Таких, як вона, діловою мовою називають професіоналами, а побратими кажуть просто: «Надя — медик від Бога!». Її історію розповідає Угруповання Об'єднаних сил.
Годі порахувати, скільки на рахунку тендітної Надії врятованих життів, втім, сама вона каже, що досі пам’ятає першого пораненого, якому надавала допомогу:
«Це було кульове поранення в грудну клітину і пневмоторакс… І я досі тактильно, через рукавички, пам’ятаю відчуття тіла воїна, якого рятувала. Звісно, відтоді дуже багато змінилося, змінилося в головах кожного з нас, і в серцях… Ми навчилися діяти в ситуаціях, в яких, здавалося, не впораємося. Ще півроку тому я не могла уявити, що одночасно необхідно буде рятувати 15 поранених бійців… Але нам вдалося».
У Князівській 14 омбр Надія служить з 2016 року. Каже, з дитинства мріяла про фах військового. І хоча пішла вчитися на медика, вже коли складала випускні іспити, знала, що йде до війська. На випускний не пішла: того ж дня поїхала вже на полігон.
До сьогодні, каже Надя, про свій вибір жодного разу не пошкодувала.
«Я тут на своєму місці, я роблю те, що можу і вмію. Та у всьому, що мені вдається, велика заслуга, - людей, які поряд зі мною, побратимів, мого підрозділу. На фронті вони для тебе більше, ніж сім’я. Це люди, від яких залежить твоє життя. І доля країни…», — каже вона.
Удома на Надю чекає маленький 3-річний син. Хлопчик чекає на маму з бабусею, мамою Наді, яка з розуміння поставилася до рішення доньки в нинішній час «не засиджуватися в декреті».
«Шалено скучаю за своєю малечею. Я не можу зараз подарувати своєму синові обійми, але я роблю все можливе для того, аби подарувати йому мирне майбутнє… Коли думаю про синочка, завжди усміхаюся. І це допомогає відволіктися від нашого сьогодення».
Сама Надя не будує далеких планів на майбутнє, бо не знає, що може чекати на кожного з нас навіть за півгодини. Одне вона знає напевне – відвоюємо і повернемо до життя всі окуповані території, включно з Кримом.
