На початку 2023 року Руслан на Запорізькому напрямку підірвався на протипіхотній міні й зараз продовжує воювати.
Історію мужнього бійця розповіли його побратими - 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада.
У бійця немає правої ноги. 7 місяців важко поранений штурмовик відлежав у госпіталях і переніс 9 операцій. А далі вдягнув протез і повернувся в бригаду. У Руслана дещо вповільнена й обережна хода, хоча стороння людина зверне на неї увагу хіба на нерівній, перетятій місцевості.
На початку минулого року 128 ОГШБр перевели на Запорізький напрямок. Під час заходу на нові позиції Руслан і підірвався на протипіхотній міні.
"Я добре пам’ятаю той день. Ми заходили на нові позиції, я йшов попереду. Зробив крок, відчув під ногою "клац" і через долю секунди побачив, як у повітрі пролітає берця разом зі ступнею. Протипіхотна міна ПМН-2… Я все одразу зрозумів і крикнув своїм: "Стояти, тут міни". Відповз на ліктях трохи назад і наклав турнікет, а далі доповів по рації, що "300". Я був готовий до цього й знав, що робити", - згадує Руслан.
Перші місяці лікування він переживав страшні болі (які повністю не зникли й досі). А далі поступово звик. За кілька місяців бійцю приладнали протез, до якого він швидко призвичаївся й почав ходити без милиць. ВЛК дала Руслану 2 групу інвалідності, з якою з армії звільняють. Але він поїхав у штаб бригади й написав заяву, що під власну відповідальність буде служити далі. І повернувся в зону бойових дій.
Останні кілька місяців навчає новоприбулих штурмовиків на тренувальному майданчику, облаштованому за кілька десятків кілометрів від передової.
"Як я їх мотивую? Зразу кажу, що ми всі помремо, просто кожен у свій час. Сміються. А що – я ж правду кажу. Люди в підрозділ приходять різні. Є й хороші, з бойовим настроєм, із них можуть вийти справжні бійці. Перший бій покаже, хто стане воїном, а хто налякається і толку з нього ніякого", - повідомляє воїн.
"Я дуже хотів на бойові позиції, просився кулеметником, кажу: "Ви ж розумієте, що не втечу!", – каже Руслан із посмішкою.
