Після 2014-го року, коли вже ОРДЛО остаточно сформувалося, а я виїхала з нього та вивезла родину. Я не припиняла спілкуватися з колишніми сусідами, колегами по роботі, знайомими. З списку тих з ким я стримано могла розмовляти виключила лише родичів. Вислуховувати, як вони грабують мій дім та б’ються за речі й мене просто не було сил.
Тоді в ОРДЛО була ейфорія, усі чекали, що ось-ось з росії підуть вагони інвестицій, грошей, люди стануть отримувати великі пенсії, зарплати, жити, як у Москві. Це було дуже дивно чути від людей, які отримували найвищу в Україні шахтарську пенсію, а це на 2014 рік було 14750 грн. Мали джипи, гарні будинки з гарним ремонтом, їздили відпочивати у Крим, Грецію, Єгипет та Закарпаття.
Свердловськ (Довжанськ) де я жила до 2014-го року, завжди називали містом мільйонерів. Й це правда. Тут був розвинутий бізнес, багато приватних лікарень, лікарів, понад 15 ювелірних крамниць, десь понад 30 приватних стоматологічних клінік, величезний базар (ринок), супермаркети.
Шахтарі заробляли від 10 до 50 000 гривень. Безкоштовне вугілля. Безкоштовні путівки за рахунок профсоюзу. Гарне життя, гарний сервіс. Ні, звісно ж були проблеми: погані дороги (о, їх зараз згадують в ОРДЛО, як ідеальні), корупція, екологія.
Але критична більшість хотіла жити ще гарніше. Не за рахунок роботи чи розвитку, ні, за рахунок зради України та віри у те, що путін дасть. Що саме дасть, кожен вигадував свій роздум. Запевняв себе, що саме так буде й ніс цю ідею у маси, розповідаючи, що ось він точно знає, що путін дасть пенсії вище ніж у росіян, що шахтарям будуть платити у доларах, усі лікарні будуть безкоштовні, навіть приватні, усіх корупціонерів посадять, усіх бариг-підприємців розстріляють, усіх його особистих ворогів зішлють у Сибір, бо путін – це майже сталін.
Мріяли, що будуть жити, як у срср чи навіть краще. Краще ніж росіяни та москвичі. Бо ж путін дасть. А ще мріяли, що в «республіці» та на росії будуть жити усі свої, тобто жодного інакодумця, усі російськомовні, усі росіяни, а не якісь там «чорно-хохло-узко», усі комуністи, усі радянські громадяни. В оце «все свои», теж вкладали кожен своє. Критична більшість схилялась, що «своїми» будуть виключно російськомовні та люди, що мають доведену слов’янськість, російськість, тобто ніяких там «моджахедів», «циган», та не дай боже «євреїв». Щоб ніхто не патякав на якійсь іншій мові окрім російської. Щоб усі за одного лідера голосували й любили його, бо це ж «батько нації», щоб ніяких там опозицій, різних партій, не дай бог, щоб у «республіку» не просочилися збоченці (тут просто ненавидять ЛГБТ), щоб усі свої були однієї віри, звісно ж московської, а не якоїсь там європейської.
Ці мрії про життя після «звільнення від укро-хунти» просто заполонили увесь простір. Люди майже не про що інше не розмовляли, тільки, як буде гарно, коли путін все дасть та в їх «республіці» залишаться лише свої.
Я питала чи не здається їм, що це фашизм, продовження гітлерівської ідеології, вбивати усіх, хто не підходить під гітлерівський стандарт мислення, кольору шкіри, контурів обличчя, що газові камери починалися з тієї з мрії, про світ для своїх. Звісно ж сміялися, ну, як це порівнювати фашизм й їх мрії, бо це ж інше. Це просто покращення життя, а не якийсь там фашизм. Це ж просто гарно, коли усі свої навколо, при чому тут фашизм.
А що ви зробите, якщо люди не будуть однакові, не будуть вам до вподоби, не будуть поділяти ваше життя, – питала я, – мені з посмішкою відповідали, – та ти шо, ну, як це може бути, щоб люди не хотіли жити у російському раю, де все буде для людей, по справедливому, для всіх однаково, але як що такі зрадники знайдуться, ми їх вб’ємо.
Звісно ж я питала й про те, чому путін має давати усе й ще більше народу Донбасу, але не дає нічого росіянам. Чому не розділяє між росіянами долари від продажу газу, нафти, золота, лісу, інших ресурсів. Чому глибинка росії це 50-ті роки й час там застиг, а цивілізація ще довго туди не загляне. Мені посміхалися загадковою посмішкою, – тому що, як ти не розумієш, то ж свої, а ми інші свої, нас треба буде задовольняти, щоб утримати нашу любов.
А, ясно, – теж сміялась я, – свої у кожного свої, зрозуміло. Ви маєте надію, що будете для путіна більш своїми ніж росіяни. Але чому ви впевнені, що на вас усіх у росії вистачить грошей?
Ось тут починався справжній концерт. Мені доводили, яка росія багата країна, де все є й буде завжди, тому, саме тому, путін все дасть, бо ж нано-технології, нано-зброя, нафта, газ, золото, залежність світу від росії.
Що ж, я то кажуть, обіцянки-цяцянки до справи не пришиєш. Я врівноважено вирішила почекати. Інколи, правда, питала, як їм багатим та обдарованим коштами путіна не соромно їхати в мирні частини України за грошима, але ж, звісно, лунала пісня «це інше, ми заробили, Україна нам винна».
Правда, спостерігаючи за життям екс-міста, я щось не бачила навали інвестицій, грошей. Правда, мрії багатьох дійсно здійснилися. Бо з ОРДЛО виїхали усі, хто дратував мовою, іншим відношенням до життя та росії. Багато людей вбили, бо ж це виконувало чиюсь мрію, жити серед своїх, то він прибирав з життя тих, хто заважав. Якщо ви думаєте, що в ОРДЛО мирних громадян вбивали виключно росіни чи військові, ви помиляєтесь, десь 80% вбивств, зґвалтувань та інших злочинів в ОРДЛО скоєно мирними місцевими громадянами, які впевнені, що вони просто прибрали з життя чужих, ворогів «республіки», ворогів «народу», просто очищували місто для себе, щоб навколо були одні свої.
Ні, звісно ж, ОРДЛО стало сателітом росії й отримує повне фінансування з бюджету росії. Я не хочу сказати, що росія шкодує грошей на ОРДЛО, але й утримує на рівні «аби не здох». Тобто платять зарплати, пенсії, соціальні виплати, інколи дають продукти, як гуманітарку. Щодо ремонту доріг чи, як мріяли донбасяни, прокладення абсолютно нових комунальних комунікацій, чи відкриття нових підприємств, то тут дірка від руської баранки (бублика).
Якщо сюди додати той факт, що на росії крадуть 50% відсотків з усього, куди наділяються кошти, а в ОРДЛО крадуть 80% з усього, що сюди приходить, то можна зробити висновки, що так, знову ж таки мрії деяких людей про «путін дасть» здійснилася. Усі чиновники ОРДЛО у тому числі й «керівники», за 9 років встигли придбати гарну нерухомість у океанічних країнах, де не діє екстрадиція. Свої у кожного свої.
Тай самі багаті росіяни тікають зі своєї багатої країни, аж ліс шумить.
Доріг по ОРДЛО майже не має, є напрямки, де люди й машини пливуть з ями у яму. Води в ОРДЛО не має, бо комунальні системи ніхто не міняв й не ремонтує. Лікарні занедбані, ліків в них немає. Приватні лікарні майже усі зачинені, бо дуже страшно працювати, коли на прийом приходить шахтар з автоматом та вимагає лікувати безкоштовно та якісно, бо він захисник.
Ось в ОРДЛО раділи, що нас бомблять та відключається світло. В Україні вже все давно полагодили й забули, а в ОРДЛО 9 років віялові відключення світла, відсутність води та зв’язку. Але, ось мешканці ОРДЛО тільки зараз зі здивуванням почали розуміти, що так з віяловими відключеннями світла, без води, з дірявими дахами, на зношеному й вкраденому, живе уся росія.
От на днях у Ростові сталася трагедія. Під час матчу почалась злива й діти разом з дорослими сховалися під трибунами. Поривом вітру а трибуни завалило, загинули діти та їх батьки. Що ж, в Україні кожен день гинуть діти та їх батьки, й не через негоду, а через агресію ось цих самих росіян, тому не до емпатій.
Ростовчани з подивом дізнаються, що на ремонт ось цих трибун було виділено 800 мільйонів рублів, а каркаси навіть не вбетонували у землю. Вони просто стояли на землі, бо гроші вкрали, а очі замилили яскравим шоу з перерізанням стрічки на відкритті.
Саме так по усій росії, «блеск и нищета куртизанок». Пафосно відкривають дерев’яний вуличний туалет тіпа сортир, де просто замінили двері. Ось приблизно так й у ОРДЛО. Чиновники жирують, міста ОРДЛО заповнені «інфініті», «теслами» та «крузаками», а нарід човгає на роботу у маршрутці, де треба притримувати двері, що прогнили й не зачиняються.
В ОРДЛО досі вірять: цар добрий, усе дає, чиновники погані, бо крадуть. Але ж свої, – хитро та хижо посміхаюсь я. Їх поставила управителями росія, ніякої там «западної демократії», яка так бісила нарід Донбасу. Все під контролем «крепкого хозяйственника» з кремля. Наскільки «крепкого» вже з подивом та страхом спостерігає уся росія, бо виявилося, що росія має «отрицательный рост буджетных доходов», тобто дірку у бюджеті у 44 мільярда доларів.
Тобто «гол, как сокол» це вже візуально можна побачити на голій дупці росії. Звісно ж росія скоротила фінансування ОРДЛО, бо ж не може скоротити фінансування кадрова та чечні, приватної армії пригожина чи утримання військових. Тому будуть «отрицательно поповнять бюджет республік», тобто крутити дулі.
Я вважаю, що десь на осінь росія вже зупинить фінансування в ОРДЛО й соціальних виплат. Буде ще якось намагатися утримувати ново окуповані райони – ось зараз туди дають більше грошей ніж на староокуповані території, але ж дірка у бюджеті зростає, санкції смішать іскандери.
Тому ОРДЛО чекають скрутні часи. Без світла, без газу, без води й без зарплатні. Як у 90-ті тільки гірше. Бо, пацани, вибачайте, але усе, як ви бажали – свої у кожного свої.
Родичі мобілізованих з так званої «днр» скаржаться, що їм не виплачують компенсації за їх поранення та загибель рідних. Виплати припинились з вересня 2022 року. Звісно ж нарід Донбасу почав писати листи, звернення та петиції «доброму царю» путіну. Мовляв, вмирали за вас, за родіну нашу, расію матушку, а нам за це – зась, копняка під хвіст, як же так, дайте грошів.
Дописалися до того, що «республіканська» «генеральна» «прокуратура» провела ціле розслідування, де ж гроші, що так потрібні вдовам мобілізованих та ополченців, бо ж в наливайках вже в борг не наливають.
«За даними перевірок генпрокуратури встановлено факт відсутності фінансування, сума складає більше 38 мільярдів рублів» – сказали наріду у відповіді на запити й петиції, й послали за руським кораблем, тобто до путіна, у кремль, мовлав, ось там ваші гроші, обіцянки й все таке красиве у бльостках, від яких вже верне.
На росії ще хоч якось платять, бо ж свої. А ОРДЛО – третій сорт, не брак, мобілізований нарід йде на фарш разом з будкою.
Загиблих та поранених в ОРДЛО, як й на росії все більше й більше, а грошей у росії все менше й менше. Своїм вона ще намагається платити, бо свої у кожного свої.
Звісно ж ніхто з родичів загиблих чи поранених ополченців Донбасу чи мобілізованих мешканців Донбасу не дочекається виплат, бо путін не дасть. ОРДЛО чекає сумна доля, кинуте, зраджене, з розтрощеними мріями про «пожить, как в москве» й розтрощеними містами, бо відступаючи росія все знищить, щоб не платить, щоб не тікали на росію ось ці «путінські самовари», яких вже забагато на вулицях москви, щоб не нагадували кремлю про поразку.
Олена Степова для “ІС”
