Продовжуємо цикл історичних випусків про європейський Донбас. Сьогодні говоритимемо про селище міського типу Нью-Йорк.
Нью-Йорк отримав свою назву ще у XVIII ст. А під час “холодної війни” радянська влада вирішила, що забагато честі американцям — мати іменного близнюка їхнього мегаполіса на промисловому Донбасі. Ну і “дебуржуалізувала” селище, назвавши його Новгородське. Історичну справедливість відновили рік тому. І на Донеччині знову з’явився український Нью-Йорк.
Історія Нью-Йорка пов’язана з європейськими поселенцями. Про це свідчать не тільки архітектура, промислова логістика міста, але і свідчення нащадків колишніх жителів Нью-Йорка. Радянська влада не дала їм дожити спокійно до старості, але не змогла стерти пам’ять про справжню історію ще одного з міст сходу України.
Місцеві легенди німецького походження
Назва “Нью-Йорк” виникла не просто так. Як і Донецьк та Лисичанськ, це селище розвивалося в часи, коли на Сході України жили європейці. Саме вони серед степів будували металургійні заводи, комбінати й шахти. Але яке відношення має американське місто до консервативних європейців? Чому саме Нью-Йорк?
Є дві основні версії походження цієї назви.
За першою, німецький підприємець Яків Унгерн якось поїхав у подорож по США. Саме тоді штати особливо активно розвивалися, промисловість була на підйомі, освоювалися західні регіони. Унгерн був так вражений побаченим, що, повернувшись додому, у невеличке селище-колонію, де проживало близько 100 робітників, вніс пропозицію назвати це німецьке поселення Нью-Йорком.
Друга версія — більш романтична. Нью-Йорк на Донбасі з’явився завдяки коханню. Власник машинобудівного заводу Яків Нібур — теж німець — був одружений з американкою Мері. Жінка була на 20 років молодшою за чоловіка і дуже сумувала за рідною Америкою.
І от у 1891 році — на її день народження — Нібур подарував дружині грамоту, підписану самим губернатором. Там було написано, що селище Заводське (таку назву мало тоді поселення) віднині іменуватиметься “Нью-Йорком”. Так Мері отримала в новому домі згадку про Сполучені Штати Америки.
Яків Нібур. Фото з сайту dn.depo.ua
Але за словами істориків, ці легенди не до кінця правдоподібні. Унгер та Нібур жили в другій половині 19-го століття, а от назва Нью-Йорк була на мапах уже на початку 1800-х років.
Нью-Йорк і німці-меноніти
Швидше за все, селище назвали перші поселенці, які прибули сюди у 18-му столітті на запрошення Катерини ІІ.
Сама необхідність заселення цих земель виникла тоді, коли Катерина ІІ завоювала території українських козаків. Цариця відправляє князя Потьомкіна в Європу, аби той знайшов тих, хто захоче там поселитися. Довго той шукав, але бажаючих не було.
І от він знаходить німців-менонітів. Ці люди були вигнанцями. Вони не хотіли брати до рук зброї, служити в армії — загалом не вписувалися в рамки своїх країн. Так знайшлися ті, хто був готовий заселити забрані у козаків землі. Їм дають площі на Хортиці й на 30 років звільняють від оподаткування.
Меноніти народжували багато дітей, тому родини швидко розросталися і просувалися все більше на Схід. Переселення цих родин почалося у 1878-1879 роках. Десь у той же період і з’являється колонія із семи німецьких поселень під назвою Нью-Йорк.
Колоністи придбали у графині Ігнатьєвої понад 35 тисяч гектарів чорнозему за 929 тисяч золотих рублів. Це були величезні гроші. Для розуміння, корова тоді коштувала 1,5-2 золотих рублі. Поселилося на цій території 244 німецькі родини.
Це були надзвичайно хороші землі. Німці могли займатись землеробством, виготовляти крупи, борошно, і везти до моря — тут була залізниця, яка йшла до Маріуполя. У своїй колонії меноніти побудували механічний та цегляно-черепичний завод, парові млини.
Робітник заводу Якова Нібура поруч із технікою, виготовленою на ньому. Фото з сайту hromadske.ua
Як ви вже знаєте, у ХІХ столітті Донбас населяли бельгійці, британці, німці, французи, американці, швейцарці, голландці, поляки. Вони по суті й зробили цей регіон економічно потужним. Власне, одним із найбільш потужних у всій Європі. Радянська ж влада традиційно і систематично нищила історичні дані, тому і створила свою “легенду” — про радянський промисловий Донбас. Та про присутність тут європейців свідчать історичні будівлі, акуратно вимощена німецька тротуарна плитка, а також спогади внуків і правнуків жителів регіону.
Це ж стосується і селища Нью-Йорк. Воно стало однією із найбагатших німецьких колоній. Тут проходила залізниця, працював готель, телеграф, аптеки, пожежне депо, школи, була навіть жіноча гімназія — одна з перших на території сходу України. Взимку на озері відкривали каток. Жило у Нью-Йорку менш як 7000 жителів.
Біля пожежного депо в Нью-Йорку. Взято з архіву Надії Гордіюк, Тетяни Красько. Фото з сайту nv.ua
Німецькі поселенці організовували й просвітницьку діяльність: у Нью-Йорку працювали заклади — на зразок шкіл. Сюди на курси запрошували всіх: для хлопчиків і дівчаток навчання проводилося окремо. Рівень освіти був дуже високим — усю літературу для навчання отримували з Європи.
Учні школи. Взято з архіву Надії Гордіюк, Тетяни Красько. Фото з сайту nv.ua
У 1894 році Нібур заснував у Нью-Йорку машинобудівний завод. Тут випускали машини для сільського господарства та маслобійних заводів.
Машинобудівний завод Якова Нібура. Фото з сайту dn.depo.ua
За царських часів був курйоз, коли замість Нью-Йорка Катеринославської губернії лист із Харкова був доставлений у Нью-Йорк в Америку, а потім повернувся.
Фото з сайту novynarnia.com
А ще гордістю Нью-Йорка були млини. Слава про місцевий хліб та випічку розійшлася по всій Україні. Приїжджали навіть із Києва, аби скуштувати місцеву здобу.
Хто такі меноніти?
Давайте коротко поговоримо про цих менонітів. Я особисто вперше дізналася про їх існування, коли готувала цей випуск. Тому, думаю, і вам буде цікаво, хто ж вони такі.
Це — християнська конфесія, названа від імені голландського богослова Менно Сімонса, який заснував цей релігійний протестантський рух у 16 столітті.
Меноніти були закритою громадою. Ці люди вважали, що чим більше дітей, тим більше Бог прихильний до них. Тому для цих родин нормальним було мати по 10 дітей і більше.
Початок ХХ століття. Працівники заводу Якова Нібура. Фото з сайту hromadske.ua
Вони були пацифістами й відмовлялися від носіння зброї та служби в армії. На території нинішньої Донецької області селище Нью-Йорк було найбільшою менонітською колонією. Тут активно розвивалася як промисловість, так і сільське господарство. Практично всі вулиці донецького Нью-Йорка були вимощені тротуарною цеглою, були свої заводи, школи.
"Привіт" від срср
“У Нью-Йорку палає паровий млин Петера Діка”. Ось які заголовки ми читаємо після повномасштабного вторгнення рф. Окупанти нищать сучасність та історію. Хоча вони роблять це за вже звичною для себе традицією. Бо ж цю саму історію систематично нищила й радянська влада.
2022 рік. Палаючий млин Петера Діка. Фото з сайту newyorker.city
З приходом революціонерів менонітам тут уже не жилося так спокійно. Радянська влада клеймувала німців кулаками, а згодом — і посібниками фашизму. У часи Другої світової війни майже всіх німців було або знищено, або депортовано. Люди навіть змінювали німецькі прізвища, аби тільки не бути репресованими.
Німців переселяли з України в Казахстан, на Поволжя. Вони залишали все: майно, меблі, свої домівки. Ці люди опинилися в ситуації, коли не могли повернутися до Німеччини, а в Україні вважалися ворогами народу.
Згодом же взялися і за фізичну ліквідацію німецького спадку: нищили протестантські храми, руйнували автентичні будівлі. Самих же переселенців тут не лишилося іще з 1941 року: з початком війни їх усіх вислали у трудові табори.
Дивна річ, але назва Нью-Йорк збереглася аж до 1951 року. Перейменувала верховна рада урср селище у Новгородське, аби заявити всю серйозність протистояння проти буржуазного американського суспільства.
Була прифронтова зона — тепер фронтова
До повномасштабного вторгнення тоді ще Новгородське жило від прильоту до прильоту. Часом людей зачіпали обстріли. Про старий Нью-Йорк нагадували лише нечисленні старовинні будівлі та назви комерційних об'єктів.
Але місцева громада навіть у тих умовах намагалася працювати, розвивати туристичний напрямок. От, наприклад, відновили одну з будівель — колишній кооперативний магазин, побудований німцем Тіссеном на початку 20-го століття, що пустував останні роки.
Тоді він став центром селища, яке розвивалося. Тут була і ювелірка, і годинникова майстерня, і кредитно-ломбардна контора, і невеликий готель, і тризальний книжковий магазин, де був представлений багатющий вибір наукової, загальної, довідкової, духовної та художньої літератури.
Фото колишнього магазину “Універсал”. Фото з сайту novynarnia.com
У 2016 році в селищі провели перші громадські слухання, на яких було прийнято звернення до Верховної Ради з проханням про повернення Нью-Йорку історичної назви. Рішення громади тоді підтримала й селищна рада.
А Верховна Рада аж 1 липня 2021 року проголосувала за постанову про перейменування селища.
Сьогодні Нью-Йорк, як і весь схід України Україна — це фронт. Селище зазнає постійних обстрілів та руйнувань. У цих умовах складно говорити про історичну спадщину — тому що рахунок іде на людські життя.
Завдяки європейським інвестиціям Донбас із дикого степу перетворився на промисловий передовий регіон. А “завдяки” російській присутності — перетворюється на розстріляну кроваву пустку.
Настане день, коли кожен українець, незалежно від того, звідки він і де зараз живе, зможе поїхати в будь-який куточок України: від Львова до Луганська, від Сум до Сімферополя. І ця дорога буде безпечною, мирною і красивою.
За це майбутнє нам треба поборотися. За це майбутнє ми й воюємо. Настане день, коли історична справедливість покаже своє обличчя. І катів назвуть катами, а героїв героями. Тих, хто будував — визнають, а тих, хто руйнував — покарають і більше не згадуватимуть.
***
Більше про український Нью-Йорк дивіться в нашому відео
