Богдан Єрмохін — дитина-сирота із Маріуполя, яку росіяни депортували до росії. Попри сильний тиск, постійну пропаганду він зміг через півтора року повернутися додому.
Богдан Єрмохін — дитина-сирота із Маріуполя, якого росіяни депортували до росії, а через півтора року він повернувся додому/ Скриншот із відео
Богдан Єрмохін — підліток із Маріуполя, який пережив розгром рідного міста, депортацію, життя в росії та той самий щасливий момент коли повернувся додому.
На початку повномасштабне вторгнення Богдану було 16 років, він — сирота й зростав у дитячому будинку під опікою директора свого навчального закладу.
«Коли російська армія зайшла в місто, то директор, мій опікун, зібрав документи й поїхав з Маріуполя. Через це я був вивезений на територію окупованого Донецька, звідти на територію Підмосков'я, де мене влаштували у російську родину. Півтора року намагався повернутися додому», — розповідає хлопець в інтерв'ю Раміни Есхакзай.
Нині Богдан вже 8 місяців знаходиться на території України, а всі ті пережиті дні й ночі в розбомбленому Маріуполі та росії лишилися у спогадах.
«За тиждень до війни я казав, що вона буде. Я мав багато друзів з «Азову» й вони мені про це говорили, але мені ніхто не вірив, — каже Богдан. — Коли все почалося — я бачив вибухи й трупи. Перші три дні було складно. Нас лишилося у Маріуполі четверо, два хлопці та дві дівчини по 16 років. Ми були без документів, без грошей. Ні їжі, ні зв’язку. Але якось мені казали, що з кожної ситуації є вихід, і тут я подумав тоді: «А де тут вихід»?
Перші три дні жили у підвалі. По їжу ходили в магазини, які лишилися розбиті.
«Я шукав можливість, як виїхати із міста. Ми хотіли виїхати машиною, але це було неможливо, ми б не вирвалися, — пригадує Богдан. — Потім був зелений коридор від росії. Коли всі поїхали, в останній момент я відмовився їхати. Я боявся, що міг загинути. І так сталося, що ті хто вирішив евакуюватися — їх розстріляли. Деякі вижили, повернулися й розповіли, що сталося».
Богдан розповідає, що таких випадків було багато, коли можна було загинути, адже ризик смерті в Маріуполі зашкалював.
«Ми ходили шукати їжу під щоденними обстрілами. Ти виходиш і не знаєш чи виживеш, — розповідає хлопець. — Нам інколи допомагали інші люди, давали їжу. Але вивезти вони нас не могли. Ми також самі ходили по воду, якось самі виживали. Було навіть, коли ми шукали їжу, то знайшли велику колонку й підключили до телефону, вмикали пісню „Доброго вечора ми з України“, Це був один із веселих моментів серед того жахіття, що коїлося».
Коли росіяни прорвали оборону Маріуполя, окупанти почали зачищати кожний район. Так вони знайшли й українських дітей.
«Коли вони зайшли, то у нас на стінах було написано хто такий путін, хто такі російські солдати й наша символіка. Ми доводили окупантам, що ми дійсно діти, бо я, наприклад, на свої 16 років вже з бородою не був схожий на дитину. Але вони повірили й нас вивезли», — каже Богдан
За словами хлопця їх депортували у Донецьк, потім до росії у дитячий будинок. Від прийомних родин всі четверо відмовилися.
«Звідти шансів втекти не було. Якщо ти перетинаєш територію будинку тебе відправляють у божевільню, — каже Богдан. — Ми там теж вмикали пісню „Доброго вечора ми з України“, і нам пояснювали, що так не можна робити. Ми чинили такий спротив. Ще була дівчинка, яка казала, що „путін молодець“, але після нашої розмови вона поставила у соцмережах статус „Слава Україні“ і її забрали у божевільню».
Богдан пригадує, що викладачі у дитячому будинку намагалися всі бути добрими до дітей. Але вони були на «своїй хвилі».
«Ми не піддавалися пропаганді. Але з часом нас почали всіх роз'єднувати морально. Зі всіма, з ким я товаришував, я перестав спілкуватися, адже нас розсварили. Тоді я зробив вибір, що треба йти в родину, бо тут ставала важко жити», — згадує Богдан.
Живучи в російській родині Богдан навчався у коледжі рф. За його словами всі діти там кожен ранок співали гімн росії.
«Всі були промиті цією пропагандою. Діти з Донбасу, із Маріуполя — вони всі були проросійські. Також нашим дітям активно видавали російські паспорти. Нині навіть є закон, що прийомні сім'ї дітей можуть відмовитися від другого громадянства дитини, тобто, українського», — додає Богдан.
Пройшовши круги пекла у росії, Богдан все ж таки зміг повернутися додому. Це сталося у листопаді 2023 року.
«18 листопада я дізнався, що їду додому. В той день, коли я повернувся, на літаку летів у Білорусь. Боявся всього навколо, думав, що може мене отруїти хотіли, або літак збити. Я був заляканий. Для вигляду робив все, що завгодно аби повернутися додому. У той момент, коли я вже перетнув кордон Білорусь-Україна, це було щось. Я став тоді щасливий, я стрибав хвилин 10, я вперше так розплакався. Я півтора року воював аби зловити цей момент повернення додому». — додає Богдан.