВКА

Відомо, що великий литовський князь Олександр у 1497 р. дав грамоту київському Микільському монастиреві: »…тую землю пашенку на Борьщовце дали им, к монастырю и пашут со всим…». Але як оселю її згадують у XVIII ст. У 1730 р. тут було п’ять дворів, 1756 р. — 28, 1766 р. — 96. Жителів у 1788 р. — 88 (худоби в них — 120 голів), жили вони переважно з городництва, хліборобство мало тут значно менше значення.

Біля Микільської Борщагівки колись існували залишки артилерійської батареї, встановленої тут у 1819 р. під час маневрів у присутності Олександра I й Барклая де Толлі.

Село Микільська Борщагівка. Худ. Де ля Фліз, 1854 р

СОФІЙСЬКА БОРЩАГІВКА

У 1590 р. київський митрополит Михайло Рагоза дав грамоту «земянину Євфиму Олешковичу» на «ленное владение земли со всеми угодьями», що належали Софійському монастирю: «селище Химоновское над рекою Борщовкою…»

У XVIII ст. місцевість ця звалася с. Борщагівка на р. Борщагівці. В описі 1686 р. вона згадана як пусте селище. На початку XVIII ст. тут було три хати, в 1766 р. — 10 дворів, 91 житель, сіножаті на 20 кіп, землі — 23 дні ріллі, худоби — 197 голів. Мешканці селища, як і сусіди, жили переважно з городництва та розведення дрібної худоби. У селі був монастирський двір і шинок.

БРАТСЬКА БОРЩАГІВКА

За однією версію, назва селища з’явилася після 1633 р., коли митрополит київський Петро Могила прибув до Київської митрополії, і козацький гетьман Петрижицький віддав Борщагівку Братському монастиреві в довічне володіння.

За іншою — за часів Речі Посполитої селище належало церкві Воздвижения Хреста Господнього, потім — попові Моїсею Івановичу, а в 1638 р., з дозволу польського короля Владислава IV, — «на особу Софрония, игумена Братского монастиря уступленное», що потім підтверджувалось королівськими грамотами 1640, 1650, 1670 рр.

Як і інші Борщагівки, в описі 1686 р. воно згадане як пусте селище. Заселення починається з XVIII ст. У цей час тут налічувалося чотири двори, в 1723 р. — 16, 1756р. — 8, 1766 р. — 13. Людності у 1766 р. — 56 жителів, землі — 25 днів ріллі, худоби мало — 54 голови. Населення жило переважно з городництва, дехто — з заробітків.

У селі був монастирський двір з пасікою при ньому, шинок, млин, ліс, будинок з садом, ставком. Тут відпочивали ченці, а влітку — студенти Київської духовної академії.

Церква Пресвятої Богородиці Живоносного Джерела у Братській Борщагівці. 1980-ті

У 1740 р. був побудований храм Живоносного джерела Пресвятої Богородиці (не зберігся) з дзвіницею при ньому (1811 р.). У храмі знаходилась широковідома чудотворна ікона Божої матері, яка привертала до Братської Борщагівки велику кількість богомольців.

«Путеводитель по монастырямъ и церквамъ Кіевскимъ, для богомольцевъ, посещающихъ святыню Кіева». 1884 рік

Частина села мала назву Болгари, тому що з 1767 р. тут оселилися переселенці з Болгарії, які довгий час зберігали свої звичаї й мову.

ПЕТРОПАВЛІВСЬКА БОРЩАГІВКА

В описі 1686 р. вказано як пусте селище. Петропавлівський домініканський монастир одержав від Софійського монастиря «в милостиню» частину його борщагівських земель «для пропитания». Тому селище отримало назву Борщагівка Петропавлівська.

З XVIII ст. почалося його заселення. На початку століття в ньому налічувалося 6 дворів, у 1723 р. — 18, 1756 р. — 24, 1766 р. — 14. Населення у 1766 р. — 100 жителів, 1787 р. — 200; сіножаті — 250 кіп, худоби — 153 голови. Селяни жили переважно з хліборобства, було два ткачі.

Монастирський двір — чимала економія: два млини, ґуральня — 360 відер на рік, рибні лови, пасіка, сіножаті на 200 кіп (1 копа — 60 снопів), ліс, худоби — 22 голови. Попівський двір мав сіножаті на 9 кіп, худоби — 9 голів, було дві робітниці. Церкву в селі збудовано в 1755 р., при ній школа, де жив дячок з родиною.

Петропавлівська Борщагівка. Худ. Де ля Фліз, 1854 р

Варто пам’ятати, що під час передачі монастирям земель під назвою Борщагівки, мабуть, ще не існувало поселень з тією ж назвою. Дослідник історії київської сотні Сергій Шамрай вказує, що в опису 1686 р. всі Борщагівки згадуються як «пусті селища».

На початку XVIII ст. тут нараховувалось тільки 22 двори. Лише з цього часу починається справжнє заселення Борщагівок (до того мова йтиме тільки про маленькі хутори).

Ймовірно, Борщагівки під час татаро-монгольської навали були повністю знищені, і назва ця зовсім зникла з пам’яті людської. Колись навкруги Борщагівок росли густі ліси. У XIX ст. їх уже не було, лишилися тільки чагарники, які жителі викорчовували, а землю переорювали.

Населення займалося в основному городництвом, менше — хліборобством, розведенням дрібної худоби, промислів ніяких не було (у всіх Борщагівках у 1766 р. було 3 ткачі), сіяли жито, овес, просо, а в неурожайні роки йшли на заробітки до Києва. Після секуляризації церковних земель у 1786 р. селяни, що жили на монастирських землях, перейшли до казни й стали державними.

У XIX ст. населення Борщагівок невпинно зростало. У середині століття тільки в Микільській, Братській та Софійській Борщагівках нараховувалось 117 дворів та 954 жителі.

Помітні зрушення спостерігаємо в пореформений час: у 1885 р. в усіх Борщагівках вже 2233 жителів, через п’ять років — 3512; у 1896 р. — 414 дворів та 4218 жителів.

У 1913 р. у Борщагівках — 5702 жителі (у Братській — 1675, Микільській — 546, Михайлівській — 609, Петропавлівській — 1675, Софійській — 1197), земське двокласне училище, однокласне приходське училище, аптека, 13 бакалійних та мануфактурних лавок, чотири склади пива.

У Микільській Борщагівці — одна бакалійна крамниця та склад пива Корнілії Францівни Марр, власниці пивоварного заводу в Києві на Куренівці.

У 20-ті роки Борщагівки входили до трьох сільрад. Микільсько-Борщагівська охоплювала села Микільську Борщагівку (1925 р. — 146 господарств, 669 жителів), Братську та Михайлівську, хутори Відрадний, Пост-Волинський та три залізничні будки. До Петропавлівсько-Борщагівської сільради входили однойменне село та хутір Ґалаґани.

Софійсько-Борщагівська сільрада охоплювала однойменне село. Отже, в усіх Борщагівках у 1925 р. нараховувалося 1364 господарства та 6419 жителів.

Щодо адміністративного підпорядкування, то до 1923 р. Борщагівки входили у Микільсько-Борщагівську волость Київського повіту та губернії, у 1923-1927 рр. — до Будаївського району, у 1927-1930 рр. — до Київського району Київського округу, у 1930-1937 рр. — в Київську приміську смугу, а з 1937 р. — до Києво-Святошинського району Київської області.

За сільськогосподарською спрямованістю у 30-ті роки Борщагівки входили до 1-го Приміського (городнього) району.

У 1932 р. у них налічувалось 1242 господарства та 6719 жителів. У цей час у Борщагівках було п’ять городньо-молочних радгоспів з земельною площею 2707 га (майже 40 % яких — під городиною) і близько 700 голів корів, понад 1000 кролів. Ці радгоспи постачали городину і молоко до Києва.

1974 рік. Микільська Борщагівка. На горизонті ще видно ліс

Офіційно село Микільську Борщагівку включили до меж міста за рішенням Президії Верховної Ради УРСР від 30 серпня 1971 р. До Києва увійшли також колишні села Братська та Михайлівська Борщагівки, а з утворенням 12 квітня 1973 р.

Ленінградського району міста, ці селища приєдналися до його складу. Села ж Петропавлівська та Софіївська Борщагівки залишаються у складі Бучанського району Київської області — хоч фактично злилися з Києвом.

Для написання статті використано матеріали видання «Уезды Киевский и Радомысльский», Л. Похилевич; стаття «Мартин Груневег і його опис Києва», Я. Ісаєвич; «Невідомі й маловідомі сторінки Києва», М. Рибаков. Зображення з відкритих джерел.

Вгору