24 грудня в Україні відзначають День працівників архівних установ. Східний Варіант розповідає про роботу Державного архіву Донецької області, про його евакуацію у 2014 та 2022 роках, і те, як сьогодні робота установи сприяє українській самоідентифікації регіону
Минулого року Держархіву Донецької області виповнилося 100 років. Уже понад століття працівники регіональної архівної установи зберігають унікальні документи про історію регіону.
За 100 років зібрали понад 3 млн архівних документів
У 2022 році виповнилося 100 років із дня створення першої архівної установи Губарху (губернське архівне управління), яке діяло на території сучасних Донецької та Луганської областей. Його основними завданнями були збір документів установ, проведення оцінки для виявлення історичних важливих документів. Завдяки роботі архівістів, вдалося зберегти документи 487 дореволюційних установ.
«Ці документи стали свідками багатьох історичних подій. Наприклад: ми маємо дані про початок промислового розвитку в регіоні. І проходив він завдяки участі французьких, бельгійських, німецьких, англійських, голландських кампаній, які будували на землях Донеччини шахти, рудники, заводи. Зараз ми можемо провести паралель між зародженням промисловості в ХІХ столітті завдяки іноземним кампаніям та країнами світу, що у 2022 році висловили бажання взяти участь у відновленні областей України, які нищить “руський мир”», — розповідає директорка Державного архіву Донецької області Ірина Шишолік.
Директорка Державного архіву Донецької області Ірина Василівна Шишолік. Фото: офіційний сайт Держархіву Донецької області
Архівна система Донецької області — це велика мережа архівів, які діють у районах і містах області. До початку війни 2014 року, до неї входило 117 архівів. На сьогодні працюють 28. Архіви виконують дві місії: зберігають історичну спадщину регіону та допомагають громадянам отримати соціальні гарантії.
Історичні документи зберігаються в Держархіві області, архівних відділах районів та міст обласного значення. Тільки на обліку в Держархіві області налічується понад 11 тисяч установ, підприємств та організацій. А це майже 2 млн справ з 1784 року.
Сховища Держархіву області за адресою м. Донецьк, пр. Лагутенка, 12. Фото надано Іриною Шишолік
«На початку XXI століття Держархів області першим в Україні порушив питання щодо збереження документів установ, які почали ліквідовуватися після розпаду радянського союзу. Так, у нашій області з’явилася мережа трудових архівів, саме вони прийняли на зберігання майже 260 тисяч справ, які гарантують людям право на соціальний захист. Мені здається, що об’єм архівних документів у 3 млн справ, зібраних архівістами Донеччини за 100 років, говорить про ефективність роботи архівної системи Донецької області», — розповідає Ірина Василівна.
Двічі пережили переміщення: у 2014 та 2022 роках
Після захоплення терористами влади у Донецьку, архівісти прийняли рішення про переміщення до Костянтинівки. Це було неймовірно важко: покидати свої рідні домівки. До цього додавалися невизначеність ситуації та відсутність розуміння того, що відбувалося навкруги. У цьому полягала трагедія тих часів, каже Ірина Шишолік.
Директорка пояснює, чому тоді не було змоги евакуювати всі архіви з Донецька:
«Раніше нас часто запитували, чому ми не вивезли архівні документи. У мене питання зустрічне — а хто з людей уявляє собі, що таке сучасний архів? У Донецьку Держархів області мав 2 будинки на 5 та 10 поверхів. У 13 архівосховищах на 7,5 тисяч м2 зберігалося майже 2 млн справ. Додайте до цього площі 63 міських, районних та трудових архівів та їхні об’єми архівних документів. На підконтрольній території таких можливостей для розміщення документів не було».
Будівля Держархіву області за адресою, м. Донецьк, вул. Челюскінців. Фото надано Іриною Шишолік
У липні 2014 року, коли вийшло розпорядження голови ОДА про переміщення структурних підрозділів на підконтрольну Україні територію, архівісти обрахували потреби для вивезення документів із Донецька. За словами Ірини Василівни, для цього потрібно було 60 залізничних вагонів, людські та транспортні ресурси.
«І не можна забувати про те, що влітку 2014 року влада в містах та районах області фактично вже перейшла до незаконних військових формувань. У нашому архіві була встановлена охорона, і навіть жіночі сумочки працівниць підлягали догляду на виході з приміщень архіву. І все ж, нам вдалося винести деякі документи поточного діловодства архіву та скопіювати на флеш-носії. У тих архівах, що знаходилися на тимчасово окупованій території, уже до осені 2014 року пройшла заміна архівних кадрів на ставлеників так званої “днр”», — розповідає директорка Держархіву Донецької області.
Працівники архіву «з нуля», без приміщення, документів, без спеціалістів-архівістів змогли відродити свою роботу. Почали з однієї робочої кімнати у 26 м2, яку взяли в оренду, й де працювали 7 осіб.
Поступово, попри всі складнощі в логістиці, архівістам вдалося згуртувати архівну систему та налагодити її роботу. Напередодні повномасштабного вторгнення в Державного архіву Донецької області було багато планів та задумок, але все знову перервала війна. Й архівісти вдруге були змушені все починати із «чистого аркуша» на новому місті, дуже далеко від своєї малої батьківщини.
Будівля Держархіву області за адресою м. Донецьк, пр. Лагутенка. Фото надано Іриною Шишолік
«Життя не стоїть на місці. 2014 рік багато чому нас навчив. Це була наче репетиція наступних випробувань. Ми вдруге пережили переміщення. Але позитивним моментом було те, що цього разу ми вивезли документи. У нас знову є втрати в кількості працівників. Але з’явилася можливість зберегти частину колективу, організувавши роботу працівників на відокремлених робочих місцях. Завдяки підтримці керівництва ОДА була організована масштабна евакуація документів наших архівів та структурних підрозділів ОДА з небезпечних місць», — розповідає Ірина Василівна.
Зараз Держархів Донецької області продовжує працювати, проводячи онлайн-наради, семінари та консультації. Вдалося повністю відновити роботу архівів, тож люди отримують архівні довідки для соціального захисту.
Як Держархів Донецької області розвиває українську історію та самоідентифікацію
Архівом проводилося багато заходів, направлених на формування ідентифікації дітей та молоді області. Актуальним це стало після початку російсько-української війни, адже дуже активно з 2014 року російською федерацією поширювалася пропаганда образу «проросійського Донбасу». Для архівістів Донеччини стало вкрай важливо довести, що Донеччина насправді завжди була українською. Так створився проєкт «Донбас — це Україна!», який проходив у школах області.
Працівниця Держархіву проводить заняття в рамках проєкту «Донбас — це Україна!». Фото: офіційний сайт Держархіву Донецької області
Проєкт складався із чотирьох уроків, на яких учні мали змогу ознайомитись із культурними закладами світу, України та Донецької області, які зберігають історію в її різних проявах, побувати на екскурсії в архівній установі, ознайомитись із роботою архіву, скласти генеалогічне дерево своєї родини, відкрити для себе історії видатних людей Донеччини, заглибитись у вивчення історії рідної області про виникнення перших міст, зародження промисловості, формування етнічного складу та сучасних меж регіону.
У 2023 році пройшов ребрендинг проєкту: назва була змінена на «Українська Донеччина», кількість уроків скоротили із чотирьох до двох, а їхнє наповнення значно переформатували.
«Під час повномасштабної війни, наш сайт став загально доступним медіамайданчиком, на якому архівісти доносять інформацію всьому світу про жахіття «руського мира» та знищення наших населених пунктів після їхнього «асвабаждения». У статтях ми спростовуємо імперські наративи про належність наших територій до росії, доводимо, що загарбати територію та бути господарями на ній — це різні речі. Архівні документи викривають факти брехні про «дружні братні народи», коли на правах старшого брата він може навіть воєнним шляхом нав’язувати українцям свою волю», — розповідає Ірина Шишолік.
Державний архів Донецької області намагається створювати цікаві заходи на різні тематики — від меморіального заходу до Дня Героїв Небесної сотні до розгорнутої лекції про вивчення історії своєї сім’ї із покроковою інструкцією, де шукати інформацію для складання родового дерева. Ірина Василівна каже, що реакція молоді на такі заходи — зацікавленість, бажання брати участь, ставити питання, відкривати для себе нові факти та історичні свідчення.
«За 2 роки ми провели понад 20 лекцій та плануємо в наступному році розвивати цей напрямок роботи, підбирати цікаві теми та доносити до молоді правдиву історичну інформацію. Ми віримо, що наші діти в майбутньому вже не будуть мати сумнівів — хто вони», — каже вона.
Під час роботи Держархіву. Фото: офіційний сайт Держархіву Донецької області
На запитання «Що найскладніше в роботі архіву під час повномасштабної війни?» Ірина Василівна відповідає: «Вистояти морально, не зламатися, не впасти у відчай, не втратити надію». Майже 10 років архівісти працюють в умовах війни та вдалині від дому. Весь цей час триматися допомагає віра в перемогу Україну та у повернення додому до українського Донецька.
Директорка наголошує, що зараз, під час повномасштабної війни, особливо важливо зберігати архіви Донецької області, щоб знати нашу історичну спадщину:
«Як важко бути в інформаційному вакуумі, це відчули всі українці. Ми вчили в школі та університетах історію, яку писали росіяни за нас, вірили в ті цінності, які вони нам нав’язували, не мали можливості дослідити історичну правду про нашу державу, бо країна-агресорка, за часи окупації України в складі російської імперії, а згодом і срср, усі архівні документи, музейні та бібліотечні цінності вивозила до себе, відбираючи тим самим національну пам’ять українців. Ми не можемо залишити без історичної спадщини наших нащадків. Той, хто не робить висновків, отримає повторення проблем та лиха».
Фото: офіційний сайт Держархіву Донецької області
Ірина Василівна каже, щоб уникнути повторення такого лиха, нам усім треба чітко усвідомити три речі. Перше — «Ми українці, і це беззаперечно». Друге — «Україна — це самостійна, вільна, незалежна держава із тисячолітньою історією!». Третє — «Не тільки ми, а й люди всього світу повинні мати тільки таку думку».
«А як цього досягти? Зберегти архівні документи, які навіки стануть вагомим джерелом інформації. Немає їх або вони втрачені — завжди знайдуться злочинці, які спробують підім’яти факти під своє хворобливе уявлення про те, що їм заманеться. Зараз з’являється багато історичного контенту, завдяки якому відкриваються нові факти нашої історії з давніх часів. Війна тільки загострила питання відношення людей до архівних документів, як свідків історичних подій. Тому ми збираємо й документи установ, і свідчення переселенців, й інформацію про наших захисників, волонтерів, усе, що є історичною національною пам’яттю нашої країни та регіону», — каже Ірина Василівна.
