З нагоди Дня домашніх тварин у пресслужбі НГУ в ОТУ «Північ» розповіли про тих тварин, які служать з гвардійцями в ООС.
Так само, як і в звичайному житті, коти та собаки відіграють важливу роль на фронті. «І хоч зараз вони не витягують убитих і поранених з поля бою, як під час Другої світової, і не підвозять боєприпаси, проте роблять будні солдатів набагато яскравішими, як „психотерапевти“ навіть у найскладніші моменти вміють „розрядити“ обстановку, нагадують бійцям про дім», — йдеться у матеріалі.
Коти — це справжні рятівники від гризунів, які не просто лізуть в бліндажі та намети: ночами вони можуть і вкусити солдата, гризуть чоботи та одяг, ну, а запаси продовольства для них окрема і непереборна спокуса. Тому в боротьбі з мишами допомога котів справді безцінна.
«Коти нас дуже виручають у боротьбі з мишами, як тільки приходить ніч, в них тут починається „Лас-Вегас“. Вони починають шпортатись крізь — знизу доверху, бігають і по полу, і по стелі, ну і наша кішечка за ними. Ось і сьогодні вже двох принесла», — розповідає капітан Сергій Калінін
Як правило, пухнастики до хлопців прибиваються самі, хоча дехто з них народився вже тут, в їхніх теперішніх домівках. Якщо приплід великий, хлопці роздають кошенят або цуценят своїм побратимам на інші ВОПи. Так і починається дружба і народжується велика військова родина.
«Ці два чарівних котики несуть з нами службу на ВОП. Рижий кіт Шкідник дістався нам у спадок від попередньої зміни. Трьокольорова киця Мурочка прийшла на опорник при заїзді. Вони справжні мисливці, щоночі ловлять мишей, а вдень полюбляють спати на наших ліжках, або просто на речах. Щовечора вечора вони вмощуються у нас на колінах і муркотять наче той трактор, але це ї є справжній сеанс психотерапії. В такі моменти думками повертаєшся додому, де тебе завжди ждуть та люблять», — говорить солдат Ігор Расторгуєв.
Собаки — унікальні створіння, вони настільки віддані та вдячні своїм господарям, що про цих тварин можна складати легенди. Вони охороняють українських захисників, попереджають про наближення ворогів, граються зі своїми побратимами, привносячи у їхнє життя радість і тепло.
Старшина Дмитро Єговцев, в минулому був кінологом у Слов’янському полку. Наразі він займає іншу посаду, але дещо від попереднього фаху лишилося — це любов до тварин. Його вірний ротвейлер завжди з ним — і вдома, і на службі.
«Собаку звуть Джой, невдовзі йому буде чотири роки. Пес врівноважений, команди розуміє на трьох мовах, навчений розпізнавати і знаходити за запахом, трохи балуваний, але це нормально», — посміхається Дмитро.
Зараз старшина виконує завдання на одному з взводних опорних пунктів Луганщини, Джой і тут з ним, причому не просто як вихованець, а і як ще один повноцінний боєць.
«Це не просто улюбленець, член сім’ї, друг, а ще й напарник. Спить він тут, поряд зі мною у наметі. Але з настанням темноти Джой виходить на патрулювання зі зміною, що дуже корисно, бо кожен шерех він добре чує. Бійці говорять, що цього собаку треба теж внести в список особового складу ВОПу, щоб він також отримував грошове забезпечення, бо роботу тут виконує нарівні із солдатами», — говорить старшина.
Тут в районі проведення Об’єднаних сил зустрічаються і службові собаки, які в частинах в повному обсязі не можуть виконувати штатні обов’язки, і звичайні, які не проходили спеціального навчання — таких, до речі, на постах — більшість.
«Ви б бачили, які розумні у неї очі! Вона все розуміє, її не треба вчити командам. Ось, наприклад, наша Пінта не знає команди „до мене“, але скажеш: „Пінта, йди сюди“ — і вона тут як тут. Або, припустимо, чуєш шурхіт далеко, нахиляєшся до неї: „Пінта, піди розберися“ — і вона хутко летить в кущі! От не собачі у неї очі, дивиться на тебе як людина!», — з теплотою і неприхованою любов'ю розповідає Сергій Вінник.
На іншому взводному опорному пункті, що розташований в Луганській області, хлопці познайомились із ще однією неймовірною собакою. Пінта прибилася до військовослужбовців, переходила «у спадок» від батальйону до батальйону. Непомітно прив'язалася до Сергія, ходила за ним по території, чергувала з ним на спостережному посту.
«Там вночі холодно. І прийде вона, бувало, до тебе, притулиться до ніг. Вона гріє тебе, ти — її. Одне тепло навпіл ділимо. Але Пінта, вона не просто так з нами тут сидить, вона працює. Собака дуже допомагає. Тільки почує найменший шум — гарчить, гавкає, вискаленою пащею показує туди, де відбувається щось підозріле. Вона у нас справжній боєць, улюблениця, невід’ємна частина охороняємого об’єкту та нашої дружньої і злагодженої команди», — зазначає Сергій.
Зазначається, що за 6 років війни українські волонтери вивезли, а з території бойових дій сотні безпритульних, покинутих або народжених уже під час війни тварин. Багато чотирилапих ще лишається в районі ООС, але завдяки такому своєрідному симбіозу з військовими вони не кинуті, вони — вдома і їх — люблять.
