14 вересня 1954 року кровожерна радянська влада знову показала свій апетит, використавши військових і цивільних як піддослідних в нелюдському експерименті, який зруйнував десятки тисяч життів. Йдеться про навчання із застосуванням ядерної зброї під кодовою назвою "Сніжок", які проводилися на Тоцькому полігоні в Оренбурзькій області.
Вже тоді "совєти" мріяли про третю світову війну і відпрацьовували прорив оборони противника за допомогою тактичного ядерного удару. Місце експерименту також обрали неспроста: в СРСР вважали, що ландшафти Оренбурзької області майже схожі на типові рельєфи Західної Європи – саме там, нібито, повинен був початися новий світовий конфлікт.
Як це було
Військові навчання на Тоцькому полігоні проходили під командуванням маршала Георгія Жукова. У них брали участь 45 тисяч військових, які, в принципі, здогадувалися, чим займатимуться, але гадки не мали про те, якими будуть наслідки. Мимовільними учасниками виявилися близько 10 тисяч осіб, які мешкали в безпосередній близькості до полігону. Їх евакуювали, але одразу після завершення навчань дозволили повернутися у пронизані радіацією хати.
На навчаннях також задіяли 600 танків та самохідно-артилерійських установок, 600 бронетранспортерів, 320 літаків та тисячі автомобілів різного призначення.
Головною метою навчань було зрозуміти – як проводити наступ та тримати оборону в умовах ядерного вибуху. Також радянське командування цікавило, як саме ядерний вибух та його наслідки вплинуть на військову техніку, місцеву флору та фауну. Для того, щоб отримати більш точну картину впливу на тварин, неподалік мішені, в яку мала прилетіти ядерна бомба, тримали на прив’язі цілий "зоопарк" звірів-смертників. Серед них були коні, мавпи, свійські тварини, коти, собаки і навіть верблюди. Чи варто говорити, що на них чекала жахлива доля…
Вибух ядерної бомби пролунав о 9:34, коли пілот Ту-4 з висоти 8 км скинув атомну бомбу РДС-2 потужністю 40 кілотонн (більш ніж удвічі потужніша за бомбу, скинуту на Хіросіму, – ред.). Гриб від ядерного вибуху за сім хвилин піднявся на висоту 15 км над землею.
Через 40 хвилин після вибуху військові почали навчання і кинулися в атаку повз епіцентр вибуху, штурмуючи оборону противника. Солдати, незважаючи на спекотну погоду, були одягнені в зимовий одяг, який, за задумом "совєтів", мав врятувати їх від наслідків ядерного вибуху.
Внаслідок вибуху також спалахнули пожежі у кількох прилеглих селах.
Солдат М. Вавіленок, який брав участь у навчаннях, потім згадував, що "техніка (яка стояла, – Ред.) до 1000 м від епіцентру виявилася вдавленою в землю і оплавленою. Від вікового лісу в епіцентрі нічого не залишилося. Трохи далі стали з’являтися пеньки, потім – частина стовбурів, потім – дерева зі згорілими верхівками".
Інший солдат В. Балуєв згадував, що йому та іншим солдатам було дано команду "лежати ниць і не піднімати голови".
"Зловісну тишу порушив страшний вибух, від якого затремтіла земля. Було психологічно важко, накрила хвиля такої самотності та безпорадності, страху та жаху. У мене сповзла каска з голови, і я витяг руки, щоб її натягнути. Цих секунд вистачило, щоб отримати променеве опромінення кистей рук. Коли в небо на висоту 6 км піднявся ядерний гриб, ми піднялися і дивилися на це диво. Розплата за цікавість – опік сітківки очей, шкіри, пошкодження слуху від потужної ударної хвилі", – писав Балуєв.
Ось як вибух на полігоні показувала радянська пропаганда:
Наслідки
Результати тодішнього експерименту відразу ж були засекречені і часткову правду змогли дізнатися лише 1993 року після розвалу СРСР. Радянські пропагандисти з ТАСС 17 вересня повідомили, що "Під час випробування отримано цінні результати, які допоможуть радянським ученим та інженерам успішно вирішити завдання щодо захисту від атомного нападу".
Однак те, що закінчилося для влади, тільки почалося для учасників навчань та місцевих, які повернулися до своїх домівок.
17-річна Лідія Лебедєва того дня проходила практику в офіцерській їдальні на полігоні. Для захисту від радіації дівчині та її подругам порадили сховатися під ковдрою, під якою вони згодом спали до 25 жовтня, коли практика на полігоні закінчилася. Через вісім років вона народила дочку, яка була приречена.
"Дівчинка народилася хворою зовсім, без розумового, без фізичного розвитку. Пролежала вона 12 років. Зростом як чотирирічна дитина, кінцівки у неї були півторарічної дитини. Через три роки після неї народився син, у нього зруйнована вся ендокринна система", – цитувало Лебедєву. "Радіо Свобода".
Інші учасниці злощасного експерименту – 18-річна Тамара Попова та її подруга Олександра Іващенко. Саша після експерименту прожила 16 місяців та померла у віці 23 років. Тамара через вісім років народила дівчинку, яка прожила лише 8 годин. Через рік вони з чоловіком знову спробували зачати дитину, але хлопчик, що народився, за словами самої матері, був потворним.
"Він був зовсім потвора, просто якесь м’ясо одне. Помер. Я вирішила, що більше не народжуватиму", – розповіла вона у 2021 році виданню Baza.
У зоні, що постраждала від ядерного вибуху, народжуваність у наступні 50 років знизилася майже в 3 рази. Число аномальних захворювань виросло в 1,6 рази. Також багато людей захворіли на онкологію. В Оренбурзькій області це друга причина смертності після серцево-судинних хвороб.
"Всі, хто отримав велику дозу радіації, померли одразу впродовж року", – розповідав місцевий лікар-онколог Володимир Барановський.
З 45 тисяч військових, які стали жертвами експерименту, живими, станом на 2004 рік, залишалися лише трохи більше 2 тисяч осіб. Половину з них офіційно визнано інвалідами першої та другої групи.
Говорити вголос про масштаби трагедії на Тоцькому полігоні почали лише після катастрофи на Чорнобильській АЕС. А про масштаби того, що сталося, стало зрозуміло лише 1993 року, коли з документів було знято гриф секретності.
