Особливістю прокремлівської дезінформації є її повторюваність. Попри всі обурливі заяви, які вони роблять, прокремлівські ЗМІ часто звучать як заїжджена платівка, дотримуючись лише кількох основних повідомлень для внутрішньої та міжнародної аудиторії.
Це не випадковість чи недогляд, це навмисно: повторення робить брехню правдоподібнішою. Прокремлівські дезінформаційні ЗМІ досягають цього, дотримуючись набору наративів, які повторюються: вони працюють як шаблони для конкретних історій, пише EUvsDisinfo.
Наратив — це загальне повідомлення, що передається за допомогою текстів, зображень, метафор та інших засобів. Розповіді допомагають передати повідомлення, створюючи напругу та роблячи інформацію привабливою. EUvsDisinfo визначив набір основних наративів, що використовуються російськими та прокремлівськими дезінформаційними агентствами. Вони використовуються у багатьох випадках: наприклад, для втручання у вибори, для розповсюдження хибних відомостей про пандемію COVID-19 та для виправдання неспровокованої війни в Україні.
Останнім засобом дезінформації, коли росіяни стикаються з переконливими доказами чи незаперечними аргументами, як правило, є жарти або висміювання теми.
Справа про отруєння Скрипалів є чудовим прикладом цієї стратегії. Російські та прокремлівські дезінформаційні ЗМІ продовжують спроби приховати замах за сарказмом, щоб перетворити всю трагедію на один великий жарт. Подібний підхід був застосований у справі про спробу вбивства Олексія Навального, де прокремлівські ЗМІ змагалися в розповсюдженні «кумедних» історій про те, як краще вбити російського дисидента.
Методи «хагаганди» також передбачають використання різних образливих слів, щоб принизити концепцію демократії, демократичних процедур і кандидатів.
Помічник Кремля Владислав Сурков описує концепцію демократії як «битву виродків» і замість цього рекомендує «освічене правління» володимира путіна як альтернативу для Європи. Колишнього президента України Петра Порошенка майже постійно висміювали в прокремлівських ЗМІ, як і весь виборчий процес в Україні. За словами російських державних ЗМІ, вибори з кількома кандидатами і без явного результату вважаються цирком.
Чинний президент України Володимир Зеленський також отримав більше, ніж належну йому порцію глузувань і принижень у прокремлівських дезінформаційних виданнях за час перебування на посаді. Серед стверджень російських пропагандистських ЗМІ фігурували такі безглузді звинувачення, як отримання військових порад від свого 9-річного сина, танці під дудку США та, нібито, також під дудку Туреччини. Жодне прокремлівське організоване приниження не було б повним без обов’язкового зв’язку з нацистами та Соросом.
Жарти Кремля як зброя
Це використання жартів і публічних глузувань в якості зброї настільки подобається Кремлю, що державне агентство РІА Новини найняло двох пранкерів, яким було доручено влаштувати фальшиві телефонні розмови з політиками, активістами та особами, які приймають рішення. Під виглядом представників команди Олексія Навального, екологічної активістки Грети Тунберг, а нещодавно – прем’єр-міністра України, кремлівські блазні намагаються змусити співрозмовника сказати щось політично деструктивне.
Безумовно, сатира, гумор і пародія — невіддільні складові публічного дискурсу. Право висміювати політиків або жартувати над бюрократами є важливим для життєздатності будь-якої демократії.
Тому не дивно, що російські та прокремлівські засоби масової інформації часто намагаються приховати свою антизахідну брехню та обман за завісою сатири, стверджуючи, що це в межах їхнього права на свободу слова. Однак водночас вони агресивно відмовляються терпіти будь-яку сатиру, яка критикує Кремль або підриває його політичний порядок денний. Прикладом цього лицемірства є заборона росією британської комедії «Смерть Сталіна» у 2018 році.
Насмішки та приниження
У своєму звіті за 2017 рік StratCom пояснив, як російські та прокремлівські ЗМІ використовують гумор для дискредитації західних політичних лідерів. Один з авторів звіту, латвійський вчений Солвіта Деніса-Лієпнієце, запропонувала термін «хахаганда» для цього конкретного виду дезінформації, який базується на висміюванні інституцій та політиків.
Гротескною рисою «хахаганди» є те, що від неї дуже важко захиститися. Протестувати немає сенсу. Жарт не повинен передавати правдиву інформацію. Це жарт! Хіба у вас немає гумору? Чи потрібно весь час бути таким політкоректним?
Мета «хахаганди» полягає не в тому, щоб переконати аудиторію в правдивості певного жарту, а в тому, щоб підірвати довіру та надійність цілі висміювання (наприклад особи чи установи) шляхом постійних глузувань і приниження. Часом «хахаганда» буває справді збочена, коли прокремлівська дезінформаційна машина вирішує перетворити спробу політичного вбивства на посміховисько.
