Сон на підлозі, відсутність медикаментів та жорстокі покарання. Росіяни створюють нелюдські умови для полонених українських жінок та брутально порушують міжнародне законодавство
Умови далекі від цивілізованих
В українські армії служать 38 тисяч жінок або 15% від статутної кількості військовослужбовців (без урахування мобілізованих). І воюють вони на рівні з чоловіками. Зокрема, й потрапляють у полон.
45-річна Ганна Ворошева — приватна підприємиця з Маріуполя. 23 дні з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну вона допомогала у місцевому волонтерському штабі. 18 березня виїхала до Запоріжжя, що знаходиться за 225 кілометрів від Маріуполя. А через кілька днів знову повернулася, щоб рятувати людей.
Наприкінці березня її і ще кілька десятків волонтерів у різних населених пунктах поблизу Маріуполя, що нині в російській окупації, затримали озброєні люди. Це були колаборанти, які працюють на росіян.
Ворошева провела у полоні 100 днів. За цей час встигла побувати і у так званому донецькому Управлінні по боротьбі з організованою злочинністю, і у сумнозвісній колонії в Оленівці, смт у Донецькій області.
Ворошева — цивільна, тому її взагалі не мали брати у полон. Але колаборантів це не зупинило.
Умови, у яких вона жила там, далекі не просто від Женевських конвенцій, а від простого розуміння людяності. Ворошева утримувалась в Оленівці разом з багатьма іншими жінками, серед яких були поліціянтки, медикині, працівниці судової гілки влади й так далі.
Неодноразово її переводили з одного корпусу до іншого.
Ось що Ворошева розповідає про умови у камерах:
“Багато хто впадав у депресивні стани і мав порушення сну. Бо доводилося спати у пилу у бруді. В тебе одне взуття на все: у ньому ти ходиш по каналізаційних стоках, ним же ти наступаєш на спальні місця людей, що розташовані прямо на підлозі”, — пояснює Ворошева.
Вагітність — у полоні
У травні у колонію привезли захисників “Азовсталі”, серед яких було більше кілька десятків жінок, у тому числі й 21-річна Катерина “Пташка” Поліщук. Відео з її співом на території заводу «Азовсталь» під час його оборони широко розлетілися у соціальних мережах та ЗМІ. За спогадами Ворошевої, Катерину наглядачі колонії одразу впізнали, оскільки бачили в інтернеті відео з її співами.
«Вони запропонували їй заспівати гімн “днр” (колаборантів, - ред.), але вона відмовила, сказавши, що цієї “пісні” не знає. Почала наспівувати гімн України, чим розлютила наглядачів. Її змусили помити підлогу у місці, де розлилася каналізація», — згадує Ворошева.
Катерині Поліщук навмисно не давали спати: кожні пів години наглядачі заходили до камери і примушували її до якоїсь роботи, наприклад, помити стіни або двері.
А одного разу, за словами Ворошевої, Катерину змусили стояти у позі “зірки” — з широко розведеними руками і ногами. Це був своєрідний вид покарання за непокору.
В Оленівці Ганна також познайомилася з 31-річною вагітною військовою медикинею Мар’яною Мамоновою. Нагадаємо, що вагітним жінкам-військовополоненим має бути запропонована госпіталізація в нейтральні країни. Це регулює додаток до Женевської конвенції (III) про поводження з військовополоненими. Але підконтрольні Росії бойовики на це не зважали.
Про здоров’я ніхто не піклувався
Через недоїдання, холод, поганий сон та інші неналежні умови утримування жінки мали гінекологічні проблеми — порушення циклу, болюча менструація та інші проблеми стали ледь не звично справою. Проте, ніяких знеболювальних жінкам не давали, не кажучи вже про гормональну терапію для полегшення проявів менструального циклу чи клімаксу.
Гігієнічних прокладок і тампонів перший час у колонії взагалі не було. Жінки пристосовувались. У медично-санітарній частині колонії попросили старі халати, потім різали їх на стрічки і підкладали у спідню білизну.
«А потім їх прали у камерах. Для цього була півторалітрова пляшка води на день і все. Тобто, хочеш — пий, хочеш — пери. І там же, у камерах, сушили це», — пояснює волонтерка.
Вид на колонію в Оленівці, де утримувались українські полонені, з супутника / Фото: Twitter-акаунт Maxar Technologies
За допомогою жінки намагалися звертатися до медиків, які якось завітали до колонії.
«Приходили дві дівчини у халатах в дисциплінарний ізолятор, питали, чи є в нас якісь скарги, наприклад, до невропатолога. Ми розповіли. Вони пообіцяли передати інформацію лікарю. Але більше до нас ніхто не приходив», — каже Ворошева.
Нагадаємо, що у статті 15 Женевської конвенції (ІІІ) про поводження з військовополоненими зазначено наступне: «Держава, що тримає в полоні, зобов'язана забезпечувати безоплатне утримання їх, а також надавати їм безоплатну медичну допомогу, якої вимагає їхній стан здоров'я».
Ця стаття відноситься до військовополонених, втім, як бачимо, належне утримування не застосовувалось і до цивільних.
Полони тривають не місяцями, а роками
Громадянки України, що потрапили до російського полону після 24 лютого — не єдині бранки окупантів. Ще до початку повномасштабного вторгнення підконтрольні Росії колаборанти затримували на своїх блокпостах жінок, а потім відправляли їх у СІЗО та інші місця утримання.
Правозахисний проєкт «Медійна ініціатива за права людини» (МІПЛ) давно відслідковує ці історії.
«По багатьох справах, до яких ми дотичні, тільки зараз почали вручати обвинувальні акти, тобто справи лише зараз дійшли до суду. Тобто, люди кілька років позбавлені свободи, і з ними нічого не відбувалося. Людей фактично ізолюють і вони утримуються в нелюдських умовах», — зазначає адвокат об’єднання Umbrella, експерт МІПЛ Андрій Яковлєв.
Вид на завод ізоляційних матеріалів у Донецьку, який підконтрольні Росії бойовики перетворили на місце ув'язнення / Фото: Telegram-канал «Донецкий тракторист»
Зв’язку з жінками, що знаходяться у полоні окупантів вже кілька років, майже не має. Одна з небагатьох можливостей для них передати інформацію — це адвокати, що захищають їхні інтереси на окупованих територіях.
Нещодавно “Медійна ініціатива за права людини” опублікувала дослідження, у якому описує досвід жінок, що перебували у російському полоні. У дослідженні зазначено, що точну цифру затриманих жінок назвати неможливо, оскільки не існує на 100% верифікованого державного або правозахисного списку полонених.
Свавілля Росії тривають роками. А російсько-українська війна — не перший збройний конфлікт, під час якого якась зі сторін не дотримується норм Міжнародного гуманітарного права. Втім відмовлятися від нього ні в якому разі не можна.
“Це єдиний дієвий механізм, який хоча і дає збій, але загалом працює. Навіть попри те, що держави порушують вимоги, все-таки Міжнародне гуманітарне право — це звіт загальноприйнятих правил ведення війни. І у разі його порушення відповідні особи повинні нести покарання. Саме для цього існують окремі механізми, наприклад, Міжнародний кримінальний суд та національні системи правосуддя за воєнні злочини та злочини проти людяності”, — вважає юристка Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини 32-річна Віталія Лебідь.
Україна докладає зусиль для звільнення своїх героїв та героїнь з полону. Нещодавно вдалося врятувати 215 людей, серед яких парамедикиня батальйону “Азов” Катерина “Пташка” та вагітна медикиня 36-ої окремої бригади морської піхоти Мар’яна Мамонова. Вже на волі, у безпечному Луцьку на північному заході України, Мар’яна народила дівчинку.
***
Стаття написана у партнерстві з The Institute for War & Peace Reporting
