На початку березня 2014 року кілька сотень проросійських людей захопили будівлю Донецької облдержадміністрації. То було вперше й невдало. Однак подібні масові штурми повторювалися до 6 квітня. Саме в цей день прихильникам «руського міра» таки вдалося прорватися в будівлю ОДА та повністю взяти її під свій контроль.
Події весни 2014 року увійшли в історію як одне із наймасовіших заворушень прихильників «руського міра» та розв’язання військової агресії рф на сході України.
Тоді дестабілізація держави не обмежилась тільки анексією Криму. У березні-квітні відбулась серія акцій, відомих як «русская вєсна», яку організували російські спецслужби, зокрема й у Донецьку.
Тодішні заяви про створення «днр» та масові вуличні мітинги стали передумовою захоплення Донецької обласної державної адміністрації. Не з першої спроби, але її захопили сепаратисти - 6 квітня, рівно 10 років тому.
Найбільша і найпоказовіша акція, яка відбулася в Донецьку, була 1 березня. рф у перший день місяця «дозволила» путіну вводити війська в Україну, а організовані москвою групи стали фактично захоплювати традиційні мітинги «антимайданівців» -бюджетників у містах південного сходу України.
Саме за таким сценарієм розвивався і мітинг 1 березня. Тоді в центрі міста зібралися до 10−15 тис. осіб. Мітингів було навіть два: на площі Леніна та біля Донецької ОДА.
Зрештою сцени обох акцій захопили кілька сотень людей, які радикально змінили гасла протестів відповідно до інструкцій кремля.
На донецькій площі Леніна біля мікрофона після невеликої сутички опинився проросійський активіст павло губарєв. Він виступав на тлі прапора рф, де назвав південний схід України «російською землею і Новоросією», закликав не визнавати владу в Києві та змусити місцевих силовиків «присягнути народній владі».
Тут же, на сцені, спільники губарєва оголосили його «народним губернатором»
Відтоді мітинги «групи губарєва» біля Донецької облдержадміністрації стали регулярними.
3 березня ці люди вперше захопили частину будівлі ОДА.
Однак по-справжньому широку суспільну підтримку дії сепаратистів не отримали.
Хоча мітинги біля ОДА тривали, вони ставали все менш помітними: 5 березня зібралося близько 7 тис. осіб, 9 березня — 5 тис., після загибелі активіста Дмитра Чернявського на мітинг 14 березня прийшло до 4 тис. учасників, а надалі вони збирали не більше 1 тис. осіб.
Самого ж губарєва згодом затримала СБУ в Донецьку. А вже у травні 2014-го його звільнили з-під арешту, обмінявши разом з двома іншими затриманими сепаратистами на трьох полонених працівників СБУ. Пізніше він жив у рф, а після початку повномасштабного вторгнення 2022 року знову вирушив воювати проти України.
Заміну губарєву знайшли швидко. Вже на початку квітня протести біля ОДА почав очолювати денис пушилін — так званий «голова днр».
Спалах подій у Донецьку загострився 5−7 квітня 2014 року. Вже 6 квітня близько 2 тис. сепаратистів зібрали на донецькій площі Леніна. Після закінчення мітингу вони пройшли вулицею Артема до будівлі ОДА, яка на той момент перебувала під охороною міліції. Після нетривалих зіткнень з силовиками Донецьку ОДА було остаточно захоплено. А вже 7 квітня, у сесійній залі будівлі Донецької ОДА, сепаратисти проголосили «декларацію про суверенітет Донецької народної республіки» на території Донецької області.
Про події тих переломних днів пригадує тодішній заступник начальника Управління інформполітики та з питань преси Ілля Суздалєв. 6 квітня він працював в адміністрації, коли туди вдерлися проросійські люди.
«Я пам’ятаю, що це була неділя. Ще о другій половині дня все було тихо. Згодом на вулиці почалися заворушення. Був натовп, але вони часто приходили до адміністрації з мітингом. Я подумав, що вони покричать і через певний час підуть. Але згодом зрозумів, що відбувається щось нетипове. Виявилося, що вони почали штурмувати адміністрацію», — розповідає журналістам «Вчасно» Ілля Суздалєв.
«Вони викинули прапор України і внизу почали вигукувати «Ура!»
За словами Суздалєва, адміністрація напередодні певним чином готувалася до такого штурму. Для цього між другим і третім поверхом на сходах встановили металеві решітки. Це мало б їх спинити, однак цього не сталося.
«Вони зуміли обійти ці решітки, почали лізти вгору по поверхах. Я тоді пішов у приймальню до секретаря і ми разом з охоронцем піднялися нагору — чекали там, що буде відбуватися далі, — розповідає Ілля. — Тікати нам не було куди, ліфт відключили. Хвилин за 10 вони прийшли не з нашого боку, а з іншого крила. Вибивали двері і йшли далі. Дійшли до кабінету, де була табличка: «Тарута Сергій Олексійович» (тодішній голова ДонОДА — ред.). Секретар відкрила двері, вони викинули прапор України, а внизу почали вигукувати «Ура!».
Ілля пригадує, як вони почали грабувати кабінети, й саме в той час їм вдалося вийти із вже захопленої адмінбудівлі.
«Нам диспетчер знизу увімкнула ліфт, і ми тихо спустилися у підвал. Там їх теж було багато, але ми вдали, що „свої“, і так нам вдалося вийти звідти», — каже Ілля.
Проросійські активісти підняли над будівлею ОДА російський прапор
«Ходили забирати речі під дулами автоматів»
Спогадами десятирічної давнини із журналістами «Вчасно» поділилася тодішня начальниця Департаменту медіа й комунікацій Олена Малютіна. Пам’ятає, як брудні проросійські люди охопили адміністрацію, але вони й поняття не мали, як працює ця влада.
«До захоплення ще в лютому, коли почалися всі ці заворушення, не було чіткого розуміння, чим це все завершиться. Президент втік, а обласна й районна влади були в розпачі. Від них не надходило адекватних дій чи вказівок. Кожен був сам за себе», — каже Олена.
За її словами, після захоплення адміністрації, вона з колегами приходила як співробітник, але через небезпеку ніхто вже не працював.
«Згодом ми зрозуміли, що ця історія надовго і вирішили забрати свої документи, комп’ютери й все те, що було цінне в офісі, — каже Олена. — Це була така авантюра, ми ходили забирали речі під дулами автоматів. Ми майже все змогли евакуювати, принаймні всю техніку і навіть трохи більше. Здебільшого завдяки Іллі Суздалєву згодом змогли організуватися й повернутися до більш-менш нормальної роботи журналістами в тих умовах, настільки це було можливо».
Жінка пригадує, як щодня з колегами приходили до адміністрації подивитися, на що проросійські люди її перетворюють.
«Це були люмпени, які захопили владу, — каже Олена. — Багато хто з них був під наркотою, п’яні, багато було брудних і смердючих. Всі спиртні напої випили в перший день захоплення адміністрації. Далі вони розкрадали державне майно й те, що належало співробітникам. Навіть було таке, що вони випорожнялися на столах».
Олена пригадує, як загарбники виставляли кордони, так звані чекпоінти для того, щоб пройти в адміністрацію. Але ніхто з них не розумів, як працює влада, і хто конкретно до неї причетний.
«Вони були озброєні автоматами, один хлопець який мене постійно проводив, мав металеву річ, якою колють лід, до неї був припаяний металевий шар, а на нього — цвяхи. І так він розгулював по адміністрації, — каже жінка. — Сказати, що він був не дуже адекватний — це не сказати нічого. А ми люди виховані й поводилися дуже чемно, бо розмовляти з мавпою, у якої в руках зброя, було дещо страшно. Ось так вони слідкували за порядком адміністрації, яку вони попередньо розгромили, розтрощили й перетворили в сарай».
Активісти проросійської акції вільно ходять внутрішнім двором ОДА, силовики не втручаються
Після захоплення ОДА 12 квітня 2014 російський диверсійний загін під командуванням полковника фсб у відставці ігоря гіркіна почав захоплення Слов’янська й Краматорська. Однак згодом обидва міста було повернено під контроль України.
16 квітня в Донецьку сепаратисти захопили будівлю мерії. 28 квітня в місті відбувся останній проукраїнський мітинг. На учасників маршу за єдину Україну напали люди в камуфляжі з битами. Щонайменше 15 осіб отримали важкі травми, міліція при цьому фактично ніяк не перешкоджала нападникам — як під час інших ключових подій у Донецькій області.
На фоні цих подій, зокрема, захоплення адмінбудівлі, журналісти Донецької обладміністрації передислокувалися в інше місце. Вони намагалися донести в новинах, що місцева влада працює в місті й не боїться загарбників.
«Ми давали новини, писали про всі наради, які відбувалися. Були провали, коли по декілька днів нічого не було, ніяких нарад, — розповідає Ілля Суздалєв. — Однак старалися робити все, щоб показати роботу адміністрації, навіть попри те, що захоплена будівля».
В той час інші співробітники обладміністрації працювали у різних місцях — хтось виїхав з міста, а хтось лишався вдома. Всі чекали вказівок від губернатора. З часом деякі чиновники почали переходити на бік росіян.
«Це точно не більшість і навіть не третина на фоні загальної кількості, але таких було чимало, — каже Ілля. — Коли захопили адміністрацію, ніхто не знав, що це надовго, й народ розгубився. Багато чиновників чекали, поки дадуть команду. Вони не робили нічого без вказівок. У той час Тарута мав інші завдання, він взагалі людина не державної системи, він — бізнесмен, і в нього був інший підхід. На той час стояли завдання щодо оборони області. Поточна робота з підпілля виконувалася, але щось глобальне — ні. Потім всім сказали переїжджати у Маріуполь, але туди поїхало небагато. Інші продовжували працювати з різних міст, деякі навіть їздили в Донецьк додому. Так було до 2017 року, поки не заборонили».
Обладміністрація Донеччини з часом облаштувалася в Краматорську. Ті, хто не був згоден там працювати — їхав назад до Донецька.
«Хто хотів працювати далі - приїжджав. З приходом губернатора Олександра Кіхтенка до нового року вже основні служби було відновлено», — додав Суздалєв.
Проросійський мітинг під стінами Донецької ОДА
