За рік великої війни Донецька єпархія Православної Церкви України надала Збройним Силам України, пораненим бійцям та нужденним переселенцям допомоги на близько 100 мільйонів гривень. Священники ПЦУ поруч із волонтерами фасують та роздають людям гуманітарну допомогу, шукають та купують автівки на фронт, поверх ряс одягають бронежилети й під обстрілами їдуть на деокуповані території роздавати місцевим мешканцям продукти.
Владика Сергій
Митрополит Донецький і Маріупольський ПЦУ
У своїх молитвах вони проповідують любов до України і доводять це не лише словом, а й ділом. Натомість військові капелани стають душею та серцем війська безпосередньо на фронті. Вони сповідують українських героїв перед смертю та везуть до батьківської хати, аби провести в останній путь.
Усе це — на контрасті із церквою, яка лише називає себе «українською», а насправді діє за наказами з Москви. Прислужники московського патріархату, які десятки років возвеличували у своїх промовах Росію і безчесних російських патріархів, в умовах війни стають навідниками ворожого вогню, добровільними помічниками окупантів та пропагандистами «руського міра».
Чому Донеччину буде найскладніше вирвати з-під ментального зомбування московського патріархату, чи є серед батюшек МП адекватні священники, та чи молитимуться в Святогірській Лаврі нарешті українською — читайте в інтерв'ю Митрополита Донецького і Маріупольського Сергія (в миру — Сергій Горобцов) ексклюзивно для «Вчасно».
«Священників московського патріархату у Росії навчали, як підкорювати волю людей. І мені насправді дуже шкода їхніх парафіян»
ІА «Вчасно»: Владико, на Вашу думку, як прихожан московського патріархату привести до української церкви? Бо на деяких з храмів МП немає жодних табличок і людям просто відкрито брешуть, що це — канонічна церква й так далі. Що з цим робити?
— Це дуже тривалий процес. Тому що, уявіть собі, коли Україна проголосила суверенітет, в Україну почали завозити священників, які були просто ФСБшниками в рясах. Чому приділяла Російська Федерація таку пряму, безпосередню і активну увагу саме церкві? Церква — це завжди інститут довіри і благочестя. От скажіть мені, будь ласка, коли людині дуже погано, куди вона піде? В храм Божий, в церкву. Поспілкується з батюшкою, бо є таїнство сповіді. Якщо ти нормальний священник, то ніколи не будеш розголошувати, про що покаявся чоловік чи жінка.
Коли почали приїжджати сюди священники з російської федерації, вони займались не тільки молитвою і виконанням своїх релігійних обов’язків, а й проповідували проти України. Вони насичували інтернет та свою церковну літературу великою брехнею. Я згадую, як купив книжку «Житіє Лаврентія Чернігівського» в храмі московського патріархату, це ще був або 2012-ий, або 2013-ий рік. Навіть не знаю, чому я туди зайшов. Я книгу прочитав, та щось не сходиться. У семінарії, коли навчався, читав про одного Лаврентія Чернігівського, а тут щось геть інше. Він там казав, начебто, що українська мова — безблагодатна, що Україна — це окраїна і тому подібне. Думаю: не може такого бути, невже ж це справді така колосальна брехлива пропаганда проти України?
Потім поспілкувався з одним співробітником СБУ, який пояснив, що, так, вони працюють на іншу сторону. І уявіть собі, якщо цим людям дають можливість проповідувати в храмах; їх фінансувала і держава, і великий бізнес. В той час, коли українській церкві навіть не надавали можливості взяти в оренду земельну ділянку для того, щоб побудувати храм. Нас гнали і преслідували. В той час, коли у московських був «ріг достатку».
Потім їм дали унікальну можливість проповідувати через засоби масової інформації. Подивіться, що стало з тими парафіянами. Вони думають, що патріарх Кіріл — святий. Що цей так званий Павло «Мерседес» (намісник Києво-Печерської Лаври — ред.), який награбував собі стільки грошей і взагалі ніякої допомоги людям фактично не надає — теж святий. Вибачте, а що він зробив, що ви його вважаєте святим? Він що, врятував життя якоїсь дівчинки чи хлопчика, які помирали від онкології? Він що, зібрав кошти і передав в Збройні сили України або в шпиталь?
Безперечно, люди вірили їм. А чому ще вірили? Вони заходять в храм — бачать багатство, золоті іконостаси й дзвони. Вони бачать, на яких автівках їздять ці священники. Ну і думають, що це їм Бог послав.
У мене був такий пунктик: подарували 16 років назад автівку Toyota. Мені було соромно на ній їздити, тому що я тоді будував церкви. Розмірковую, що люди подумають: «Взяв гроші, церкву ще не добудував, а їздить на такій автівці». Зараз, слава Богу, 16 років в цій машині. Вона пройшла і Крим, і Рим, і мідні труби, як-то кажуть. 24 на 7 вона працює для допомоги нужденним і військовим. І міняти я не хочу її. Мені комфортно.
Там такого немає. Надурити, відмити кошти — оце московський патріархат. Я не кажу про їхню орієнтацію. Пам’ятаєте цей нюанс про московського попа, якого застали з хлопчиком? Його треба було гнати з церкви. А вони через деякий час рукоположили його в єпископи. І дали йому багатішу кафедру.
— У Чернівцях це було, здається.
— Так. Тобто парафіяни все одно йдуть, цілують їм руки. І про що це свідчить? Про те, що цей народ зазомбований. І священників у Росії навчали цьому — як підкорити волю людей. Що б московський піп не зробив — це святе та непорочне. Він може побити парафіянина чи парафіянку, і вони будуть з розбитим носом чи синцем під оком казати: «Ой, Боже, це на мене благодать зійшла».
Я думаю, що це не просто ракова пухлина для України, це біси. Це біси, які прийшли на нашу рідну землю, спаплюжили її. Вони забрали людську волю у парафіян московського патріархату. Насправді мені їх дуже шкода, тому що вони покалічені. Це бідні, нещасні люди, в них немає своєї волі. Вони не знають, що таке право вибору. Батюшка сказав битися головою об стінку — вони будуть битися головою об стінку. Батюшка сказав, що це українці обстрілюють Маріуполь — вони досі вважають, що це українці обстрілюють самі себе.
Єдиний шлях для того, щоб врятувати ситуацію, я бачу такий. По-перше, треба всім, насамперед державі, владі всіх рівнів через всі існуючі засоби масової інформації надавати правду. Просто історичну правду. Якщо це буде систематично — то вже 5−10% людей будуть переконуватися, що їх надурили та давали неправдиву інформацію.
По-друге, повинні працювати, звичайно, українці. Тобто, навіть якщо ти не є парафіянином жодної з церков, але ти бачиш брехню, яка руйнує державність, свободу, суверенітет, ти повинен викрити цю людину, хто б це не був: митрополит, патріарх, єпископ, священник, неважливо.
По-третє, безпосередньо сама Православна Церква України має працювати з парафіянами, дуже ретельно й обережно. В жодному разі не на підвищених тонах пояснювати, пояснювати, пояснювати. Розуміючи, що протягом 25 років людям навіювали одне, і їм дуже складно все це переварити, цю матрицю стерти й по-новому перепрошити. Це дуже-дуже довгий і складний процес. Але не безнадійний. Навіть якщо 10% людей зрозуміють щось — це вже перемога.
З молоддю треба працювати. Я завжди казав, що ми виграємо цей процес, якщо не будемо, як вони; не братимемо гроші з людей за обряди. Якщо будемо знімати ряси і йти з хлопцями, з дівчатами в футбол чи в бадмінтон грати. Таким сучасний священник повинен бути для сучасної України: допомагати нашим хлопцям на фронті, розповідати про Бога, про милосердя, про християнську етику, про основні заповіді Божі.
А стосовно самого московського патріархату в Україні — треба прийняти закон і заборонити цю ворожу структуру. Перше — тому що її релігійний центр знаходиться в центрі країни агресора. Друге — тому що є докази, сотні, якщо не тисячі щодо священників МП-колаборантів. Що саме ці священники принесли на нашу рідну землю «руський мір», з хлібом та сіллю зустрічали росіян, наводили «Гради» та «Урагани», здавали, де знаходяться наші шпиталі та військові. Я взагалі їх не вважаю за священників. Хіба таке можна зробити? І після цього закону треба дуже обережно ще і спілкуватися з нормальними священниками.
«Я б не хотів з боягузами стояти за одним престолом під час літургії»
— Є такі на Донеччині? Вони з Вами виходять на зв’язок?
— Так, але серед них дуже багато боягузів. Вони бояться, що не дай Господь Бог, прийдуть росіяни, тобто Росія переможе, і що їм тоді робити.
Я кажу: «А що мені робити?» Я знаю, якщо би прийшла Росія, мене б не стало, мене б одразу розстріляли. Тому що я би щось сказав і сказав точно таке, що їм би не сподобалося, і прийняв би смерть.
Вони цього бояться. І я б не хотів з цими боягузами стояти під час святої літургії за одним престолом. Бо це іуди, «ждуни». Нормальні, адекватні священники вже перейшли до Православної Церкви України тоді, коли ми отримали Томос, і нас визнав Вселенський Патріарх та інші помісні православні церкви.
Найбільш складна ситуація буде по Донецькій та Луганській єпархіям — східних теренах нашої Батьківщини. Тому що там були такі Януковичі, Азарови, Новінські, які фінансували та промивали людям мозок до такого стану, що вони як зомбі ставали. Таке враження, що це були не проповіді, а гіпноз. Така сугестологія (наука про навіювання — ред.).
Тому тут треба всім працювати, як я сказав: і державі, і аналітикам, і історикам, і церковникам, і Президенту, і уряду, і владі всіх рівнів. Але це потрібно робити для того, щоб цих людей переконати, бо нам з ними жити. Ми не можемо отримати перемогу, якщо зовні ми подолали противника, а всередині буде точитися ще якийсь певний час ідеологія «руського міру». Це взагалі нонсенс.
Наші хлопці захищають рідну землю ціною свого здоров’я, ціною свого власного життя, а за кілька десятків кілометрів від лінії фронту стоїть така Святогірська Лавра, і там розповідає Арсеній, так званий митрополит, що це громадянська війна, і що це брат на брата пішов. Яка ж це громадянська війна? Чи ти в школі не навчався і не знаєш, чим відрізняється ця війна від громадянської? З російського флоту кожного дня прилітають крилаті ракети. Це що, громадянська війна? Коли сотні тисяч лізуть в Бахмут, російські літаки нищать нашу інфраструктуру, дитячі будинки, лікарні, школи. Це що, громадянська війна? Ну і кому ти це розповідаєш? Чи ти взагалі людей рахуєш дурнями?
Але, слава Богу, цього Арсенія також внесли в списки (наміснику Лаври припинено українське громадянство — ред.). Але є велика проблема — вони дуже-дуже ретельно попрацювали в свій час по оформленню приміщень, оренди і так далі. Але, знаєте, з часом це все буде українське. Бо, як каже наш Блаженнійший Митрополит Епіфаній, не може бути тіло українським, а душа москальською чи рашистською. Церква — це ж душа України. І треба, щоб через деякий час в цій Лаврі почали співати і читати молитви українською мовою, за українську державу, за українських воїнів, за майбутнє українських дітей. А не так, як вони там моляться за патріарха Кіріла і російське військо.
Пошкоджена обстрілами Святогірська Лавра / фото: Yevgen Goncharenko
Вид на Лавру зверху / фото: Yevgen Goncharenko
«Якщо Святогірську Лавру передадуть ПЦУ, то через 24 години цієї Лаври не буде»
— Зараз в Святогірській Лаврі московський патріархат продовжує ж служити? Чи є якийсь план, як подолати ті проблеми, про які Ви згадали? З орендою та всім іншим.
— Зараз мої юристи починають розбиратися з цим питанням. І держава також буде піднімати це питання, але трошечки пізніше. Чому? Тому що це на лінії фронту знаходиться. Наприклад, якщо передадуть Лавру Православній Церкві України, то через 24 години цієї Лаври не буде. Рашисти «Градами», авіацією просто знищать її. «Так не діставайся ти нікому», знаєте. Тому нам треба зберегти цю святиню. Я проводжую неофіційні переговори з деякими адекватними монахами. Але вони також бояться.
Пам’ятаєте, як Гіркін (ватажок бойовиків — ред.) в інтерв'ю розповідав, що на території Святогірської Лаври вони зберігали зброю, отримували допомогу від монахів? Виходить так, що українські священники допомагають своїй армії, а московські, які у Святогірській Лаврі — допомагають рашистам. Тому тут треба, щоб від початку працював закон. Щоб Верховна Рада, Уряд, Президент прийняли може не популярне рішення, але воно буде правдиве, справжнє, фундаментальне для того, щоб зберегти зсередини нашу Батьківщину.
— Під час військового стану начебто не можна міняти Конституцію й вносити зміни щодо заборони церкви московського патріархату як релігійної організації. Чи все ж можна щось вже зараз зробити, наприклад, договір оренди розірвати?
— Так, це робиться елементарно. Я думаю, що РНБО це під силу на сьогоднішній день.
Наскільки я знаю, що там не все повністю є приватною власністю — те, що вони оформляли під час панування Януковичей. Там є пам’ятки архітектури, і невідомо в якому стані вони знаходились. Я не думаю, що держава дозволить представникам країни-агресора розповсюджувати ганебну інформацію проти нашої Батьківщини, воїнів, державності й суверенітету під час промов і проповідей святкових. Я ж кажу, там тільки відкрити YouTube, почути проповідь Арсенія…
— Я колись пару слухала і жахалася.
— Так, він вміє переконувати. Парафіяни стоять з відкритими ротами. Думають, що старець сказав — це і є правда свята і непорочна. Але це ж маячня. Це ж злочин проти держави. Згадують про патріарха Кіріла, який каже, що треба нищити українців. Арсеній же розповідає, що Кіріл — свята людина та наш патріарх.
— Посеред слів про Бога йде ворожа пропаганда.
— Я вважаю, що ця святиня повинна належати українському народу. Буде вона належати до нас, до Донецької єпархії, чи ні — це питання часу.
Але скільком людям за цей час вони зможуть промити мізки? Вони там може і дадуть якусь тарілку супу. Але за цю тарілку супу ви повинні відстояти службу і послухати, що каже митрополит. А він багато чого каже, але не про Україну.
Мені розповідали, що нещодавно він (Арсеній — ред.) чи хтось з його помічників відспівував українських воїнів. Думаю, невже щось сталося, що вони насправді виправилися? Але я не вірю. Не вірю цим брехунам, тому що за весь цей час вони нічого не зробили для армії та свого українського народу. Гроші заробляють, так. Розповідають, як вони благодійною діяльністю займаються. Під її виглядом вони займаються справжньою пропагандою «руського міру». Багато років цей прошарок російських агентів вільно діяв під протекторатом влади.
І зараз Президент України у цьому напрямку — молодець, і я дуже радію, що він у нас є. Чому? Тому що він побачив цю п’яту колону і розуміє, що не може бути стовідсоткової перемоги, якщо у тебе всередині буде хробак, який точитиме і нищитиме державність. Я думаю так: Президент Порошенко допоміг, доклав максимум зусиль, щоб у нас був Томос про незалежність нашої церкви, а Президент Зеленський виганяє нечисть з українських святинь. По-іншому назвати їх не можу, язик не повертається називати їх священниками.
Мені дуже часто кажуть: «Владико, ми вас пам’ятаємо, Ви такі милосердні були, а зараз кажете „попи“, „нечисть“, „москалі“. Хіба так можна?» Я відповідаю: «А можна заходити в наш рідний дім, знущатися над нами, вбивати тих людей, які дорогі нашому серцю, забирати найдорожче та найцінніше?» Тому зараз інколи я такі різкі слова кажу.
Спочатку Революція Гідності, потім війна показали цю гидку ракову пухлину зсередини. І слава Богу, що люди це все побачили: чим вони займались і за кого вони молились.
«На Лиманщині батюшка московського патріархату разом із росіянами ходив по домівках та „здавав“ тих, хто розмовляв українською»
— Дуже багато серед цих попів колаборантів. Навіть у Лиманській громаді, пам’ятаєте, під час стабілізаційних заходів був затриманий священник-колаборант? Потім його обміняли в Росію. Та питання: а чого їх тоді обмінюють на Росію, якщо вони не мають ніякого відношення до Москви?
— Я пам’ятаю, як спілкувався в деокупованому Лимані з жінками, і одна з них каже: «Ми ненавидимо свого батюшку, якого арештували». Я питаю, чому. І дослівно зараз пам’ятаю її слова:
«Він разом з рашистами ходив по домівках місцевих і казав: „Ось тут живе дід, 80 з гаком років, він бджоляр, пасіка у нього, він все життя спілкувався українською мовою і на гармошці грав українські пісні“. Прийшли, діда застрелили. Про іншу родину каже: „А отут — з Краматорська сім'я, вони не місцеві, тут дачу купили, а самі, я знаю сто відсотків, у мене є свої інформатори, у Краматорську плели сітки ЗСУ“. Прийшли, розстріляли. Чотирьох людей, там і дитинка була…»
І це робить священник. Та якого б ти патріархату не був, ти муху не повинен вбити, а ти вбиваєш своїх дітей та сусідів, ти ще гірший за цих рашистів, тому що ти двічі зрадив своїй присязі священника. І вони ще кажуть, що канонічні. Про які канони може йти взагалі мова? Якщо такі канони, то цієї церкви взагалі на землі не повинно бути.
— По Костянтинівці не так давно була проблема, Ви писали, що московський патріархат якийсь тиск чинив на Православну Церкву України? Розкажіть докладніше, що сталося та як тоді вдалося вирішити ситуацію?
— До мене звернувся обласний благочинний — отець Костянтин. Дуже класний, сучасний. Скільки він добра зробив для переселенців і поранених. Вони разом з матушкою вивозили і вбитих, і поранених. Майже щодня роздають гуманітарну допомогу під обстрілами. Їдуть туди, куди не приїжджає жоден із волонтерів. І він мені телефонує, розповідає: «Владико, тут поприходили люди, заходять, як до себе додому. Кажуть, що тут батюшки московського патріархату будуть роздавати гуманітарку». Він дивується: «З якого переляку?» Бо в них є свої часи, коли самі роздають допомогу. А ті люди йому у відповідь щось на кшталт: «Ні, ні, ні. Все, ми тут будемо». І я порадив йому викликати поліцію та СБУ.
Адекватніше спрацювали поліцейські. Вони, мабуть, налякали своєю присутністю. Ну і ці ж парафіянки, коли в них запитували, звідки така інформація, відповідають, що це їм батюшка московського патріархату сказав. Але є нюанс. Отець Костянтин бачив декілька людей, які намагались телефоном це все сфотографувати.
— Провокація просто була.
— Так. На що вони розраховували, я не знаю. Може, на те, що отець Костянтин почне виганяти парафіян, а вони потім в проросійських чи в «днрівських» засобах інформації покажуть, що, мовляв, бачите, як українські священники женуть парафіян, бідних, голодних, нещасних, і ще щось прибрешуть. Ми ж не сьогодні прийняли сан. І знаємо, що може бути.
До речі, цей храм раніше належав московському патріархату. Він перейшов повністю з усім майном, парафіянами, крім священника, до нас тоді в Київський Патріархат, зараз — в ПЦУ.
Тому також проводимо бесіди з священниками московського патріархату. І знаєте, дивуюсь, які можуть бути запитання до мене, як до керуючого єпархією. Кажуть: «Владико, ми можемо до вас перейти, ми дуже хочемо, але ми не впевнені, що нас не покарають». Відповідаю: «А як вас можуть покарати? Найстрашніше покарання — це пекло після того, як ти проживеш це життя. А чого ти будеш боятися покарання від того ж Іларіона Донецького і Маріупольського чи від Митрофана Горлівського і Слов’янського — зрадників московського патріархату? Це ж іуди. Ну, проклянуть вони тебе, позбавлять сану. Ми тебе приймаємо в тому сані, який у тебе є».
Інше питання ставлять: «А в нас є нагороди. Митру (оздоблений головний убір — ред.), хрест з прикрасами ви нам залишите?». Відповідаю: «Залишимо. І хрест, і митру, і все».
Тобто у них такі трішечки неадекватні є питання. Такого навіть не церковного, а якогось господарського та мирського характеру. Але проводимо співбесіди. Їм дуже дивно, що можна без проблем до Митрополита, до керуючого єпархії прийти без запису. Бо там місяць можна просидіти в черзі. І внески колосальні — заходиш до єпископа, і ти конвертик повинен вже йому дати з фінансами.
Я думаю, що в Донецькій області буде нам найскладніше. Але це мене не лякає. А навіть мотивує працювати.
Святкова літургія Владики Сергія на Донеччині / фото: Фейсбук Митрополита
Офіційно до повномасштабного вторгнення Росії на Донеччині налічувалося 136 парафій Православної Церкви України.
«Окупанти розбивали в іконах скло і намагались зірвати фольгу, думаючи, що це золото»
— А в якому стані зараз Храм Святителя Петра Могили в Маріуполі, Вам щось відомо?
Довідково: цей храм, єдиний у світі ззовні оздоблений Петриківським розписом, в 2020 році потрапив до Книги рекордів України. На його базі розбудовувався центр української культури.
— Його обстріляли, але не знищили. Була така інформація, що туди приїздили представники з Росії, і вони ухвалювали рішення — або зруйнувати, або зробити реконструкцію. Наших священників туди не допускають. Мої облачення покрали, хрести вкрали.
Там же у нас була колосальна бібліотека, яку відкривав волонтер Кирило Долімбаєв — вони це все винесли на подвір'ї й спалили. Так само як і у Волновасі храм. Зайшли, винесли ікони, рушники, облили соляркою, спалили, а потім наступного дня і храм спалили. Там шикарний просто комплекс був, який побудували в пам’ять про тих людей, які перші прийняли бій та загинули в цій війні.
До мене в єпархію теж зайшли, винесли повністю всі ікони. Що характерно, я це спостерігав по всій єпархії на тимчасово окупованій території і на деокупованих територіях — рушники рашисти палили, а в іконах розбивали скло і намагались зірвати фольгу. Я думав, навіщо це робити? Вона ж, знаєте, золотого кольору, і вони думали, що це золото. А це ж звичайна фольга. Просто якось люди робили гарні візерунки, щоб оздобити парафії, аби відчувалася така духовна атмосфера. Вони порозбивали, від ікон самі лики залишились, а фольгу забрали, думали, що це сусальне золото. Та навіть якщо сусальне золото, куди його подіти? Це ж такі папірці, тоненькі-тоненькі.
Вони думають, що вони зруйнували храми, і на цьому зруйнують українську церкву. Я одному колаборанту казав телефоном: «Згадай Ісуса Христа. Тоді, первосвященники і іудеї вважали, що якщо вони розіпнуть Ісуса, то повністю покінчать із християнством. Але після розп’яття було воскресіння. І Слово Боже про Ісуса Христа, про його життя, про чудеса було розповсюджено по всій землі».
Тому, якщо вони спалили один храм, я побудую десять. Якщо вони знищили єпархіальне управління в Маріуполі, я у них заберу їх єпархіальне управління і зроблю там або будинок милосердя, або якийсь шпиталь для поранених людей. Я думаю, що це буде справедливо. І це буде відбуватися виключно в законному полі.
Я мрію зайти одним із перших в Маріуполь, в Донецьк, обійняти своїх друзів, рідних, і, повірте, нас там чекають. Коли кажуть, що там вже всі стали «проднрівськими», проросійськими — це неправда. Люди вже «просинаються».
Храм Святителя Петра Могили в Маріуполі / фото з архіву Романа Перетятька
Храм Святого Миколая Чудотворця у Волновасі / фото: росЗМІ
— А де б Ви хотіли провести свою першу літургію після перемоги?
— Саме в Маріуполі.
— Будемо вірити, що скоро цей день настане.
— Так, обов’язково!
