Чому кінострічка «Юрик» викликала гостру реакцію маріупольців? Що на це відповіли виробники фільму? Яка реакція маріупольської міської ради? Та чи варто зараз створювати культурні продукти про події, які досі болять? Відповіді дізнався Східний Варіант
До Дня незалежності України цього року кіновиробник OsnovaFilm представив на телеканалі «СТБ» нову кінострічку «Юрик. Дорога, не торкаючись землі» про події російсько-української війни. Фільм розповідає історію хлопчика Юрика з Маріуполя, якому доводиться разом із родиною виживати під час боїв за місто в березні 2022 року та вибиратися з блокадного міста.
Спочатку кінострічка отримала переважно позитивні відгуки від українців. У соціальних мережах глядачі писали, що кадри визивали в них постійні сльози та почуття жаху за те, що довелося пережити людям. Та вже через кілька днів розгорнувся скандал.
У чому конфлікт?
«Бачила, ревіла!»
«Варто подивитися кожному й кожній! Без сліз неможливо дивитися! Дякую за цей фільм!»
«Дякую авторам фільму за пережиті емоції… Правда, біль, сльози, надія… Маленький актор у ролі Юрика — неймовірний!».
Скріншот із соціальних мереж
Спочатку саме такі коментарі захлиснули соціальні мережі про фільм «Юрик». Та поруч з’явилися й інші:
«Недолуга мильна опера, що не має НІЧОГО СПІЛЬНОГО з реальними подіями в місті. Яке в біса ОБСЄ (воно звалило ще до 24 лютого, як і інші організації), звідки зв’язок і як мамця заряджала телефон, чого всі такі чисті та без шапок, звідки брали їжу…», — пише Анастасія Пономарьова.
«Проявіть увагу до загиблих маріупольців, не знецінюйте біль і горе, які ми пережили й досі оговтуємось. Не транслюйте цю брехню!» — пише Тетяна Писарева.
«Якщо у фільмі в титрах написано, що зроблено на реальних подіях — тоді все це неправда і треба створювати петицію! Ми — живі свідки цих жахливих подій! Хто не пережив цей АД — нас не зрозуміють! Ганьба!!!» — пише Любов Товкач.
Скріншот із соціальних мереж
Першою чергою, маріупольців обурила неправда, яку, за їхніми словами, показали у фільмі. Наявність мобільного зв’язку, чисті люди, запаси їжі, можливість евакуюватися з міста за допомогою ОБСЄ (Організація з безпеки і співробітництва в Європі — ред.)… Чи правда це?
Мобільний зв’язок повністю зник у Маріуполі 1–2 березня 2022 року. Це сталося через глушіння російською армією вишок операторів. Лише в декількох місцях можливо було зловити зв’язок, та про це знав далеко не кожен, адже просто неможливо було повідомити іншим.
Постер фільму «Юрик. Дорога, не торкаючись землі». Джерело: OsnovaFilm
З початку березня (а в деяких мікрорайонах і раніше) у Маріуполі зникло світло і вода. У людей не було доступу до води, тим паче для того, щоби помитися. Дехто просидів так декілька тижнів, дехто — кілька місяців. Були великі проблеми з доступом до їжі, що пізніше назвали гуманітарною катастрофою. Окупанти перешкоджали завезенню харчової допомоги для міста, магазини були зачинені, та більшість із них була зламана мародерами або жителями, які шукали, як вижити.
Одне з порівнянь маріупольців.
Перше фото — кадр із фільму з підвалу, де були маріупольці.
Кадр із фільму
Друге фото — маріупольця Євгена Сосновського із часів блокади. У реальному Маріуполі не було буржуйок, не було гарного освітлення та таких гарних умов. Люди перебували у вкрай скрутному становищі.
Фото Євгена Сосновського
Чи не найбільше маріупольців вразили кадри з можливістю евакуації за допомогою ОБСЄ. Адже ще 25 лютого, майже одразу після початку повномасштабного вторгнення, організація повідомила, що припиняє свою місію в Україні та евакуює співробітників. У маріупольців, що опинилися в повній блокаді, не було жодної можливості евакуюватися з міста до 14–15 березня. Ті, хто виїжджав до цього «зеленими коридорами», поверталися або з розстріляними автівками, або загинули.
Кадр із фільму, де ОБСЄ оголошувала евакуацію в Маріуполі
Автори фільму позиціонують фільм «Юрик», як створений «на реальних подіях». Тож не дивно, що люди, які насправді пережили все пекло в Маріуполі минулого року, будуть невдоволені тим, як викривили ті події. Показане не в повному обсязі передає жах, який насправді був під час блокади.
Конфлікт набирає обертів із кожним днем
Маріупольці та інші українці, які встали на їхній бік, звернулися до виробників із невдоволенням та проханням зняти фільм із прокату або прибрати позначку «на реальних подіях». Спочатку виробники не відповідали, та одна з продюсерок фільму Тетяна Куц у відповідь на обвинувачення написала:
«Маріупольці пішли на референдум і проголосували за рф. Тепер рф вбиває не тільки маріупольців, але ми за вас б’ємося теж».
Скріншот із соціальних мереж
Це ще більше всіх обурило. Щоправда, наступного дня продюсерка попросила вибачення та написала, що «емоції взяли верх»:
«Вчора я припустилася помилки, відреагувавши в некоректній формі на коментарі людей, яким не сподобався фільм «Юрик». (…) В будь-якому разі, це було неприпустимо. Тому я хочу вибачитися перед усіма маріупольцями за свій коментар. Я сформувала думку в пориві гніву, чим образила не лише свою співрозмовницю, але й вас усіх, за що й отримала справедливу критику. Мені боляче й неприємно. Я в жодному разі не хотіла знецінити ваш біль та шукати винних у цій війні серед українців».
Скріншот із соціальних мереж
За словами Тетяни, «Юрик» — це не документальне кіно, і кіно не про Маріуполь, а історія конкретної дитини.
Депутат Маріупольської міської ради Дмитро Забавін спочатку направив до Міністерства культури та інформаційної політики України депутатське звернення про зневагу до маріупольців та применшення масштабів злочинів окупантів у фільмі. Пізніше депутат направив ще одне звернення до Ради національної безпеки й оборони України з проханням перевірити фільм та вжити заходи щодо захисту національної безпеки та оборони України.
Що відповіла міська рада та виробники фільму?
Маріупольська міська рада повідомила Східному Варіанту, що щоб розкривати тему Маріуполя в культурі, необхідно детально вивчати, консультуватися, спиратися на свідчення маріупольців, які виживали під час блокади:
«Маріуполь — один із найболючіших символів російсько-української війни. Це єдине місто України, яке з перших днів повномасштабної війни було взято в нищівну блокаду та перетворилося на справжнє гетто. Маріупольці виживали в нелюдських умовах — під постійними обстрілами з різних видів озброєння, в умовах гуманітарної кризи, тотальної небезпеки».
Маріупольський пологовий будинок після російського авіаудару під час блокади. Фото: Reuters
Міська рада Маріуполя вважає, що культура — це зброя, яка повинна доносити до людей жахи війни та розповідати, що довелося пережити мирним жителям через військову агресію таких масштабів:
«І щоб розкрити ці теми, необхідно їх детально вивчати, консультуватися, спиратися на свідчення маріупольців, які виживали під час блокади Маріуполя. Про трагедію Маріуполя слід говорити, але словами та очима людей, які її пережили».
Одна з розстріляних будівель Маріуполя. Фото: «Азов»
Відповідь про ситуацію, що виникла, надали Східному Варіанту і виробники OsnovaFilm. За їхніми словами, “Юрик” насамперед історія евакуації очима дитини, розказана у художній формі:
“Ми хотіли показати шлях дитини, яка самотужки через усю країну рятується від війни й ворожих злочинів росіян, та її вимушене стрімке дорослішання на цьому шляху. І в особі Юрика сконцентрувати емоційний стан усіх українських дітей, які змушені дивитися в обличчя війни. За основу нами взято декілька реальних історій, які минулого року облетіли усі новинні канали, коли українські діти самостійно діставалися кордону. Вже тоді ми зрозуміли, що хочемо зняти про це фільм, аби світ побачив не тільки незламну Україну, а й незламних маленьких українців”.
OsnovaFilm визнає, що значна кількість людей виказала як позитивні відгуки, так і критику. Виробники вдячні за відвертість та розуміють тих маріупольців, яким “не сподобався” фільм.
“Основна розбіжність, напевно, сталася через різність очікувань від перегляду “Юрика”. Хтось прийшов, аби подивитись історію дитини. А хтось — побачити трагедію, яку пережили маріупольці. Ми розуміємо, що для них і країни важливо, аби світ знав і пам’ятав усю правду про неї. І нам дуже шкода, що саме в цій художній історії вони цього не побачили. Це історія, в центрі сюжету якого шлях дитини, яка рятується. Розповідати у художній формі про окупований Маріуполь зараз було б надто боляче і, напевно, передчасно. Поки що це формат документального жанру”, — повідомили в OsnovaFilm.
Виробники кажуть, що відобразити все, що відбулося у місті в лютому-березні минулого року — неможливо. На їхню думку, це мають робити документалісти. OsnovaFilm ставили за мету зробити художній фільм на глядацьку аудиторію 12+.
“Повторюсь, ми не знімали фільм про блокаду і бої за місто — це інший за контекстом і прийомами жанр. Ми знімали історію про конкретного хлопчика на конкретному відрізку його шляху. Але у фільмі є відображення реалій того періоду — зруйновані будинки, відсутність води, приготування їжі на вогнищі, життя у підвалах і постійні бомбардування, викрадення дітей росіянами й поховання загиблих просто у дворах. Ми чуємо і поважаємо реакцію українців, яких обурює неповне і полегшене відтворення реальності окупованого Маріуполя у фільмі. І вживаємо заходів, аби «Юрик» не позиціонувався як заснований на реальних подіях”.
Чи варто вже робити художні фільми про рани, які не загоїлися?
Гештальт-консультантка й маріупольчанка Наталя Бріскіна пояснює, що подібні фільми, які не передають у повному обсязі реалій, а навпаки — додають художнього домислу, негативно впливають на травму, яка ще не загоїлася:
«Люди втратили все. Це біль, горе, смерть близьких, розрив із домом та родичами, втрата безпеки існування. Для психіки людини — це травма. Травма супроводжується насиченим емоційним станом: страхом, болем, злістю, огидою, ненавистю та бажанням помсти. Травмована людина потребує турботи та взаємодії з іншими. Важливо, щоб її почули й прийняли разом із її реальністю, оскільки для неї її правда — це її реальність».
Маріуполь під час боїв. Фото: Reuters
Тож викривлення реальності у випадку з подіями Маріуполя — це зневіра в тому, що пережили постраждалі. Своєю чергою, це може збільшити біль та створити умови, у яких постраждалим не будуть вірити.
«Якщо брати приклад із фільму, де машини ОБСЄ евакуюють мешканців Маріуполя — це знецінення реальності кожного маріупольця. Маріуполець каже — не було такого, фільм дивиться чоловік з іншого міста чи країни, де нічого подібного не відбувалося і каже — та вас евакуювали. То чи можна сказати, що маріуполець бреше або божевільний? Реальність стерта, тут немає підтримки, відчувається недовіра, небезпека. Маріуполець залишається непочутим, сам на сам зі своїм болем, виникає злість на кривдника — спочатку на того, хто не повірив, потім на створювачів фільму, інакше агресора, який спотворив реальність. На жаль, таких сцен фільму та прикладів багато. І кожен раз із новою сценою ця реальність розбивається. Знов і знов виникає біль, злість та обурення. Жага до справедливості, у якій є надія, що будуть покарані всі причетні», — пояснює гештальт-консультантка.
***
Скоріше за все, творці фільму не ставили перед собою мету спеціально зменшити жах, який пережили маріупольці. Та недопрацювання та недостатність консультацій відкрито простежується в кінокартині. Тут виникає питання: а чи потрібно взагалі створювати художні картини про події, які відбулися зовсім нещодавно й досі болять великій кількості людей? Адже художній фільм, навіть «на реальних подіях», залишає право вносити свої корективи.
Це питання потребує подальшого вивчення, особливо в контексті російсько-української війни. Поки що з викладом жахів, які дійсно відбулися, справляються документальні фільми та книги очевидців. Такі культурні продукти дійсно заслуговують позначки «на реальних подіях» та передають реальний стан речей. А художній домисел… Можливо, для нього буде час. Але не доти, поки рана відкрита і продовжує боліти.