Про марші, вальси, фанк і симфонічну музику, а також з вдячністю, усмішкою, сарказмом і критикою про те, як радянські композитори й виконавці оспівували Київ говорить Олексій Ковжун.
Колись “Як тебе не любити, Києве мій!” мені здавалося совєтчиною, однак мусів минути час для переосмислення та розвитку, щоб у це врости. І тепер у мене це улюблена пісня про Київ і подобаються різні версії цієї пісні та як її співають сучасні музиканти. Пісня фантастична, – розповідає киянин та медіа-аналітик Олексій Кожун.
Водночас, ділиться про захоплення красичною музикою. яка досягає Києва середньовічного та якої мало чув до проголошення Незалежності.
Європейське середньовіччя – це для тих, хто любить лютневу музику – так звучить арфа, а далі українська мелодика та українська церковна музика, дзвони, таке поєднання дуже цікаве… Тому що в Совєтському союзі була така історія, що Україні -це хор Вєрьовки, гопца-гей, на сцені дівчата в віночках, щось з шаблями. А от Середньовіччя було віддано країнам Балтії. Тобто їм можна про середньовіччя, а нам не можна, – говорить Кожун.
Та додає, що Київ залишається незмінним незалежно від епохи та обставин, однак є речі, які дуже сильно засмучують:
Коли піднімаюся на якусь велику точку, мені хочеться і плакати, і стріляти одночасно, і бігти, бо Київ зґвалтований і це велика печаль. Мені розповів мій друг, що знається на архітектурі, що оці будинки, що зводились в кінці 1990-х і досі, що це російсько-український кірпіч. Але це відбувається ще тому, що Київ неймовірно толерантний, теплий та гостинний, відкритий. І наші вади – це, напевно, продовження наших чеснот, – каже Кожун.
Більше про оспіваний Київ на перетині радянського та сучасного слухайте в подкасті:
