Російські пропагандисти поширюють маніпулятивну тезу про народну музику Донеччини, заявляючи про її “російськість” та спільність історії з іншими регіонами росії. Східний Варіант дізнався правду про автентичну музику Донеччини у керівниці фольклорного гурту “Дивина” Юлії Куліненко.
Фейк: “русская народная музыка Донбасса”
Росіяни поширюють фейкові заяви про автентичну музику Донеччини та Луганщини, в яких ототожнюють її з російською народною музикою та відокремлюють від українського історичного контексту. Розповідаючи про українські колядки, так звана “дослідниця фольклору” прирівняла цю традицію до загальних традицій “восточных славян”. При цьому вона забула згадати про те, що колядки на території Донеччини виконувалися виключно українською мовою, а ніяк не російською.
Скріншоти з пропагандистських заяв телеграм каналу «Донбасс решает»
Східний Варіант спростовує російські фейки про українську народну музику на прикладі фольклорного гурту “Дивина” із Донецька разом із керівницею гурту Юлією Куліненко.
“На Донеччині гарно зберігся календарно обрядовий цикл українських пісень”
Гурт “Дивина” був створений у листопаді 1998 року з ініціативи збирачки фольклору Олени Тюрикової. До першого складу гурту увійшли жінки, які виступали у дитячому ансамблі “Співаночки”. До репертуару взяли старовинні українські мелодії. Це були унікальні зразки народної творчості, які вдалося записати під час фольклорних експедицій у Харківській, Київській, Рівненській та Донецької області.
Гурт “Дивина”. Фото: “Дивина”
Юлії розповідає, що вона народилася в Донецьку, тому ніколи не чула автентичних українських пісень наживо. Але у 2004 році жінка вперше відвідала виступ гурту “Дивина”:
“Під час їхнього співу в мене були неймовірні мурахи по тілу! Я одразу зрозуміла, що хочу цим займатися! І дуже раділа, коли мене взяли до колективу “Дивина”. До складу колективу увійшли не тільки філологині: Ганна Зубкова — фізикиня, Тетяна Котенко — культурологиня, Ганна Яворська — математикиня, Галя Жукова — фізикиня. На філології навчалися: Катерина Підобід, Тетяна Сахненко та Світлана Медведєва. А я закінчила факультет філософії та релігієзнавства”.
Керівниця гурту Юлія Куліненко. Фото:“Дивина”
Фольклористка розповіла, що на Донеччині гарно зберігся календарно обрядовий цикл. Наприклад, зимові колядки та щедрівки. Також веснянки, купальські пісні й жнивні. А ще солдатські, козацькі, чумацькі, жартівливі, строкові.
“Строкові — це пісні про поневіряння людей, яких віддавали на заробітки. Наприклад, “Ой, матінко-пава, тепер я пропала: за чужою роботою я й горя зазнала!”. Ми намагаємося відтворювати манеру виконання села, звідки походить пісня”, — пояснила Юлія.
Гурт “Дивина”. Фото: “Дивина”
Жінка пригадала щедрівку, яку вдалося записати від переселенки з Кремінної. Пісня “В пана, в пана собака п’яна” розповідає про старе вірування: на Щедрий вечір тварини та рослини здобувають дар мовлення, й можуть поскаржитися вищим силам на людей:
“А в пана-пана собака п’яна.
Щедрий вечір!
Лежить на возу, бреше на козу!
Щедрий вечір!
Лежить на санях в червоних штанях!
Щедрий вечір!
І люльку курить і пана дурить!
Щедрий вечір!
Штани красніють діти радіють!
Щедрий вечір!”.
Гурт “Дивина”. Фото: “Дивина”
Також гурт співає цикл пісень “Жорстокий романс” кінця ХІХ століття. Він розповідає про період бурхливої індустріалізації Донеччини та Луганщини:
“У піснях початку XIX століття фольклор співають від третьої особи. А тут розповідь йде від першої особи, яка згадує власні почуття та переживання. Відмінна лексика, яка має присмак наївного світосприйняття. Слухачі та слухачки сприймають їх як жартівливі пісні, але вони жорстокі. Розповідають про переселення селян до великих міст. Ми, співаючи їх, відчуваємо страждання й поневіряння”.
Гурт “Дивина”. Фото: “Дивина”
Як війна вплинула на роботу гурту
Юлія пригадала, що взимку 2014 року гурт поїхав колядувати в село Орлівка, що на Донеччині:
“Ми з колядками пішли по хатах, і місцеві були неймовірно раді! Особливо бабусі, які розчулено витирали сльози та пригощали пиріжками. Тоді гурт запросили приїжджати ще, але як виявилося, це був наш останній виступ у Донецькій області…”.
Гурт “Дивина”. Фото: “Дивина”
Ще декілька місяців жінки збиралися на репетиції та розучували нові пісні. Проте більше не виступали. В місті було занадто небезпечно. А у липні 2014 року Олена Тюрикова разом із батьками виїхала з міста.
“Спершу я відмовлялася виїжджати із рідного міста, але із часом довелося покинути Донецьк. Так я опинилася у Києві. Було психологічно важко, і хотілося повернутися до улюбленої справи. Тому почала шукати своїх дівчат із “Дивини”. Першою відгукнулася Серафима Сокольвак, й 24 серпня ми зустрілися на Майдані Незалежності. Почали співати різних пісень. До нас підійшло декілька жінок, подякували за спів та спитали: “Ви із західної частини України?”. Ми відповідали: “Ні, ми зі сходу”. Вони уточнили звідки саме, а почувши про Донецьк сказали: “Тю! Брешете!”. Але потім запропонували продовжити співати...” — розповіла Юлія.
Гурт “Дивина”. Фото: “Дивина”
Жінка поділилася, що моральна підтримка від близького оточення підштовхнула до рішення відродити діяльність “Дивини” у Києві.
“Відшукалися ще Каріна Поліщук та Ганна Зубкова. Київська музична критикиня Любов Морозова запропонувала нам взяти участь у творчому проєкті “Донкульт — Мистецькі Надра”. І так, 7 листопада 2014 року, відбувся наш перший концерт у Києві. Люди довго аплодували стоячи”, — згадала фольклористка.
Після відновлення діяльності у Києві гурт також приїздив у Донецьку область. У 2017 році “Дивина” брала учать у Всеукраїнському музичному фестивалі “Червона рута”, що проходив у Маріуполі.
Гурт “Дивина” у Німеччині. Фото: “Дивина”
Після початку повномасштабного вторгнення гурт евакуювався до Німеччини. Фольклористки не забувають про рідний край, й продовжують виконувати автентичні пісні Донеччини вже на міжнародній сцені. Також жінки збирають старовинні пісні від представників української діаспори в Естонії, Фінляндії та інших країнах. Ще раз доводячи, що Україна — це Європа.
