Декілька разів вивозили на «розстріл»: горлівчанка Марина Чуйкова розповіла про полон бойовиків

Источник:  vchasnoua.com  /  09:34, 3 Декабря 2021

«Розстріляти! Вона нам не потрібна», — такі слова почула Марина Чуйкова з Горлівки в день свого затримання від представників незаконних збройних формувань «ДНР»

Марина Чуйкова народилася і виросла в Горлівці. До початку військової агресії Росії працювала в рідному місті. Після окупації і збройного конфлікту її сини-студенти виїхали на підконтрольну Уряду України територію, а вона лишилась, аби доглядати за хворою 80-літньою мамою, повідомляє Медійна ініціатива за права людей.

19 березня 2018 року на контрольно-пропускному пункті «Майорськ» у жінки забрали паспорт і повідомили, що вона має чекати… Згодом без будь-яких пояснень наділи кайданки й натягнули мішок на голову. Саджаючи її в машину, людям довкола оголосили — спіймали «зрадницю» й «шпигунку іноземної держави».

Чому відбулось затримання — жінка не розуміла. Ані дітям, ані мамі про «арешт» ніхто не повідомив. На першому ж допиті Марині сказали, що її розстріляють.

«Словами не передати, що я тоді пережила… Спочатку плакала, потім себе заспокоювала: «Ну стрельнуть, потерпиш п'ять хвилин болю і все», — згадує жінка.

30 днів представники НЗФ утримували жінку «на підвалі» так званого міністерства держбезпеки.

«У камері не було світла, замість ліжка — дошки, на яких лежав матрац „Укрзалізниці“, стояли дві пластикові 6-літрові пляшки для туалету, які страшенно смерділи. Повсюди сліди крові. На стінах різні написи: імена, прізвища, дати. Хтось просидів тут 30 днів, хтось 90… Від стін також тхнуло. Згодом я зрозуміла, що це був запах жаху та адреналіну», — згадує Марина.

Аби жінка підписала всі заздалегідь підготовлені зізнання, на неї тиснули — кричали, били по голові, залякували й погрожували. Між «допитами» Марину виводили до іншого кабінету, де на її очах знущалися з незнайомого чоловіка, говорили, що з нею буде те саме. Декілька разів її саму вивозили «на розстріл» до лісу та спеціального гаража. Від постійного нервового напруження у Марини зникав голос. А це ще більше дратувало наглядачів.

«За місяць мені призначили державного адвоката. Я подумала, що це справді адвокат, який буде мене захищати… Слідчий почав читати мою справу. Чую — хтось хропе… Це заснув мій адвокат. Я його ногою штовхнула, кажу: «Ти ж мене рятувати прийшов, повинен за мене заступатися». А він мені: «У тебе така стаття, що тебе захищати ніхто не збирався», — згадує жінка.

Протягом наступного року жінку утримували у донецькому СІЗО, нацьковуючи на неї кримінальних ув'язнених.

13 серпня 2019 року відбувся так званий «суд». Перед цим слідчий попередив: «Скільки б тобі не дали, хоч 25 років, не кричати „Слава Україні!“. Мовчи, ти йдеш на обмін…».

Згодом до кількох заручників, яких разом привезли до суду, вийшла жінка, яка представилась суддею і повідомила, що зараз буде проходити суд у формальному пришвидшеному режимі. «По 20 хвилин на підсудного. Виглядало це як якась гра, шоу, ніби все не серйозно. Але терміни були жахливі — 12, 15, 18 років. Мені дали 11», — уточнює Чуйкова.

Відбувати покарання Марину Чуйкову відправили до виправної колонії № 127 міста Сніжне. 12-годинний робочий день шість днів на тиждень — жінка була змушена працювати на швейному виробництві, організованому начальницею колонії.

29 грудня 2019 року в рамках так званого великого обміну Марина Чуйкова нарешті вийшла на свободу. За час полону її хвора мати померла в окупованій Горлівці, так і не дочекавшись доньки… «Моя мама не дожила до мого звільнення рівно 40 днів», — говорить вона.

Протягом усього цього часу саме сини Марини Чуйкової — Артур та Сава — вели справжню боротьбу за її визволення — писали в усі можливі інстанції, зверталися до міжнародних правозахисних організацій, брали участь у мітингах на підтримку заручників. Одного разу в СІЗО її викликав слідчий та сказав: «Передайте дітям, аби прибрали плакат з написом: «Путін, поверни нашу маму». Тоді жінка не розуміла, про що той говорив. А вже після звільнення дізналась, що сини облаштували плакат з таким написом під російським консульством у Харкові.

Зараз пані Марина разом з синами живе у Харкові. Намагається знайти роботу. Гострою проблемою для родини залишається відсутність власного житла.

«Кожен раз ми платимо оренду і боїмося, що наступного місяця нам скажуть: «Вибачте, квартира продана». Та найголовніше, за словами жінки, що вона на свободі і поруч з нею діти.

«Я бачу сонячне проміння не через решітку, а просто, дивлячись на небо, я можу доторкнутися до квітів, обійняти синів. Я намагаюся радіти тому, що в мене є», — говорить Марина Чуйкова.

Наверх