Оті всі навіть не імперські, а суто сучасні російські міфи про начебто "заснування" Одеси наприкінці XVIII століття треба просто взяти та викинути на смітник історії. І не лише тому, що ще за часів російської імперії святкували 100-ту річницю "приєднання" чи "завоювання" Хаджибею, а й через те, що і сам Хаджибей як майбутня Одеса, так і всі околиці були заселені українцями та дуже тісно пов'язані з українським козацтвом різних часів.
Детально про це у нашому відеосюжеті з ексклюзивними ілюстраціями та історичними картами.
Почнемо ще з далекого XV століття, коли Північне Причорномор'я на деякий час відійшло до Великого князівства Литовського та було одним політичним та кулутурним простором з іншими українськими землями. Ота сама фортеця Коцюбіїв стала торгівельним форпостом українців на Чорному морі. Потім же, з кінця ХV та аж до другої половині ХVІІІ століття ці землі належали Кримському ханству та Османській імперії. Хоч це були мусульманські держави, але політика щодо всього іншого, немусульманського, населення була дуже проста - плати податки, не бунтуй - і все буде добре.
Однак, битви між козаками і татарами десь тут, неподалік від Одеси та на території Одеської області траплялися досить часто - так же часто, як і союзницькі дії козаків разом з тими ж татарами.
І тому коли на місті Коцюбієва відновилося турецьке містечко Хаджибей, то заселяли його як раз, головним чином, українці, ті ж самі козаки. Розташовані поруч соляні промисли Куяльника були тим місцем, куди постійно їхали українські ж чумаки - торгувати. Сюди вони везли якийсь товар на продаж чи зерно для перевантаження на судна, а назад - вже везли куяльницьку сіль. Так тривало досить довго, а приморська місцевість поступово заселялася українцями, які бігли якнайдалі від кріпосного права у Речі Посполитій та постійних воєн.
Та у кінці ХVІІ століття під час чергової війни московського царства з Османською імперією біля Хаджибею постійно проходили сутички козацьких частин з турецькими і татарськими. Зокрема, тут діяв козацький полковник Семен Палій - той самий, який згодом очолив козацьке повстання, а зараз його іменем названа велика вулиця в Одесі. 10-13 квітня 1691 року Палій розгромив як раз на Пересипу, в районі нинішньої Лузанівки, велику татарську армію, яка поверталася до Криму аж з Сербії з награбованим та полоненими.
У липні 1709 р. через Пересип біля Хаджибею пройшов загін шведського короля Карла ХІІ та гетьмана Івана Мазепи, які тікали від московської армії після Полтавської битви. 15 липня вони заночували десь біля нинішнього села Сичавка, а 16-17 липня - на території нинішнього Пересипу, та відвідали містечко Хаджибей.
Місто Хаджибей у XVIII столітті дійсно було невеликим. Але це був важливий порт, через який з усієї підвласної Османській імперії частини Північного Причорномор'я та південної частини Речі Посполитої йшла активна торгівля зерном. Це зерно забезпечувало від третини до половини всіх потреб у хлібі Константинополя (або Стамбула). Причому аналіз документів з турецьких архівів свідчить про жорстку конкуренцію двох портів - Хаджибея та Аджидера (майбутнього Овідіополя) та, відповідно, місцевих угруповань купців. Можливо, що саме монополія та корупційні зв'язки купців з Аджидеру стали причиною того, що у середині XVIII століття активізувалася діяльність порту в Хаджибеї, а для його захисту відбудували на місці старовинного замку невелику фортецю Єні-Дунья.
Так чи інакше, але у турецькому Хаджибеї та сільській околиці до 1768 року мешкало досить багато людей, головним чином українців. Але потім, під час російсько-турецької війни 1768-1774 рр. Північне Причорномор'я було певний час окуповано російськими військами - і все місцеве населення, яке не втекло, було примусово вивезене, депортоване аж у приазовські землі та на Дон.
Тому після 1774 року починається нова хвиля заселення Хаджибею та його околиць українцями - фактично з чистого листа. Сюди масово бігли козаки після ліквідації у 1775 р. Запорізької Січі та селяни, які тікали від кріпацтва. А Османська імперія заохочувала це переселення, щоб заново заселити спустошені росіянами землі. Відродився і Хаджибей як портове місто - навіть у російських документах, що збереглися з військової розвідки, є свідчення про великі хлібні склади (як тоді казали - "магазини") у Хаджибеї перед 1787 роком.
І тому по обидва боки Пересипу Хаджибейського лиману (тоді обидва "одеські" лимани називалися Куяльницькими, від чого залишилися назви річок - Малий і Великий Куяльник) після 1775 року простежуються поселення по схилах Шкодової гори - три Куяльницькі хутори. Останні з них потім поступово перетворилися на два великі села - Усатове та Нерубайське. А Куяльницькі хутори теж розрослися до трьох невеликих селищ, а потім уже у другій половині ХІХ століття увійшли до складу Одеси. Поруч були і поселення українців на соляних промислах Куяльника - їх нащадки і досі живуть в Одесі, з прізвищем Соляник.
Цілком природно, що всі ці населені пункти стали "повноцінними" - у них збудували церкви, велися парафіяльні метричні книги, були створені цвинтарі. Ті самі, які дійшли до нашого часу з козацькими хрестами на похованнях - Сотниківське кладовище, Усатівське кладовище, кладовище у Нерубайському та інші. Поховання, датовані періодом 1775-1791 рр. та більш пізніші - наочні свідоцтва ролі козаків у житті Одеси.
А вже під час наступної війни між російською та Османською імперією 1787-1791 рр. саме чорноморські козаки, наступники запорожців, складали основу тих військ, які знову завойовували Північне Причорномор'я та брали штурмом Хаджибей на чолі з Антоном Головатим. Та і сам Головатий вважається одним з засновників містечка Біляївка. І заселення земель біля Одеси вже потім, на рубежи XVIII-XIX століть вже за часів російської імперії теж йшло переважно з українців. Але тут змішувалися ті селяни, яких примусово переселяли як кріпаків їх власники, ті селяни, які продовжували втікати сюди від кріпацтва, а також ті чорноморські козаки, які не переселилися на Кубань.
Але заселення Одеси в XIX столітті - це вже зовсім інша історія. А загалом, саме українці були і є основою населення Хаджибею, який потім перетворився на Одесу. А українські козаки зіграли дуже важливу роль в історії міста на всіх її ранніх етапах.
